- •1. Визначення поняття кримінології як науки. Співвідношення кримінології з іншими науками.
- •2. Предмет кримінології.
- •3. Функції та завдання кримінологічної науки.
- •4. Система та структура кримінологічних знань.
- •5. Поняття методології кримінологічної науки.
- •6. Методи та методики кримінологічних досліджень.
- •7. Природа та сутність злочинності.
- •8. Визначення поняття злочинності та її основних рис.
- •9. Кримінологічні показники злочинності та основні способи їх вимірювання.
- •10. Латентна злочинність: види, причини та способи виявлення.
- •11. Основні тенденції злочинності в Україні у сучасний період.
- •12. Поняття детермінації та детермінант. Детермінація та причинність у кримінології. Співвідношення детермінант злочинності та конкретного злочину.
- •13. Науково-теоретичні підходи до вивчення причинності у кримінології.
- •14. Класифікації детермінант злочинності.
- •15. Основні детермінанти злочинності в Україні у сучасний період.
- •16. Типологія (класифікація) особи злочинця та мотивація злочинної поведінки
- •17. Структура особи злочинця
- •18. Механізм злочинної поведінки: поняття, структура, види.
- •19. Зміст окремих ланок механізму злочинної поведінки.
- •20. Конкретна життєва ситуація: поняття, види та роль в механізмі злочинної поведінки.
- •21. Віктимна поведінка в механізмі злочинного прояву.
- •22. Поняття, мета, завдання та рівні попередження злочинів.
- •23. Організаційні та правові засади попередження злочинів.
- •24. Система попередження злочинів. Класифікація заходів попередження злочинів.
- •5) Медичні та психолого-педагогічні;
- •6) Технічні;
- •25. Суб’єкти попередження злочинів.
- •26. Поняття організованої злочинності, її основні ознаки.
- •27. Суспільна небезпечність організованої злочинності: економічний, політичний, соціальний та інші аспекти.
- •28. Причини організованої злочинності. Її зв’язок з тіньовою економікою.
- •29. Проблеми боротьби з організованою злочинністю.
- •30. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх.
- •Особа неповнолітнього злочинця
- •31. Причини злочинності неповнолітніх. Загальносоціальні причини та умови
- •Фактори, пов'язані з близьким оточенням неповнолітніх:
- •32. Попередження злочинності неповнолітніх.
- •Етапи профілактики злочинності неповнолітніх
- •33. Кримінально-виконавче право та його предмет.
- •34. Принципи кримінально-виконавчого права.
- •35. Норми та джерела кримінально-виконавчого права.
- •36. Зміст і особливості кримінально-виконавчих правовідносин.
- •37. Наука та курс кримінального права.
- •38. Загальна характеристика кримінально-виконавчого законодавства України.
- •Конституція України
- •Міжнародні договори України
- •Квк від 11 липня 2003 року
- •Закони України
- •Підзаконні нпа: Укази Президента
- •Підзаконні нпа: Постанови кму
- •39. Поняття правового становища засуджених – основні права і обов’язки засуджених.
- •40. Загальна характеристика конституційних прав та обов’язків засуджених до позбавлення волі.
- •41. Право засуджених на особисту безпеку.
- •42. Поняття та завдання Державної кримінально-виконавчої служби України.
- •43. Види органів та установ виконання покарань.
- •44. Поняття контролю за діяльністю органів та установ виконання покарань.
- •45. Державний контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань (парламентський, відомчий та прокурорський нагляд).
- •46. Громадський контроль за діяльністю органів та установ виконання покарань.
- •47. Визначення засудженому до позбавлення волі виду колонії; направлення засудженого до позбавлення волі для відбування покарання; переміщення засуджених до позбавлення волі
- •48. Роздільне тримання засуджених у виправних та виховних колоніях.
- •49. Структурні дільниці виправних і виховних колоній
- •50. Поняття та основні вимоги режиму відбування покарання. (у виправних колоніях).
- •51. Праця засуджених до позбавлення волі. (особливості, принципи)
- •52. Оплата праці та відрахування із заробітку засуджених до позбавлення волі.
- •53. Соціально-виховна робота із засудженими до позбавлення волі. Стаття 123. Соціально-виховна робота із засудженими до позбавлення волі
15. Основні детермінанти злочинності в Україні у сучасний період.
Аналіз стану детермінант злочинності на їх дії на протязі останніх років не підтверджує офіційних даних про постійне зниження рівня злочинності в Україні, хоча криміногенний зміст суспільної свідомості стає більш виразним і відповідно впливає на тенденції злочинності в бік її зростання.За такими Факторами-
Економічні:
- залишається незадовільним майнове те побутове становище більшості населення
- непропорційне розташування населення за майновим станом
- інфляційні процес, знецінення грошових заощаджень
- кризові явища в економіці, спад виробництва
- корупція, тонізація економіки
Політичні:
- Політичне відставання
- Зростання політичної нестабільності, що тягне за собою економічну і правову нестабільність
- Політична корупція
- Відсутність політичної відповідальність влади
Соціально-культорологічні фактори:
- скорочення державної підтримки, освітньо-культурної програми розвитку дітей та молоді
- занедбання процесу виховання соціально позитивних орієнтацій
- негативне масово-пропагандистське спрямування ЗМІ,
- відступ від норм соціальної справедливості в різних сферах громадського життя
- загострення міжнаціональних відносин
Правові фактори:
- недосконалість законодавства
- неефективність загально-соціальної профілактики правопорушень
- неефективність діяльності правоохоронних органів через непрофесіоналізм, корупцію, недофінансування, тощо
Соціально-психологічні фактори:
- зміцнення кримінально-психологічних стереотипів поведінки, під впливом інших чинників, соціально-політичного та соціально-економічного змісту
- нехтування основними моральними принципами, відсутність соціально-позитивних життєвих установок
- пропаганда кримінальної субкультури, психологічні установки вседозволеності, культів насильства, сексуальної свободи
- зміцнення відчуття безкарності та безвідповідальності
- цинізм та аморальність зведені до ролі життєвих принципів
16. Типологія (класифікація) особи злочинця та мотивація злочинної поведінки
Типологія являє собою прийом (процедуру) наукового мислення і емпіричного пізнання. Вона полягає у розподілі явищ на окремі елементи (типи) за найбільш істотними критеріями і у виявленні відмінності між ними.
Значна більшість кримінологів вважають, що підставами (критеріями) побудови типології особи злочинців повинні бути: 1) характер антисуспільної спрямованості особи злочинців; 2) ступінь глибини цієї антисуспільної спрямованості. Названі два типологічні критерії, доповнюючи один одного, становлять підґрунтя типології особи злочинців.
За першим критерієм усіх злочинців слід поділити на такі чотири типи.
Перший тип - це насильницький тип особи злочинця. Для нього характерне явне негативно-зневажливе ставлення до іншої особи та її найважливіших благ: до життя, здоров'я, тілесної та статевої недоторканості, суспільного спокою. Сюди належать злочинці, які вчиняють злочини проти особи та інші злочини, пов'язані з посяганням на особу (наприклад, бандитизм).
Другий тип - це так званий корисливий тип злочинця, у поведінці якого виявляються корисливі, з метою наживи, тенденції, неповага до всіх форм власності, ігнорування встановлених у державі правил розподілу матеріальних цінностей (майна, капіталів, прибутків).
Третій тип - злісний соціально дезорганізований тип злочинця, якому притаманне індивідуалістично-зневажливе ставлення до різних соціальних настанов і вимог, свого громадянського обов'язку, а також до будь-якого роду інших заборон (наприклад, порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою; хуліганство; дезертирство та ін.).
Четвертий тип - необережні злочинці. Злочини з їх боку є наслідком прояву легковажно-безвідповідального і недбалого ставлення до своїх обов'язків і можливих наслідків своєї поведінки. Сюди належать усі злочини, вчинені з необережності.
За другим типологічним критерієм, тобто залежно від ступеня глибини антисуспільної спрямованості особи злочинців у перелічених вище трьох перших типах слід виділити:
а) випадкових злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин внаслідок випадкового збігу обставин у суперечності із загальною позитивною характеристикою їх попередньої поведінки;
б) ситуаційних злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин, не встоявши перед впливом несприятливих зовнішніх умов формування і життєдіяльності особи, однак взагалі характеризуються більш позитивно, ніж негативно;
в) нестійких злочинців - осіб, які скоїли злочин вперше, але допускали раніше правопорушення і в цілому характеризуються негативно;
г) злісних злочинців - осіб, що скоїли декілька злочинів і які перебувають у стійкій опозиції до суспільства;
ґ) особливо злісних злочинців - осіб, які вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини (передусім ті, що вчиняють злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).
Складовою механізму злочинної поведінки є мотивація вчинення злочину, що відбиває для кожного індивіда його потреби й інтереси, які реалізуються в конкретизованому мотиві вчинення злочину. Мотивація — це процес внутрішньої (суб’єктивної) детермінації дій.
Мотиваційний процес може мати вигляд сукупності послідовних ланок (етапів): актуалізація певної потреби — вибір способу й засобів для задоволення потреби — виникнення мотиву поведінки — формування мети дії — планування діяльності (у разі вчинення умисного злочину) — прийняття рішення — реалізація рішення.
Злочин, як і будь-який вчинок, є актом свідомої вольової діяльності людини. Кожний такий акт пов’язаний із задоволенням певної людської потреби. Отже, джерелом активності людини є її потреби. Система індивідуальних потреб людини відбиває ціннісну орієнтацію особи і її соціальну позицію.
Усвідомлена людиною потреба актуалізується, тобто визнається нею як така, що є суттєвою, значущою і підлягає задоволенню. Така потреба набуває значення інтересу. Інтерес є безпосередньою суб’єктивною причиною конкретного вчинку або певної лінії поведінки.
Розбіжності між індивідуальним і суспільним інтересами, їх суперечливість і надання переваги індивідуальному інтересу, а не суспільному, що закріплений і охороняється правом, утворюють конфлікт, який може призвести до злочину. Це зумовлює необхідність покладання на кожну людину обов’язку регулювати свої потреби та інтереси, задовольняти їх тільки дозволеними способами й засобами і відмовлятися від таких потреб та інтересів, задоволення яких суперечить суспільним інтересам.
Психологічною причиною окремого злочину є прагнення особи задовольнити свої потреби всупереч суспільним інтересам.
За соціальним змістом потреби можуть бути:
- життєво необхідними, що забезпечують умови існування людини (їжа, тепло і та ін.);
- нормальними, соціально схваленими (здобуття знань, спілкування, належні побутові умови);
-деформованими, збоченими за рахунок гіпертрофованих життєво необхідних нормальних потреб;
- збоченими антисоціальними, задоволення яких суперечить як суспільним інтересам, так і інтересам особи — пияцтво, наркоманія.
Отже,для мотивації злочинної діяльності вибір способу і засобів задоволення актуальної потреби має виключно важливе значення. Наприклад, у особи виникла і актуалізувалася потреба мати автомобіль. Але злочинна мотивація з цього не починається. Автомобіль можна купити за власні або позичені кошти, взяти в оренду тощо. Проте можна придбати автомобіль і злочинним шляхом — крадіжкою, пограбуванням, шахрайством тощо. Якщо особа вибирає останній варіант задоволення потреби, то й виникає кримінальний мотив.