Військова підготовка

Виховання фізичне мало на меті не лише підготувати підлітків до спортивних змагань, але і загартувати їх для військової служби. Очевидно, проте, такого загартування було мало, і, ймовірно, в IV ст. до н. е. військова підготовка набула конкретної форми з введенням інституту ефебії. Ефебія була обов'язкова для усіх афінських громадян починаючи, як правило, з 18(16?) років і тривала чотири роки. Після року навчань ефеби несли службу в гарнізонах і на сторожових постах в прикордонній смузі Аттіки.

Ефеби виконували фізичні вправи під керівництвом тренера - педотриба, а власне військовою підготовкою відав інструктор - дидаскал. Програма зайняття передбачала також подальше навчання поезії і музиці, оскільки одним з обов'язків ефебів була активна участь в державних урочистостях. Ефеби давали присягу, що не зганьблять довіреної їм зброї, не кинуть своїх товаришів у біді і захищатимуть домашні вівтарі, межі держави.

В епоху еллінізму, після того як Греція перестала бути незалежною, Ефебія втратила свій військовий характер і не була вже обов'язковою для всієї молоді у віці від 16 до 20 років, а навпаки, виступала як інститут елітарний. У III в. до н. е.. тривалість її була обмежена одним роком, а приналежність до ефебії стала добровільною. У період з середини III до середини II в. до н. е.. число ефебів значно скоротилося: серед них були лише сини найбагатших громадян. З часом завдяки тому, що в число ефебів почали приймати і іноземців, кількість їх знову зросло. Фізична підготовка обмежувалася тепер гімнастичними вправами, головне ж увагу було звернуто на виховання інтелектуальне і естетичне (філософія, література, риторика, музика). Життя ефебів зосереджувалася в гімнасії, який виявився тоді громадським і культурним центром міста, взявши на себе до деякої міри функції древньої агори. Під владою римлян грецька ефебія також збереглася і навіть розширилася за рахунок введення цілої ієрархії вихователів, інструкторів та посадових осіб.

Філософія і виховання

Цінність стійких, незмінних позитивних рис характеру визнавалася завжди. Але були й такі цінності, погляди на які змінювались і не могли не змінюватися, що було пов'язано з цілим рядом змін в політичних, соціальних та економічних умовах життя. Одночасно мінявся також зразок, ідеал політично активного громадянина, політичного діяча. І тут на арену виховання і освіти виходили філософи. Перші філософи, іонійські мислителі, не були вчителями чи лекторами. Лише в VI в. до н. е.. Анаксимандр, а за ним Анаксимен намагалися ділитися своїми

знаннями.

В Італії, в Елее, виникла Елейський школа, з якою пов'язані імена Ксенофана з Колофона і Парменіда (VI-V ст. До н. Е..); Як про формально організованому інституті можна говорити про школу Піфагора. Школи ці, однак, розвивали свою діяльність поза межами Греції у власному розумінні слова.

Першими філософами-вчителями в Афінах можна вважати софістів і Сократа. Але якщо Сократ вчив в ході живого спору і не виступав як професійний викладач, то софісти, навпаки, стали першими вчителями-професіоналами, стягувати плату за уроки. Який був їхній метод навчання? Деякі вважають, що це були головним чином дискусії, «співбесіди», проте саме тоді Зенон з Китаю помітив одному молодій людині, який хотів більше говорити, ніж слухати: «Природа дала нам один язик, але два вуха, щоб ми вдвічі більше слухали, ніж говорили ». «Більше слухати, ніж говорити», - ще раніше Зенона радив філософ Клеобул (Діоген Лаертський. Про життя, навчаннях і висловах знаменитих філософів, I, 92; VII, 23-24). Втім, в тому, що стосується методу софістів, точно відомо одне: вони читали лекції перед групою слухачів. Одні, як, наприклад, Гіппій, проповідували свої теорії на агорі, так що їх міг чути кожен; інші повчали тільки тих, хто хотів їх слухати і - хотів платити. Протагор, повідомляє Діоген Лаертський, за повний курс навчання, що тривав, мабуть, від трьох до чотирьох років, брав сто хвилин, або десять тисяч драхм (див. там же, IX, 52). Він і був першим вчителем, стягується з учнів плату; його приклад наслідували інші, не висуваючи, щоправда, подібних умов: бути може, вони не оцінювали свої уроки так високо.

Чому вчили софісти, яку мету ставили вони перед собою як викладачі? Мета була одна - підготувати для держави доброго громадянина. Основна увага приділялася навчанню риториці - мистецтву виголошення промов, а також евристики - мистецтву спору і спростування будь-якими способами аргументів супротивника. Це безсумнівно стало однією з причин розвитку в Греції ораторської майстерності. Вправляли і пам'ять: Гіппій навчав прийомам мнемотехніки. Для того щоб блищати красномовством, добре аргументувати і ефективно атакувати в суперечці опонента, важливо було і літературна освіта, знання історії. Софісти самі вели наукові дослідження в галузі міфології, генеалогії, біографії, складали переліки великих подій або списки переможців Олімпійських ігор, щоб мати згодом під рукою матеріал для полеміки. Це були, таким чином, люди науки, що передавали іншим накопичені ними знання. Найвищого успіху досягла грецька система виховання в IV в. до н. е.., особливо в двох сферах: риториці і філософії. Першу представляв Ісократ, що заснував в 392 р. до н. е.. школу риторики, другу - Платон: його знаменита Академія була відкрита п'ять років потому.