43. Речення як основна одиниця синтаксису. Аспекти розгляду речення в сучасному мовознавстві. Модальні типи речення. Стилістичні фунуції типів речення та порядку у них.

Речення - це граматично й інтонаційно оформлена за законами певної мови комунікативна одиниця, яка є основним засобом формування, вираження й повідомлення думок, вольових почуттів, емоцій: / спасе того в недолі наша мрія золота, наше гасло і мета: рідна мова в рідній школі; Живіть! Ідіть на сизі гори, в тернах співаючи пісні, летіть в незмірені простори, назустріч сонцю і весні (3 тв. О. Олеся).

Модальні типи речень

РОЗПОВІДНІ РЕЧЕННЯ

Розповідні речення — це такі речення, в яких повідомляється думка, стверджуючи чи заперечуючи що-небудь, дається відповідь на запитання чи реєструється результат пізнавальної роботи людини: «За Києвом, коло Дніпра, як синь, синіє ліс дрімучий» (С.Руданський). У межах цих речень розрізняються стверджувальні та заперечні. У стверджувальному реченні думка стверджується незаперечно: «Кожне людське життя неповторне» (газ.). Заперечними вважаються речення, у яких заперечується присудок або якийсь інший член. Тому вони бувають загальнозаперечними і частковозаперечними: «Борців не лякають пригоди...» (П.Грабовський); «Суто моральні поняття не мають одиниць виміру» (газ.); «Артем відповів не одразу» (А. Головко). Може підсилювати заперечення частка ні: «Не дивилася ні вправо, ні вліво, лише перейшла скоренько попри ясно освітлену елегантну кав'ярню...» (О. Кобилянська

ПИТАЛЬНІ РЕЧЕННЯ

Питальні речення — це речення, в яких виявляється прагнення мовця вияснити невідоме або переконатися в чомусь, чи звернути на щось увагу: «— Чого ж мені боязко? — кинув Чапчик, який давно вже чекав, що в'їдливий Швидкий від натяків перейде до прямих колючих запитань. — Хіба там що — вовки ходять?» (М.Хвильовий); «Що я вже встиг помітити? Немає в нашому цеху поділу на "моє" і "не моє"» (газ.). Питальні речення часто використовуються в діалогах і полілогах: «Дід згорнув жарок і присипав зверху землею, щоб не жевріло. — Просиш? — Що?— їсти.— Прошу.— Дають?

Питально-риторичні речення містять у собі приховане ствердження і не вимагають відповіді: «Запитувати людей? Чи не забагато буде гласності?» (О. Гончар); «Хіба сестра сестру повинна вбити?» (Леся Українка); «Чого ти стогнеш, море синє, Об скелю хвилями б'ючи?» Питально-спонукальні речення мають у собі спокання до дії: «Ану ж, побачимо, які тут жарти вигадують пекельні мастаки! Хіба ж на це поглянути не варто?» (Ю. Клен); «Та й справді: наслідки вогню полинні, Хіба не варто про таке ректи?» (В. Забаштанський). Для всіх питальних речень головним і обов'язковим показником питальності є інтонація. Логічний наголос падає на питальні слова, виражені займенниками та іншими частинами мови. Підвищення тону спостерігається й у кінці речення: «Так оце ми так довіку й будемо бідувати? І ніхто нам не поможе?» (М. Драгоманов).

СПОНУКАЛЬНІ РЕЧЕННЯ

Спонукальні речення — це такі речення, в яких висловлюється спонукання до дії, до співучасті або вони закликають до чогось. Присудок найчастіше виражається дієсловом наказового способу, інфінітивом чи дієсловом дійсного способу: «Поліксено!

ГІПОТЕТИЧНІ РЕЧЕННЯ

Гіпотетичні речення — це речення, в яких виявляється міра реальності судження, що виражає особистий або колективний досвід мовця. Семантика гіпотетичності передається за допомогою повнозначних членів речення, вставних слів та модальних часток, які виконують службову функцію (ніби, нібито, буцімто, наче, чи не, навряд чи, десь, може та ін.): «Думаю: навряд чи знайдеться в районі економіст, який поскаржився б на неувагу до економічної служби» (журн.); «

ПЕРЕПОВІДНІ РЕЧЕННЯ

Речення з переповідною модальністю — це такі, в яких думка виявляється не безпосередньо, а передається висловленням інших осіб. Оформлюються ці речення за допомогою часток ніби, начеб, мов, мовляв (як вставне слово), нібито, буцімто та ін.: «Мама плакала й казала, що я зовсім неможливо поводжуся з нею. Ну, навіщо, мовляв, їхати кудись у невідомий край? Ну , навіщо?» (М.Хвильовий

РЕЧЕННЯ БАЖАЛЬНОЇ МОДАЛЬНОСТІ

Речення бажальної модальності — це такі, в яких модальне значення бажальності виражається як бажання суб'єкта мовлення встановити відповідність змісту речення з дійсністю. Виразниками бажальної модальності виступають частки би (б), аби, щоб, бодай, нехай, хай, хоч би, коли б, якби: «Хай же думка моя вільно лине, — Я не буду на ранок чекати» (Леся Українка); «Один лиш вечір запашний страшні всі спогади з душі моєї стер би» (Ю. Клен).

РЕЧЕННЯ УМОВНОЇ МОДАЛЬНОСТІ

Речення умовної модальності — такі речення, в яких їхньому змісту надається значення можливості відповідного явища за якоїсь умови: «Філоксера однаково за кілька літ знищила б йому виноградники» (М. Коцюбинський);

Присудок виражається переважно дієсловом умовного способу. Такий же спосіб вираження присудка й у реченнях бажальної модальності, через те іноді вони поєднуються в одному реченні або їх можна розрізнити тільки за змістом: «Якби побачити мені хоч верби у звечорілому промінні дня, з якою радістю я завтра вмер би» (Ю. Клен).

ОКЛИЧНІ РЕЧЕННЯ

Речення, які виражають емоції, називаються окличними. Вони не зв'язані з модальністю. Будь-яке модальне речення може бути окличним, якщо його висловити з почуттям. Тому в таких реченнях часто супроводжують їх окличні слова, вигуки, частки: «О майбутній віку! О далі зоряні

44. ФОРМАЛЬНО-СИНТАКСИЧНА ТИПОЛОГІЯ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ. БУДОВА ДВОХСКЛАДНОГО РЕЧЕННЯ. ПІДМЕТ ЯК ГОЛОВНИЙ ЧЛЕН ДВОХСКЛАДГНОГО РЕЧЕННЯ. ТИПИ ПІДМЕТА . ПРИСУДОК ЯК ГОЛОВНИЙ ЧЛЕН ДВОХСКЛАДГНОГО РЕЧЕННЯ. ТИПИ ПРИСУДКА.

Речення, у якому є одна граматична основа, називається простим.

З далеких мандрів додому я вертаюсь.

За структурними ознаками прості речення поділяються на двоскладні й односкладні, поширені й непоширені, повні й неповні.

Двоскладними називаються речення, граматичну основу яких складають два головні члени речення (підмет і присудок): Сонце з імли піднімалось над розлогим степом.

Односкладними називають речення з одним головним членом, який не потребує другого головного члена й не може ним доповнюватися без зміни характеру вираженої думки. Односкладні речення за формою головного члена поділяються на дві основні групи:

а) називні – речення, у яких головний член співвідноситься з підметом, наприклад : Весна; Ніч; Понеділок;

б) дієслівні речення, у яких головний член співвідноситься з присудком, наприклад: Треба нам сьогодні вирушати.