48.Злочинність неповнолітніх…

Як свідчить статистика, понад 70 % злочинів неповнолітні вчиняють у групі. Враховуючи неповноту статистичної ін­формації (окремі учасники групових злочинів не притяга­ються до кримінальної відповідальності або ж залишаються невідомими правоохоронним органам), можна стверджувати, що вчинення злочину підлітком-одинаком — швидше виня­ток, аніж правило, але і в таких випадках завжди наявний вплив на неповнолітнього правопорушника найближчого со­ціального оточення, групи з антисоціальною спрямованістю, до якої він належить чи належав раніш. Слід особливо відзна­чити, що участь у групі і співучасть у вчиненні злочину зви­чайно не співпадають. Не виключена також різниця ролі, ви­конуваної в групі та при вчиненні конкретного злочину, що необхідно враховувати у роботі з неповнолітніми.

Проведені дослідження свідчать, що злочинні групи непо­внолітніх і молоді виникають, переважно, на основі нефор­мальних груп або «груп дозвілля». Це пов'язано з такими елементами підліткової психології, як підвищена схильність до навіювання та наслідування, несталість емоційно-вольової сфери, орієнтованість на групу (конформізм), домінування потреби у спілкуванні з однолітками та переоцінка значимос­ті 'їх схвалення, некритичність оцінки своїх переваг і недолі­ків та ін.

Звичайно, криміногенну значимість мають не перерахова­ні вікові особливості самі по собі, а 'їх зміст та спрямованість. Соціальні властивості особистості у підлітків ще тільки почи­нають формуватись. Окрім вже зазначеної недостатньої само­критичності при оцінці своєї поведінки, у них може бути на­віть знижена здатність до вибірковості свідомих дій. Але особ­ливу увагу слід приділити домінуючій у цьому віці потребі в спілкуванні та схильності до групування. Саме тут підлітки мають можливість виявити себе та самоствердитись як осо­бистість.

Неповнолітні учасники антисуспільних груп, як правило, не здатні проявити себе та утвердитися в групах, діяльність яких є соціально-корисною, вони поступово втрачають зв'яз­ки з колективами, до яких формально належать, перестають орієнтуватись на їх ставлення, не цінують їх думку. Близько 70 % з них вчаться погано чи посередньо, 40 % — порушують дисципліну, 37 % — раніш вже вчиняли проступки та право­порушення; наявні також конфліктні стосунки у сім'ї та школі. Загострюються такі риси характеру, як жорстокість, агресив­ність, нахабство, підступність (до 45 % обстежених), що серед законослухняних підлітків зустрічаються значно рідше. Це наочно свідчить про порушення процесу соціалізації та мо­ральну деформацію і призводить до спроби самостверджен­ня серед подібних собі, в тому числі — через вчинення пра­вопорушень. Група, у свою чергу, впливає на своїх учасників, прищеплює їм антисуспільні погляди і установки, заохочує до злочинного способу життя — відбувається активний процес «перевиховання». Звичайно, не кожен важковиховуваний під­літок вступає у конфлікт із законом, але взаємозв'язок цих явищ очевидний.

На кожному етапі формування злочинної групи неповно­літніх можливий поворот її до позитивного розвитку, але для цього необхідні певні умови, відповідна зміна умов функціонування. Полишена напризволяще, «дозвільна» гру­па з великою ймовірністю може стати криміногенною, вчи­нюючи спочатку малозначні протиправні дії, спричинені бешкетуванням, пустощами, а потім — правопорушення і злочини.

У процесі переростання антисуспільної групи неповноліт­ніх у злочинну у ній відбуваються важливі зміни: зменшується кількість учасників; зростає питома вага осіб з негативними соціально-моральними характеристиками (непрацюючі, ра­ніш засуджені та ін.); склад групи стає більш різнорідним за соціальним становищем; учасники все більше часу проводять у місцях кримінального забарвлення; методи керівництва гру­пою змінюються з демократичних на авторитарні.

Попередження групової злочинної діяльності неповноліт­ніх та молоді значною мірою залежить від зусиль працівників правоохоронних органів. Але вивчення практики свідчить, що у цій роботі є істотні недоліки. Так, з 132 груп, які пере­бували на обліку, лише стосовно 14,2 % здійснювались спеці­альні заходи по їх роз'єднанню та переорієнтації, і тільки в половині випадків відбулися позитивні зміни. Основними причинами низької ефективності є:

1) індивідуально-профілактична робота здійснюється фор­мально, без врахування особливостей особистості непов­нолітніх та молоді, їх зв'язків, специфіки групування, по­ложення в групі і т. ін.;

2) відсутня цілеспрямована робота щодо групи, яка стала для підлітка референтною, на яку він орієнтується, думку якої особливо цінує;

3) недостатньо надається допомога в адаптації до життя, на­лагоджуванні позитивних зв'язків і стосунків.

Серед багатьох проблем правового виховання трудящих важливою є боротьба із злочинними проявами серед неповнолітніх. Проте, незалежно від стану злочинності, вирішальною умовою підвищення ефективності боротьби з нею є законність у діяльності правоохоронних органів. У зв’язку з цим суттєве значення має дотримання всіх гарантій прав неповнолітніх осіб, які за вчинення злочинів притягаються до кримінальної відповідальності.