Простий присудок та способи його вираження

Простий присудок виражається:

1. Формою дієслова дійсного способу, наприклад: За селом поля розлогі мріють (теперішній час); Уже прокинулась земля від зимового сну (минулий час); Народ мій завжди буде! (В. Симоненко) (майбутній час).

2. Формою дієслова умовного способу, наприклад: Ой, пішла б я на музики.

3. Формою дієслова наказового способу, наприклад: А ви прийдіть на збори.

4. Дієслівно-вигуковими формами бух, геп, гоп, стук, трісь та ін.:

а) Мішок із воза тільки бух!;

б) звуконаслідувальними вигуками, наприклад: Вітерець легенько тільки ф-ф-ф-у!

Простий дієслівний присудок може ускладнюватися:

1. Повторенням дієслів-присудків, наприклад: Співати не співає, а щось мугиче під ніс.

2. Способом додавання до дієслів-присудків часток давай; узяв, та (той); як; як же, наприклад: Ми підвелися та давай щосили махати руками.

Простий дієслівний присудок може виражатися фразеологізмами, у яких опорним є дієслово (без ножа зарізав, бере участь, упало в око, живе на широку ногу, дійшов висновку, припала до душі та под.), наприклад: Увесь клас бере участь у збиранні нового врожаю; Давно мені припала до душі ця пісня.

Складений присудок та способи його вираження

Складені присудки за морфологічним вираженням основної частини поділяються на дієслівні, іменні та прислівникові.

Дієслівний складений присудок виражається поєднанням інфінітива, що означає конкретну дію, і допоміжного дієслова з модальним або видовим значенням, яке вказує на:

1. Бажання, внутрішній стан тощо, наприклад: Я вирішив сказати нарешті все, що давно обдумав.

2. Закінченість чи незакінченість дії, наприклад: Велике вітрило почало напинатися під потужним вітром.

3. Можливість або неможливість дії, час, наприклад: Спільними діями ми можемо відстояти незалежність держави.

До складеного дієслівного присудка можуть також увіходити фразеологічні словосполучення, наприклад: Спортсмен зробив спробу випередити свого суперника.

Іменний складений присудок утворюється поєднанням дієслова-зв’язки з іменною частиною мови (іменником, прикметником, числівником, займенником), а також інфінітивом, дієприкметником.

У ролі зв’язки виступає дієслово бути (у всіх часових і способових формах): лишатися, зоставатися, робитися, називатися, стати, ставати та ін.), наприклад: Ти будеш сьогодні господарем, а я стану гостею; Тоді нам десятикласники здавалися дорослими; Сьогодні наша група була першою в естафеті; Такою була остання зима ХХ сторіччя.

Структурним різновидом присудка є подвійний (складний) присудок, що містить два повнозначних слова: дієслово зі значенням руху, діяльності або стану й частіше прикметник чи дієприкметник, наприклад: Сусід повернувся з мітингу додому збуджений; Бабуся після розмови сидить засмучена.

45. Традиційна класифікація другорядних членів речення. Парцельовані другорядні члени речення. Синтаксичний аналіз простого речення.

. Основна відмінність між головними і другорядними членами речен ня визначається їх значущістю у побудові речення: головні члени обо в’язкові для структурної схеми, другорядні члени у двоскладних ре­ченнях у структурному аспекті переважно є факультативними.

Додаток — другорядний член речення, який відповідає на питання непрямих відмінків кого? чого? ком у? ч о м у? і т. д. Найчастіше він називає предмет, рідко — дію.

Додаток, як правило, виражається іменником, займенни­ком або іншою частиною мови в значенні іменника: Бажав я (для кого?) для скованих (ч о г о?) волі, (для к о г о?) для скривджених кращої (ч о г о?) долі і рівного (ч о г о?) права (для кого?) для всіх... (І. Франко). Іноді він виражається слово­сполученням: (к о г о? щ о?) Три явори посадила сестра при до­розі (Т. Шевченко). Часом — неозначеною формою дієслова: Вміти (кого? що?) сказати «ні», коли від тебе вимагають сказати — «так» (О. Теліга).

Розрізняють додатки прямі, непрямі й інфінітивні. Перші два приєднуються до пояснюваного слова способом керування (додаток набуває форми якогось непрямого відмінка), третій — способом прилягання (інфінітив незмінний).

Прямий додаток залежить від перехідного дієслова і стоїть у знахідному відмінку без прийменника, тобто відповідає на питання кого? що?

Наприклад, у реченні Данько розповідає дорослим свої казки про далеке місто щастя (О. Гончар) прямий додаток — (кого? щ о?) казки. Іменник місто хоч і стоїть у знахідному відмінку, проте має при собі прийменник про, тому це непрямий додаток.      

Прямий додаток може стояти і в родовому відмінку:

а) якщо перед перехідним дієсловом є заперечна частка не: Треба не губити напрямку, бачити попереду верхів 'я гори й іти крізь хащі (Ю. Яновський);

б) якщо дія переходить на частину предмета, названого іменником: Узяла муки пшеничної, замісила водою (Г. Квітка-Основ'яненко).

У двоскладному реченні під час заміни дієслова активного стану на дієслово пасивного стану чи пасивний дієприкметник саме прямий додаток стає підметом (а підмет — непрямим додатком). Наприклад, в активних конструкціях Він пам 'ятає щаблю гостру (В. Сосюра). Радісна здогадка освітлює його обличчя (О. Донченко) слова шаблю і обличчя — прямі додатки. У пасивних конструкціях Йому пам'ятається гостра шабля. Його обличчя освітлене радісною здогадкою слова, що були пря­мими додатками, стали підметами. У разі заміни присудка-дієприкметника на присудок, виражений безособовою формою на -но, -то, навпаки, підмет стає прямим додатком: Помилка виправлена і Помилку виправлено.

Додатки, які не відповідають цим вимогам, — непрямі.

Зокрема непрямими є додатки:

а)  виражені знахідним відмінком із прийменником або будь-яким іншим відмінком: Народ не візьмеш на макуху (Б. Олійник). Невже, крім пишних фраз та поривів дрібних, нічого вже нема в найвищої істоти? (В. Самійленко). Рідна мова дається народові Богом, а чужа — людьми, її приносять на вістрі ворожих списів (В. Захарченко);

б) пов'язані з іменником, прикметником, дієприкметником, прислівником: Тепло дихнула в лице пухка рілля, повна спокою і надії (М. Коцюбинський). Линуло далеко по лісу мрійливе й приємне туркотіння горлиць (А. Шиян). Хвала тому, хто у приполі несе слова, подібні хлібу й солі, і співи, гідні сіяча! (М. Рильський).

Непрямі додатки бувають:

безприйменникові (виражені родовим, давальним або оруд­ним відмінком): Любові й щастя хочеться людині (М. Риль­ський). Вітер вив і сипав холодним дощем (3. Тулуб);

прийменникові (виражені будь-яким непрямим відмінком із прийменником): Ляля вслухалася в небо, ніби воно могло до неї заговорити (О. Гончар).

Безприйменникові непрямі додатки, виражені родовим від­тінком і вжиті при іменниках, слід відрізняти від неузгодже-них означень. При цьому керуємося питаннями, що виплива­нь зі змісту всього речення. Наприклад, у реченні Відкриття 'ч и є?) Коперника зробило революцію в світогляді (чийому?)

людей, в їхньому розумінні (ч о г о?) природи та способах пізнан­ня (ч о г о?) її (З підручника «Астрономія») слова Коперника, людей — означення, слова природи, її — додатки.

Означення

Означенням називається другорядний член речення, який вказує на ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скільки? (в усіх їхніх відмінкових формах).

Означення бувають: узгоджені, неузгоджені, прикладки.

Узгодженим називається означення, виражене словом, що має такий самий рід (в однині), число та відмінок, що й означуване слово. Узгоджені означення виражаються:

— прикметниками:

Нам жорна ті (Зн. в.) із кам'яного віку (Р. в.) на танках варвари з Європи привезли (В. Симоненко);

— дієприкметниками:

Біліють смолоскипи грайливо пофарбованих ялин (В. Симоненко);

— прикметниковими та дієприкметниковими зворотами:

Десятків зо три вуликів, понакриваних покрівлями череп'яними й з кори, стояло серед гайка (Б. Грінченко);

— займенниками:

На цій землі все мужнє і натхненне, все пройняте любов'ю висоти (Р. Гамзатов);

— числівниками:

Аж на третій яр чути ваш базар (Народна творчість).

Неузгоджені означення пов'язуються з означуваним словом зв'язком керування або прилягання. Неузгоджені означення виражаються формами різних частин мови, які вказують на ознаку або належність предмета:

— іменниками в непрямих відмінках із прийменником або без нього:

Година (яка?) для праці настала (Леся Українка). Поволеньки голос (чий?) оповідача тихішає (Остап Вишня);

— займенниками його, її, їх (родовий відмінок від особових він, вона, вони у значенні присвійного): Сили (чиї?) його були вичерпані (І. Франко);

— прислівниками:

Зійшов над хатою місяць (який?) уповні (Марко Вовчок);

— неозначеною формою дієслова:

Спочатку у мене була думка (яка?) відмовитись (О. Довженко);

— словосполученням:

Карета (яка?) швидкої допомоги забрала її в лікарню (О. Копиленко).

Обставиною називається другорядний член речення, який пояснює слово зі виявлення, умови, за яких відбувається дія.

Види обставин розрізняють за їхніми значеннями на основі питань, на які вони відповідають:

— обставини місця відповідають на питання де? куди? звідки?:

Тече вода з-під явора, яром на долину (Т. Шевченко);

— обставини часу (коли? відколи? доки? як довго? з яких пір і до яких пір? до якого часу?):

В понеділок вранці щось дуже рано засвітилось у Хомишиній хаті (І. Нечуй-Левицький); У них класова чути нитка від давнини і по сьогодні (П. Тичина);

— обставини мети (для чого? з якою метою?): Виходить з дому Гриць Комар гуляти після школи (М. Пригара); На води Волги чи Дніпра своїх майстрів усі народи шлють для загального добра (М. Нагнибіда);

— обставини причини (чому? з якої причини?): Листя з суму жовтіє, а деяке з туги кривиться (Остап Вишня);

— обставини умови (за якої умови?):

Весело проходить свято при щасті, при достатках, а коли горе на душу налягло, коли туга за серце кусає — тоді свято не в свято (Панас Мирний);

— обставини допусту (незважаючи на що?):

Було, незважаючи на таку рань, душно (М. Коцюбинський); Усупереч хворобі хлопець продовжував навчання;

— обставини способу дії (як? яким способом?): Маю я святе синівське право з матір'ю побуть на самоті (В. Симоненко). Полудень люто шолом пропіка (Б. Олійник);

— обставини міри і ступеня (наскільки? у якій мірі?):

Вона вміла дуже добре куховарити (І. Нечуй-Левицький); Заспівував брат, і єднались в приспіві... до краю прозорі, до краю щасливі, гнучкі і дзвінкі молоді голоси (Л. Первомайський).

Обставини виражаються:

— прислівником:

Опівночі падатиму рясною росою (Т. Шевченко); Спросоння він голосно закричав (І. Нечуй-Левицький);

— іменником у непрямих відмінках (із прийменником або, рідше, без нього):

Шумить весна у силі й цвіті (М. Рильський);

— дієприслівником, дієприслівниковим зворотом:

У казані дозріває, булькочучи, каша (А. Малишко); Важко дихаючи, працювали бійці (О. Гончар);

— неозначеною формою дієслова:

Люди сходяться до приймачів новини послухати (М. Рильський).

Як і інші члени речення, обставини можуть бути виражені фразеологізмами:

Жив собі (як?) як вареник у маслі (Ю. Збанацький).

Окремим видом обставини є порівняльний зворот — частина простого речення, що містить у собі порівняння і зв'язується з пояснюваним словом порівняльними сполучниками як, мов, немов, неначе, мовби:

А вдома чекає відпочинок і сон, короткий (наскільки?), як літня ніч (М. Коцюбинський).

Порівняльний зворот від решти речення відокремлюється комою або (у середині речення) двома комами:

Борошно, мов біла кров, лилось (В. Симоненко).значенням дії чи ознаки, виражає характеристику дії, стану чи ознаки, ступінь їхнього