- •Індивідуально-дослідницька робота
- •Розділ 1. Об`єкт наукового пізнання. Історія виникнення напрямку «краєзнавство і туризм»
- •Об’єкт дослідження
- •Історія виникнення туризму
- •Історія виникнення краєзнавства
- •Розділ 2. Основні наукові школи в україні напрямку «краєзнавство і туризм»
- •2.1. Київська школа
- •2.2. Чернівецька школа
- •2.3. Львівська школа
- •2.4. Сімферопольський центр
- •2.5. Одеський центр
- •2.6. Харківський центр
- •2.7. Житомирська краєзнавча школа
- •Розділ 3. Провідні науковці
- •Розділ 4. Область працевлаштування за напрямком «краєзнавство і туризм»
- •Розділ 5. Проблеми і перспективи розвитку напряму
- •Розділ 6. Об`єкт дослідження та передумови формування економічної та соціальної географії
- •6.1. Об’єкт дослідження
- •6.2. Передумови розвитку
- •Розділ 7. Основні наукові школи в україні
- •Розділ 8. Провідні науковці
- •8.1. Київська наукова школа
- •8.2. Харківська наукова школа
- •8.3. Львівська наукова школа
- •8.4. Сімферопольська наукова школа
- •8.5. Чернівецька наукова школа
- •8.6. Одеська наукова школа
- •Розділ 9. Працевлаштування на ринку праці. Проблеми і перспективи розвитку напряму
- •9.1. Працевлаштування на ринку праці
- •9.2. Проблеми і перспективи розвитку
- •Висновок
- •Список використаних джерел
Розділ 1. Об`єкт наукового пізнання. Історія виникнення напрямку «краєзнавство і туризм»
Об’єкт дослідження
Туризм — тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування.
Краєзнавство — збір, накопичення і популяризація відомостей про певну територію з різних точок зору: географії, геології, метеорології, рослинного і тваринного світу, населення, господарства, історії, культури тощо.
Залежно від цілей та завдань досліджень існує три основних форми краєзнавства: державне (наукове), освітнє (шкільне) і суспільне (громадське).
Державне краєзнавство — комплексне наукове краєзнавче дослідження певної території країни державними науковими установами (музеями, науково-дослідними закладами, державними органами влади тощо).
Освітнє краєзнавство — система краєзнавчої освіти в навчально-виховній роботі освітніх закладів, яка проводиться за різними напрямками: літературне, історичне, географічне, природознавче, етнографічне, фольклорне. Його суть полягає у всебічному вивченні, з навчально-виховною метою, свого краю за різними джерелами, переважно на основі попередніх спостережень.
Крім того, освітнє краєзнавство поділяється на дві форми:
Програмне (Навчальне) — завдання і зміст визначаються навчальною програмою, і воно є обов'язковим для всіх, хто навчається в цьому освітньому закладі. Може бути урочним і позаурочним.
Непрограмне (Позакласне) — зміст і завдання визначаються навчально-виховним планом і не є обов'язковими. Розрізняють два основні напрямки позакласної краєзнавчої роботи: туризм та експедиції.
Суспільне краєзнавство — діяльність різноманітних недержавних громадських товариств, спілок, об'єднань тощо, для організації краєзнавчих досліджень, конференцій, виставок та ін. З метою популяризації краєзнавства, в Україні надається всебічна підтримка ентузіастам і прихильникам громадського краєзнавчого руху.
Рис. 1.1. Форми краєзнавства
Об’єктом дослідження туризму виступають туристсько-краєзнавчі комплекси. В узагальненому вигляді основним об'єктом туризму є суспільно-територіальний комплекс (СТК) певної території, який характеризується сукупністю туристських, природних ресурсів, населених місць і природо перетворювальних об'єктів.
Об'єктом вивчення краєзнавства є «край» - умовне поняття. Межі території дослідження залежать від того, хто і з якою метою вивчає цей край [16].
Історія виникнення туризму
Масовий туризм є феноменом XX століття, оскільки отримав сучасний вигляд в основному за рахунок автомобілів і літаків з реактивними двигунами. Проте люди подорожували вже з незапам'ятних часів, головним чином для того, щоб уникнути голоду або небезпеки. Останки перших людей (Homo erectus) були знайдені в Західній Європі, Африці, Китаї і Джаві. Цей факт вказує на чудову здатність стародавніх людей подорожувати на дальні відстані без яких-небудь засобів пересування. Винахід грошей фінікійцями і розвиток торгівлі, що почався в 4-му тисячолітті до н. е.., можна визначити як початок сучасної ери подорожей. Фінікійці також винайшли писемність і колесо, так що їх по праву можна вважати родоначальниками "туристського бізнесу" [16].
Стародавні часи
Жителі Океанії. Серед найперших були подорожі по Океанії. Маленькі човникові каное, не більше 40 футів завдовжки, використовувалися для подорожей з Південно-Східної Азії через Мікронезію і Тихий океан до островів Маркізи, архіпелагу Туамоту і З'єднаних островів. У 500 р. до н. е.. Полінезія із З'єднаних островів подорожувала на Гаваї на відстань більше 2 тис. миль. Навігація здійснювалася шляхом спостереження за розташуванням сонця і зірок, хвилюваннями океану, хмарами і польотами птахів. Нерозгаданою залишається проблема поповнення запасів прісної води і їжі.
Жителі Середземномор'я. В стародавній колисці Західної цивілізації подорожі з метою торгівлі, комерції, релігії, лікування або навчання були з давніх пір. У Старому Заповіті існують численні згадки про подорожі торговців на караванах.
З метою вивчення нових територій відправлялися в далекі подорожі старогрецькі учені (Геродот, V в. До н. Е..) І дослідники інших країн (Піфей, IV в. До н. Е..).
Починаючи з 776 р. до н. е.. щорічно на Олімпійські ігри стікалися тисячі любителів спорту і шанувальників мистецтв не тільки з Еллади, але і інших держав Середземномор'я. До цього періоду відноситься і споруда спеціальних великих будинків, в яких могли розміститися і відпочити атлети і глядачі.
Нагромаджені до початку нашої ери географічні дані про різні країни якнайповніші були висловлені стародавніми географами Страбоном (63 р. до н. Е.. - 20 р. н. Е..) І Клавдієм Птоломеєм (90168 рр.. Н. Е..).
Стародавній Рим вніс свій внесок в історію туризму: багатство, достаток і величезні території імперії були Першостепу-ними складовими, необхідними для туризму. Римляни побудували прекрасну мережу доріг, по яких вони могли подорожувати на конях на відстань більше 100 миль в день, щоб подивитися знамениті храми в регіоні Середземномор'я, особливо піраміди і пам'ятки Єгипту.
Середньовіччя
Європейці. Найбільш масове пересування людей в середньовічній Європі відбувалося за часів хрестових походів, які робилися європейськими лицарями і слідуючими за ними купцями в цілях захоплення чужих багатств і територій. Вслід за ними рухалися на схід священики і паломники у супроводі незліченних натовпів бродяг і знедолених. Представники привілейованих класів в середні століття подорожували ft цілющим джерелам. Однак, незважаючи на різні цілі походів і подорожей, всі вони об'єктивно розширювали географічні пізнання людини. Докладні описи побачених ними річок, морів, материків і країн залишили Афанасій Никітін, Марко Поло, Васко да Гама, Христофор Колумб і ін
Створювалися передумови для великих географічних відкриттів кінця XV - другої половини XVII століття, число невідкритих географічних місць на карті миру неухильно скорочувалося.
Американці. В XVI столітті величезний континент Північної Америки досліджувався іспанцями, які для своїх подорожей використовували коней.
Перші подорожі американців по країні здійснювалися пішки або на конях, надалі стали використовуватися маленькі човни і каное. У міру того як будувалися дороги, стали розповсюджуватися поїздки на поштових каретах. Будівництво залізниць по всій країні привело до ще більшої популярності подорожей.
Новий час
Значний внесок у вивчення маловідомих районів, країн і континентів внесли російські мореплавці і мандрівники. У 1639 р. були досягнуті берега Тихого океану. Першим перетнув Сибір і вийшов до Охотського моря Іван Москви-тин. У 1643-1646 рр.. подорож з Якутська до Тихоокеанським узбережжя скоїв В. Д. Поярков. У 1648 р. Семен Дежнев пройшов морем з гирла Колими через протоку між Азією та Америкою в гирлі річки Анадир. У 1697 р. В. Т. Атласов відкрив Камчатку, а в 1711 р. російські побували на Курильських островах.
У 1732 р. експедиція Івана Федорова пристала до берегів Аляски поблизу мису Принца Уельського. Під час подорожі В. Берінга (1725-1743 рр..) Були відкриті Алеутські острови, острів Берінга, північно-західні береги Америки, прокладено шлях через протоку між Азією та Америкою, зроблена зйомка узбережжя Охотського моря, Камчатки, Курильських островів та північній частині Японії . Серед імен чудових російських мандрівників XVIII в. - В. прочищено, Д. Л. Овцин, Д. Я. Лаптєв і X. П. Лаптєв, С. І. Челюскін, С. П. фарбовані-ков. "Російським Колумбом" називають Г. І. Шеліхова.
До початку XIX ст. в основному завершився процес відкриття населених континентів. Були пройдені і досліджені цілком або в більшій частині своєї течії всі великі річки, нанесені на карти великі озера, встановлені основні риси рельєфів населених територій.
Першим фахівцем в організації індивідуальних ексклюзивних поїздок був Томас Беннет, англієць, який служив секретарем у британського консула в Осло (Норвегія). Перебуваючи на цій посаді, Беннет організовував індивідуальні театральні тури до Норвегії. З 1850 р. він став називати себе "організатором поїздок" і надавав індивідуальним туристам маршрути, транспорт, харчування та туристське спорядження, заздалегідь домовлявся про коней і готельних номерах для клієнтів.
В кінці XVII і першій половині XVIII в. під впливом ідей великих просвітителів у деяких навчальних закладах Європи починають практикуватися короткі екскурсії та пішохідні прогулянки для учнів. Вони проводилися з метою забезпечення наочності і предметності в системі навчання і виховання за методом відомого польського педагога Яна Амоса Коменського.
Новітній час
У XIX і XX ст. освоювалися приполярні простору, велися сухопутні дослідження маловивчених внутрішніх районів Азіатського континенту та океанографічні дослідження. Для російських мандрівників початок XIX в. було ознаменовано першу кругосвітню подорож, вжитими капітанами Н. Ф. Крузенштерном і Ю. Ф. Лисянським (1803-1804 рр..), які відкрили в Тихому океані нові острови. Мореплавці М. П. Лазарєв, Ф. Ф. Беллінсгаузен відвідали Австралію, Полінезію і відкрили Антарктиду (1821 р.). Мандрівник Н.Н. Миклухо-Маклай детально вивчив Нову Гвінею (70-ті роки XIX ст.), Російські дослідники зробили величезний внесок в освоєння Центральної Азії. Вони проникали сюди через Тянь-Шань, Памір і Монголію. Видатне місце у вивченні цього регіону належить П. П. Семенову-Тян-шанська та Н. М. Пржевальського.
До початку XX в. російські мандрівники і мореплавці освоїли одну шосту частину поверхні суші, займану Росією, вивчили багато прикордонні географічні райони і величезні простори Азії, все береги Європи і Азії: від Варангер-фіорду до Кореї, береги значної частини Північної Америки, зробили ряд чудових відкриттів в інших районах земної кулі.
Сучасність
Сучасна світова спільнота дуже серйозно ставиться до індустрії відпочинку і туризму. Це напрям бізнесу, який швидко розвивається. Так 2004 рік виявився на диво туристичним. Кількість мешканців Землі, які вирушили на відпочинок за кордон, сягнула рекордних 760 млн осіб, що на 10 % більше від рівня 2003 року. Головним чинником такої динаміки стало глобальне оздоровлення світової економіки. Позитивну роль відіграли й зменшення загрози епідемій, зниження курсу американського долара щодо евро. Туристичний сектор економіки, попри всі трагічні події, демонструє свою виняткову життєздатність і вміння долати труднощі. За оцінками ЮНВТО, частка туризму у створенні валового національного продукту (ВНП) країн світу в 2010 р. сягне 11- 12 %. Опосередкований внесок туризму в економіку дорівнює безпосередньому.
Кількість туристів у всьому світі в 2005 р. збільшилося на 5,5 % і досягла 808 млн осіб.
У 2005 р. розвиток цієї сфери світової економіки "стійко продовжувався". Найшвидше туризм розвивався в країнах Африки, де приріст склав 10%. На другому місці- Азіатсько-Тихо-океанський регіон (7 %), на третьому - Америка (6 %).
У 2006 році найбільше туристів відвідало Францію - 78,54 млн осіб.
Почесне перше місце лідера міжнародного туристичного бізнесу по прийому туристів займає, як і раніше, Європейський континент - найбільше перехрестя світових туристичних потоків.
Феноменальний сплеск міжнародного туризму є закономірним наслідком процесів, пов'язаних з витисненням промислового виробництва з його домінуючих позицій, що ще вчора були безперечними, і орієнтацією світової економіки більшості держав на виробництво й надання специфічних, широко затребуваних туристичних послуг, що відповідають найвишуканішим запитам споживачів.
За даними Центру туристичної документації ВТО, кожен чотирнадцятий трудящий у світі зайнятий у сфері, що надає послуги, в тому числі й послуги на підприємствах національного і міжнародного туристичного бізнесу. В даний час на частку туризму припадає більше ніж 2 трлн доларів США. Це приблизно 5 % світових продажів товарів і 15 % наданих послуг щорічно. Крім того, учасниками національного і міжнародного туристичного бізнесу для галузі "гостинності" закуповується товарів і послуг на суму понад 1 трлн доларів США.
За оцінками експертів ЮНВТО, частка міжнародних туристів, що використовують поїздки з метою відпочинку й розваг, становить 60 %, поїздки корпоративних клієнтів - 30 %.
Найважливішим спонукальним мотивом туристичних подорожей є чисте середовище проживання, незвичайні пейзажі, природа, що дбайливо і постійно оберігається, та унікальна культурна спадщина народів світу. Туристичні подорожі вже сьогодні, а в майбутньому особливо "більше не будуть просто відпочинком, в основі їх будуть культурні, релігійні чи етнічні корені, який-небудь вид діяльності чи особливі інтереси". Узяті окремо сонце, море і золотий пісок пляжів утрачають свою привабливість. На перше місце виходить "активний туризм, пізнавальний туризм, культурний туризм, що знаходиться в гармонії з навколишнім середовищем, що сприяє контактам з іншими людьми, і який, звичайно ж, характеризується високою якістю обслуговування". Під високою якістю обслуговування розуміється щира гостинність, що залежить від контактів між людьми, й індивідуальний підхід до туристів без яких-небудь упереджень і побоювань за своє майбутнє через спілкування із собі подібними "з іншого, капіталістичного, світу". У сучасному туризмі досить контрастно просліджується тенденція, що не спостерігалася п'ять-десять років тому: туристи здебільшого віддають перевагу не розкішним готельним комплексам і харчуванню, пасивному, ледачому світогляду, а активному відпочинку, що знаходиться в гармонії з навколишнім середовищем. Щодня за межами своїх національних територій подорожують більше одного мільйона громадян, витрати яких становить не менше ніж 600 млн доларів.
