1.1. Власність у системі економічних відносин

Що ж таке власність? В системі економічних відносин це поняття завжди асоціюється з певними благами, речами або продуктами інтелектуальної діяльності. Але насправді ресурси або речі самі по собі не є власністю. Наприклад, в доісторичну добу земля, рослинний і тваринний світ не перебували у чиїйсь власності. Лише пізніше, коли люди почали привласнювати елементи природи і продукти праці, речі стали власністю, тому що люди почали вступати між собою в економічні відносини з приводу їх привласнення і використання. Тому головним у відносинах власності є не те, що привласнюється, а те, ким і як воно привласнюється.

Що ж стосується вивчення власності як економічної категорії, то різні економічні школи трактують її по-різному. Наприклад, Західні вбачали у власності лише відношення людини до речі, тобто відносини власності розглядалися як відображення взаємодії власника з його майном, його розпорядженням та використанням. З точки зору Марксистської теорії власність як економічна категорія виражає відношення привласнення або відчуження засобів виробництва і створюваних за їх допомогою матеріальних благ у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання. Тут акцентується увага на тому, що сам факт належності матеріальних благ суб’єкту повинен визнавати не тільки він сам, а й інші суб’єкти, тому виникає право власності як суспільне відношення. Згідно цієї теорії власність існує незалежно від волі і свідомості людей. Ще в законах Солона (594 рік до н.е.) і Кліофена (509 рік до н.е.) зазначалося, що закони не створюють відносин власності, а лише закріплюють відносини, що склалися у суспільстві. Головним у законі власності є привласнення, тобто відчуження об’єкта власності суб’єктом від інших суб’єктів. Вивчаючи категорію привласнення можна виділити привласнення через працю і, врешті-решт як акт, що здійснюється у процесі виробництва. Власність пов’язана з такими поняттями як володіння, використання і розпорядження.

Володіння – це, так би мовити, неповне або часткове привласнення. Власником є володар засобів виробництва, тобто привласнення передбачає наявність двох сторін відносин власності – суб’єктів і об’єктів привласнення. В якості суб’єктів привласнення виступають фізичні та юридичні особи, об’єктами ж є ресурси, виробниче обладнання, фінансові кошти, об’єкти інтелектуальної власності і т.д. Привласнення завжди передбачає збільшення власності, у противному випадку власність втрачає свій економічний сенс. Основними формами збільшення власності є прибутки, доходи, дивіденди і рента. Іншою стороною привласнення виступає відчуження – процес передачі власності іншій юридичній чи фізичній особі, перерозподіл її між класами і навіть допускає фізичне її знищення. Так, зараз відбувається знищення власності ВПК, а внаслідок аварії на ЧАЕС знищені величезні об’єкти державної власності, виведені з експлуатації значні площі сільськогосподарських угідь.

Використання – це застосування речі в залежності від її призначення. Використання є формою реалізації володіння, його функцією. Воно означає вилучення з об’єктів власності їх корисних властивостей з метою виробництва матеріальних благ та надання послуг. У кінцевому рахунку використання передбачає споживання речей або виготовлених з них виробів.

Розпорядження – це прийняття власником чи іншими особами рішень з приводу функціонування об’єкта власності, засноване на праві підприємця передавати майно у межах, визначених власником. Розпоряджатися об’єктами власності може лише реальний власник, який має на них юридичне право. На свій розсуд він може продати власність, здати її в оренду, подарувати її або віддати у спадок і т.д. Інші особи зробити цього не можуть. У зв’язку з цим важливо відмітити, що підприємець в ринковій економіці може і не бути власником, але обов’язково повинен мати право володіння, використання і розпорядження.

Таким чином складовими елементами власності є володіння, використання і розпорядження.