3. Мотивація поведінки та шляхи її формування

Вітчизняні психологи (насамперед Л.І. Божович та її співробітники) довели, що вирішальною у формуванні особистості дитини школяра є не лише правильна організація його діяльності, накопичення школярем досвіду правильної поведінки, але й виховання правильних мотивів його поведінки (системи думок, почуттів, цілей, які спонукають до дії). Н.Ф. Добрині та його послідовники у цьому зв'язку говорять про суспільну та особисту значимість для дитини виконуваних нею дій. При цьому суспільна значимість переживається як об'єктивна необхідність діяти певним чином.

За даними вітчизняних психологів, в одній і тій же діяльності можуть формуватись різні (і навіть протилежні) якості особистості в залежності від того, чим і як мотивується для дитини ця діяльність. Наприклад, вихователь привчає школярів відкрито і сміливо критикувати інших. Вважається, що тим самим формується принциповість, чесність, критичність. Але чи завжди вихователь досягне цієї мети, якщо не буде враховувати мотиви поведінки учнів? Ні, оскільки на основі цієї правильної форми поведінки можуть формуватися різні якості в залежності від мотивів, якими при цьому керується школяр, від того, який смисл для нього особисто має ця поведінка, якщо учень критикує свого товариша за принциповими мотивами, то це може виробити у нього такі риси характеру, як принциповість, твердість, чесність; якщо із бажання перекласти свою провину на плечі товариша, то це сприяє формуванню егоїзму, індивідуалізму, якщо критика ведеться заради зведення особистих рахунків, то на цій основі формуються мстивість, безчесність. Якщо це, нарешті, викликано страхом перед вчителем і бажанням йому догодити, то можуть формуватися такі риси, як лицемірство, підлабузництво. Отже, досвід правильної поведінки лише тоді приведе до мети, коли ця поведінка може здійснюватися за певними мотивами. Важливого значення тому набуває виховання і закріплення у досвіді правильних мотивів поведінки.

В структуру будь-якої якості особистості входять:

1. мотив, що забезпечує позитивне ставлення школяра до відповідної поведінки;

2. закріплений спосіб поведінки.

Отже, якість особистості являє собою, за виразом Л.І. Божович, своєрідне поєднання мотивів і відповідних форм поведінки. Система стійких домінуючих (переважаючих) мотивів поведінки позначається Л.І. Божович, М.С. Неймарк як спрямованість особистості. М.С. Неймарк виділила три основні види спрямованості школярів:

1. Особистісна може бути позитивною і негативною. Особистісна спрямованість як спрямованість на особисті досягнення за рахунок власних зусиль школяра з метою самовдосконалення, самовиховання власної особистості є позитивною. Якщо ж у школяра переважає спрямованість на особисті досягнення з метою досягнення престижного положення у класі, яке дозволить диктувати свою волю іншим членам колективу або дозволить демонструвати свою зверхність, зарозумність перед товаришами, то це негативна особиста спрямованість, яку в процесі виховання слід піддавати корекції (виправленню).

2. Колективістська спрямованість може також бути позитивною і негативною. Колективістська спрямованість як спрямованість на інтереси даного колективу при врахуванні інтересів інших колективів є позитивною. Колективістська спрямованість як визначення інтересів лише одного колективу (групи, класу) при повному зневажанні та ігноруванні інтересів інших колективів називається «груповим егоїзмом», є негативною і повинна піддаватись корекції в процесі виховання.

3. Ділова спрямованість – це спрямованість на справу, на процес діяльності, захопленість творчою діяльністю.