5. Психологічні основи методів і форм виховної роботи

Формування справжніх переконань неможливе поза оволодінням певною системою знань – моральних уявлень і понять. Найважливіший шлях формування моральної свідомості – це шлях збагачення і узагальнення школярами морального досвіду через організацію їх правильної поведінки. Різні форми моральної просвіти учнів можуть суттєво доповнити цю роботу. Виділяють такі методи і форми виховної роботи:

1. індивідуальні і колективні етичні бесіди;

2. лекції;

3. диспути;

4. читацькі конференції;

5. вікторини, конкурси, літературні вечори.

Встановлені певні принципи, у відповідності з якими повинні будуватися бесіди на моральні теми (етичні бесіди):

1. Етичні бесіди за змістом повинні бути доступні відповідному віку. Недопустиме перевантаження бесіди абстрактними поняттями, складними розмірковуваннями.

2. Необхідно добре знати колектив, в якому проводиться бесіда, його спрямованість, взаємини його членів, ставлення до учіння, вчителів тощо.

3. Не слід проводити такі бесіди часто. Доцільно проводити такі бесіди з певного приводу, тобто бесіди повинні бути присвячені певним подіям країни чи школи.

4. Починати бесіду доцільно з аналізу яскравих, добре підібраних конкретних прикладів, життєвих чи літературних фактів і спостережень і від них переходити до узагальнення і висновків.

5. Необхідна розумна опора на емоційно забарвлений, яскравий образ (використання творів живопису, літератури, колективне відвідування чи колективне пригадування кінофільмів чи театральних вистав).

6. Велике значення має гарна аргументованість, доказовість тих положень, які доводяться до свідомості учнів.

7. Необхідно збуджувати у школярів максимальну активність і викликати жвавий обмін думками, активізувати думку учнів, вчити замислюватись над питаннями моралі.

8. Початково викликати в учнів глибокі і дійові емоції, що можливе лише в тому випадку, якщо вчитель проводить бесіду не байдуже, а емоційно і жваво.

Важливе значення у формуванні особистості школяра має особистий приклад вихователів. Головним, основним у вихованні особистості є організація практичного досвіду в правильній поведінці. Вихователь повинен формувати у школярів форми, способи поведінки, в яких реалізувались би переконання школярів, що активно формуються під впливом виховання. Саме в цьому смислі А.С. Макаренко говорив про необхідність організації «гімнастики поведінки», вправ у правильних вчинках. Вправа – це організоване і цілеспрямоване повторення дій, вчинків у різних варіантах, у схемах по суті ситуаціях.

6. Психологічні основи виховного впливу праці

Досвід трудового виховання, матеріали психолого-педагогічних досліджень дозволяють сформулювати основні умови, при яких праця стає справді сильним виховуючим фактором:

1. Праця школярів повинна бути суспільно корисною, тобто школярі повинні усвідомлювати, що їх праця має певну суспільну цінність, суспільну значущість, приносить користь людям, колективу, суспільству.

2. Результатом праці повинен бути корисний продукт, який має певну суспільну цінність: школяр повинен ясно бачити реальні результати своєї праці.

3. Праця школярів повинна бути колективною. Колективна праця – це спільне виконання загальних трудових завдань, це праця, об'єднана загальною метою, загальними завданнями.

4. Праця школярів повинна бути ініціативною і творчою.

5. Там, де можливо, у праці (особливо підлітків і старших школярів) повинні застосовуватись різні форми самоорганізації і самодіяльності.

6. Праця школярів повинна бути цікавою для них.

7. Праця школярів повинна бути посильною для них. Вона не повинна приводити до перенапруження сил, перевтоми школярів.

8. Там, де можливо, праця учнів повинна бути пов'язана з їх учбовою діяльністю.

9. Абсолютно недопустиме покарання учнів працею. Виховувати працею необхідно, карати працею забороняється, інакше у свідомості учнів праця буде асоціюватись з неприємними переживаннями і у дітей неминуче виникне негативне ставлення до праці.

10. Необхідно вимагати від школярів не просто виконання роботи, а ретельного, акуратного, добросовісного виконання, бережливого ставлення до обладнання, матеріалів, знарядь праці.