2.3. Знаряддя катувань середньовічної інквізиції.

Диба. Це одне з найбільш поширених знарядь тортур, що зустрічаються в історичних описах. Дибу застосовували на всій території Європи. Зазвичай це знаряддя являло собою великий стіл на ніжках або без них, на який примушували лягти засудженого, а його ноги і руки фіксували за допомогою дерев'яних плашок. Знерухомлену таким чином, жертву розтягували, завдаючи їй нестерпний біль, часто до тих пір, поки м'язи не розривалися. Обертовий барабан для натягування ланцюгів використовувався не у всіх варіантах диби, а тільки в самих хитромудрих моделях. Кат міг крають м'язи жертви, щоб прискорити остаточний розрив тканин. Тіло жертви витягалося більш ніж на 30 см, перш ніж розірватися. Іноді жертву міцно прив'язували до дибі, щоб легше використовувати інші методи катування, такі як щипці для затягування сосків і інших чутливих частин тіла, припікання розжареним залізом та ін.

Колесування. Популярне в середні століття пристрій, як катувань, так і страти, застосовувалося тільки при звинуваченні в чаклунстві. Зазвичай процедура була розділена на дві фази, обидві досить болісні. Перша полягала в переломах більшої частини кісток і суглобів за допомогою маленького колеса, званого колесом дроблення і забезпеченого зовні безліччю шипів. Друга була розроблена на випадок страти. Передбачалося, що жертва, розбита і покалічена таким способом, буквально подібно мотузці прослизне між спицями колеса на довгу жердину, де і залишиться чекати смерті. Популярна різновид цієї страти поєднувала колесуванню і спалення на вогнищі - в такому випадку смерть наступала швидко. Процедура була описана в матеріалах одного із судових розглядів в Тіролі. У 1614 році бродяга на ім'я Вольфганг Зельвейзер з Гаштейн, визнаний винним у зносинах з дияволом і насиланіі бурі, був засуджений судом Лейнца одночасно до колесуванню і спалення на вогнищі.

Охорона колиски або катування бдінням. За словами ката Іпполіто Марсілі, введення цих тортур стало переломним моментом в історії тортур. Цей спосіб отримання визнання не припускав нанесення тілесних ушкоджень. При цій тортурам немає зламаних хребців, вивернутих щиколоток, або роздроблених суглобів. Ідея тортури полягала в тому, щоб тримати жертву в спати так довго, як тільки можливо, це була своєрідна катування безсонням. У Німеччині цей пристрій катування бдінням називалося «Охорона колиски».

Диба-підвіс. Це, безсумнівно, найбільш поширена катування. Вона часто використовувалася в судочинстві, оскільки вважалася легким варіантом тортури. Руки обвинуваченого зв'язувалися за спиною, а інший кінець мотузки перекидали через кільце лебідки. Жертву або залишали в такій позиції, або сильно і безперервно смикали за мотузку. Нерідко до нот жертви прив'язували додатковий вантаж, а тіло рвали щипцями, такими як, наприклад, «відьомський павук», щоб зробити катування менш м'якою. Судді думали, що відьми знають безліч способів чаклунства, які дозволяють їм спокійно переносити тортури, тому не завжди вдається домогтися визнання. Можна послатися на серію процесів у Мюнхені на початку XVII століття в відношенні одинадцяти людей. Шістьох з них невпинно катували за допомогою залізного чобота, одна з жінок піддалася розчленуванню грудей, наступних п'ятьох колесували, і одного посадили на палю. Вони, в свою чергу, донесли ще на двадцять одну людину, яких негайно допитали в Тетенванге. Серед нових звинувачених була одна дуже поважна родина. Батько помер у в'язниці, мати, після того, як її випробували на дибі одинадцять разів, зізналася у всьому, у чому її звинуватили. Дочка Агнеса, двадцяти одного року, стоїчно перенесла випробування на дибі з додатковою вагою, але не визнавала своєї провини, і тільки говорила про те, що вона прощає своїх катів і обвинувачів. Лише через кілька днів безперервних випробувань в камері тортур, їй сказали про повне визнання її матері. Після спроби суїциду вона зізналася у всіх жахливих злочинах, включаючи співжиття з Дияволом восьмирічного віку, в пожиранні сердець тридцяти людей, участь у шабаші, в тому, що викликала бурю і зрікалася Господа. Мати і дочка були засуджені до спалення на вогнищі.

Крісло інквізиції. Крісло інквізиції або крісло допиту застосовувалося в Центральній Європі. У Нюрнберзі і Фегенсбурге до 1846 року регулярно проводилися попередні слідства з його використанням. Оголеного в'язня садили на крісло в такій позі, що при найменшому русі в його шкіру встромлювались шипи. Зазвичай катування тривала кілька годин, і кати часто посилювали борошна агонізуючої жертви, протикаючи її кінцівки, застосовуючи щипці або інші знаряддя тортур. Подібні крісла мали різні форми і розміри, але всі вони були обладнані шипами і засобами знерухомлення жертви.

Стілець відьми. Стілець інквізиції, відомий під назвою стілець відьми, високо цінувався як хороший засіб проти мовчазних жінок, звинувачених у чаклунстві. Цей поширений інструмент особливо широко використовувався австрійської інквізицією. Стільці були різних розмірів і форм, все оснащені шипами, з наручниками, блоками для фіксації жертви і, найчастіше, із залізними сидіннями, які в разі потреби можна було розжарити. Є свідчення застосування даного знаряддя для повільного умертвіння. У 1693 році в австрійському місті Гутенберг суддя Вольф фон Лампертіш вів процес за звинуваченням у чаклунстві Марії Вукінец, 57 років. Вона була посаджена на стілець відьми на одинадцять днів і ночей, одночасно кати припікали їй ноги розпеченим залізом. Марія Вукінец померла під тортурами, збожеволівши від болю, але не зізнавшись у злочині.

Нюрнберзька діва. Ідея механізувати тортури народилася в Німеччині і нічого не вдієш з тим, що Нюрнберзька діва має таке походження. Вона отримала своє ім'я з-за зовнішньої схожості з баварської дівчиною, а також, тому що її прототип був створений і вперше використаний у підземеллі секретного суду в Нюрнберзі. Звинуваченого поміщали в саркофаг, де тіло нещасного протикати гострими шипами, розташовані так, що жоден з життєво важливих органів не був зачеплений, і агонія тривала досить довго. Перший випадок судового розгляду з використанням «Діви» датований 1515 роком. Він був детально описаний Густавом Фрейтаг в книзі «Картини німецького минулого». Тортури обвинуваченого всередині саркофага тривала три доби.

Гаррота. Це знаряддя страти використовувалося в Іспанії до недавнього часу. Остання офіційно зареєстрована страта із застосуванням гарроти була проведена в 1975 році. Смертника саджали на стілець з руками, зв'язаними за спиною, залізний нашийник жорстко фіксував положення голови. У процесі страти кат закручував гвинт, і залізний клин повільно входив до череп засудженого, приводячи до його смерті. Інша версія, більш поширена останнім часом, - удушення за допомогою металевого дроту. Цей спосіб страти досить часто можна побачити у художніх фільмах.

Трон. Цей інструмент був створений як ганебний стовп у формі стільця, і саркастично названий Троном. Жертва містилася вниз головою, а її ноги зміцнювалися за допомогою дерев'яних блоків. Подібна катування користувалася популярністю серед суддів, які бажають дотримуватися букви закону. Законодавство, що регулювали застосування катувань, дозволяло використовувати Трон тільки один раз протягом допиту. Але більшість суддів обходило це правило, просто називаючи наступну сесію продовженням все тієї ж першої. Використання Трону дозволяло оголошувати це однією сесією, навіть якщо вона тривала 10 днів. Оскільки використання Трону не залишало неусувних слідів на тілі жертви, то воно дуже пасувало для тривалого використання. Потрібно зазначити, що одночасно з цією катуванням ув'язнених «пользовали» також водою і розпеченим залізом.