2.4. Одержимість ведовсьтвом.

Як вже говорилося раніше, одержимість ведовство зародилася в Південній Франції і Північної Італії. У XV столітті вона охопила північ Франції та Швейцарії. Обидві ці країни були центром розгорнулася в Європі полювання на відьом. «Булла про знахарства» і «Молот відьом», що з'явилися в кінці XV ст., Поклали початок тріумфальній ході демонології на північ. Проте спочатку мисливці за відьмами натрапили в Німеччині на серйозний опір. Але вже в другій половині XVI ст. твердині розуму впали, і небачені хвилі переслідувань захлиснули західні та південні області Священної Римської імперії. Так з околиці Німеччина перетворилася на епіцентр боротьби з знахарства.

Грандіозна полювання на відьом, розпочавшись у Західній Німеччині, поступово захопила східні землі, а потім і Польщу. Подібні переслідування, нехай і меншого масштабу, розвернулися також у скандинавських країнах, на півдні та сході Центральної Європи: на території нинішніх Чехії, Словаччини, Австрії, Угорщини, Словенії, Хорватії, Боснії та Сербії. З областей сучасних Нідерландів, Бельгії та Люксембургу полум'я перекинулося на Британські острови. Втім, тортури тут були заборонені, що завадило мисливцям за відьмами добитися великих успіхів. Справа обмежилася проведенням окремих процесів і нетривалими спалахами цього безумства на початку та в середині XVII ст. Набагато сильніше постраждала Шотландія, де одержимий ведовство король Яків VI (згодом англійський король Яків I) опублікував власний трактат про відьом.

У той час як одержимість ведовство охопила центр Європи, поширюючись звідти на північ, захід, схід і південний схід, гоніння в Іспанії та Італії поступово пішли на спад. На перший погляд це здається дивним, оскільки держави на південь від Альп і Піренеїв були останнім оплотом інквізиції. Між тим інквізиція в ту пору була цілком поглинена переслідуванням мусульман, євреїв і протестантів. Поряд з цим полювання на відьом вже не здавалася такою істотною.

З середини XVI ст. одержимість знахарства, головним чином у Франції, Швейцарії та Німеччини, прийняла моторошні форми. За 10 років, з 1581 по 1591 р., в одній тільки Лотарингії було спалено більше 1000 відьом. Те ж саме відбувалося в Бургундії і Гасконі, де фанатики-судді за короткий час відправили на вогнище близько 600 відьом. У сусідній Німеччині, в курфюршества Трірської, а починаючи з 1603 р. і в Фульдском абатстві, полювання на відьом велася не менш успішно. Але особливою жорстокістю відрізнялися архієпископи Бамберга, Вюрцбурга та Кельна. Криваві переслідування відьом почалися тут майже одночасно: у Бамберзі в 1626-1631 рр.., У Вюрцбурзі в 1627 - 1631 рр.. і в Кельні в 1627-1639 рр.. Метою всіх цих гонінь було одне - повне знищення ведовской секти. Починали звичайно з жінок нижчих станів. Але на цьому справа не закінчувалося. Про те, як розвивалися події, можна судити за списком відьом, які були спалені в Вюрцбурзі. Вже на третьому багатті серед п'яти жінок виявився чоловік, перший, але не останній. Через деякий час мисливці за відьмами взялися за людей благородного походження.

На четвертому багатті загинула дружина бургомістра, а на п'ятому - дружина одного з членів ратуші. Сам бургомістр та члени ратуші незабаром пішли за ними. Потім настала черга їх дітей: дванадцятирічної, дев'ятирічної і, нарешті, навіть самої молодшої з сестер. Потім взялися за учнів і студентів. На одинадцятому багатті вперше було страчено особа духовного звання. Так і тривала ця нескінченна танець смерті, зрівняти людей різного віку, професій і станів. Терор в Бамберзі, де судилища проводив божевільний вікарій, був воістину жахливий, але в Кельні справи були ще гірші. «Мабуть, загинуло вже півміста, - писав у листі приголомшений очевидець. - Кинуті в тюрми і спалені професори, кандидати права, священики, каноніки і вікарії, члени монаших орденів ... Канцлер з канцлершей теж засуджені ». І далі: «Трьох-чотирирічні діти заводять шури-мури з Дияволом. Спалюють студентів та юнаків благородних кровей у віці дев'яти-чотирнадцяти років ... »У селах часом бракувало дров для цих вогнищ. З жахом люди бігли за межі країни. З благаннями про допомогу зверталися вони до імператора і папи Римського. Зваживши прохання свого духівника, імператор Фердинанд II звернувся спочатку з умовляннями, а потім і з погрозами до тих, хто заохочував цей терор. Папа Урбан VIII направив двох своїх кардиналів в Кельн, наказавши їм покласти край кривавому божевіллю. Але, незважаючи на всі зусилля, благочестиві вбивства тривали ще довго. Лише через кілька років до засліпленим люттю єпископам став повертатися розум. Коли погасли багаття, похмура тінь впала на квітучі колись краю. Господарство занепало, податки не надходили в казну; багато сімей були страчені, а вцілілі бігли з цих місць. Що залишилися в живих підраховували своїх мерців: у Бамберзі, як і в Вюрцбурзі, було знищено більше 600 чоловік, а в Кельні понад 1000.