2. Предмет та об'єкт стратегічного управління підприємством. Поняття «стратегія підприємства».

На сьогоднішній день стратегічне управління, з одного боку, розглядається як сукупність дій і рішень у процесі розв’язання стратегічних проблем підприємства. У межах цього підходу стратегічне управління розглядається крізь призму встановлення зв’язків з оточенням підприємства. З іншого боку - це сукупність управлінських рішень і дій щодо формування і реалізації стратегії; прийняття рішень з виробничо-збутової діяльності підприємства, вибору ринкового сегмента та використання ресурсів з метою забезпечення успішної діяльності у мінливому оточенні. Це також процес встановлення цілей, розробки стратегій, визначення необхідних ресурсів і підтримку взаємодії із зовнішнім середовищем. Розкриваючи сутність цього поняття, І. Ансофф визначає стратегічне планування в комплексі з плануванням можливостей керівництва та управління загальним процесом стратегічних змін, як стратегічний менеджмент. Таким чином, фундатор стратегічного управління, наголошуючи на комплексності та багатогранності стратегічного управління, визначив такі його складові процеси: формулювання стратегій; розвиток ділових здібностей підприємства; управління реалізацією стратегій.

З функціональної точки зору визначення стратегічного управління – це сукупність видів діяльності, спрямованих на забезпечення досягнення визначених орієнтирів підприємства. Як функціональний вид управління це обґрунтування і вибір перспективних цілей розвитку підприємства та підвищення його конкурентоспроможності, їх закріплення в довгострокових планах, розробка цільових програм, які забезпечують досягнення встановлених цілей.

З інституціональної точки зору стратегічне управління розглядають як систему з безліччю елементів, що дає змогу уявити його структурну побудову. Наприклад, стратегічне управління Х. Віссєма визначає таким чином: „стратегічне управління являє собою стиль управління (мотивований споживачами, орієнтований на майбутнє, спрямований на конкуренцію) і методи комунікації, передачі інформації, прийняття рішень і планування, за допомогою яких апарат управління і лінійні керівники вчасно приймають і конкретизують рішення, які стосуються цілей підприємницької діяльності”.

При цьому Х. Віссєма відзначає такі особливості стратегічного управління, як безупинність процесу перегляду стратегій, для якого важливі конкурентна свідомість і позиція, орієнтована на майбутнє, що має стати „другою натурою” всього персоналу.

Наприкінці 90-х років використовувався новий підхід до визначення стратегічного управління, який визначається як концептуальний. Сучасні трактування стратегічного управління містять такі важливі його аспекти, як спрямованість на забезпечення довготривалого успіху, стійкості конкурентних позицій; створення і підтримку довготривалих конкурентних переваг; адекватне реагування на зовнішні зміни; необхідність стратегічної орієнтації персоналу підприємства. Стратегічне управління можна розглядати як програмний спосіб мислення й управління, що забезпечує узгодження цілей, можливостей підприємства й інтересів працівників і акцентує на підвищенні мотивації, зацікавленості всіх працівників у його реалізації.

Таким чином, стратегічне управління можна визначити як діяльність, що ґрунтується на стратегічній орієнтації як компоненті філософії підприємництва та має спрямованість на досягнення цільових орієнтирів у перспективі, забезпечення конкурентоспроможності, стійкості конкурентних позицій та довготривалого успіху підприємства.

Серед найбільш типових характерних особливостей стратегічного управління можна відмітити;

· відсутність надмірної деталізації розпорядництва;

· симбіоз інтуїції і мистецтва вищого керівництва;

· гнучкість планів;

· відсутність універсальності рішень;

· потреба у відповідних організаційних підрозділах.

Крім того, стратегічному управлінню притаманний підприємницький (заохочення ініціатив, забезпечення творчого підходу, завзятість), інтеграційний (збалансований розвиток потенціалу, компетенцій) та інноваційний (стимулювання нововведень, новаторського підходу) характер.

Відповідно до сутності стратегічного управління його метою є визначення та забезпечення досягнення перспективних орієнтирів підприємства, що сприяє трансформації поточного стану підприємства на бажаний результат. Меті стратегічного управління відповідають завдання, які доцільно угрупувати по напрямках, що обумовлюються змістом цього виду управління.

За напрямком створення бачення довгострокової перспективи передбачається вирішення таких завдань: формулювання місії, формування системи стратегічних цілей, визначення прийнятної стратегії, складання стратегічного плану підприємства.

За напрямком підтримки динамічної рівноваги підприємства в турбулентному зовнішньому середовищі вирішуються наступні завдання: своєчасне виявлення „слабких” сигналів зовнішнього оточення, формування стратегічного потенціалу успіху, забезпечення адаптації підприємства до зовнішніх змін, нівелювання несприятливого впливу факторів зовнішнього середовища.

За напрямком здійснення стратегічних змін у підприємстві є необхідним вирішення наступних завдань: формування програми стратегічних змін, створення систем підтримки стратегії. Таким чином, у стратегічному управлінні надається перевага вирішенню завдань забезпечення стійкості підприємства в динамічному зовнішньому оточенні, здатності протистояти несприятливому зовнішньому впливу, тоді як в оперативному управлінні – гнучкості та швидкості реакції.

Предмет стратегічного управління:

· проблеми, пов’язані з основними цілями підприємства;

· проблеми і рішення, пов’язані з будь-яким елементом підприємства, необхідним для досягнення мети;

· проблеми, пов’язані з неконтрольованими зовнішніми факторами.

Об’єкт стратегічного управління - підприємства, стратегічні господарські підрозділи і функціональні зони підприємства. Стратегічне управління спрямоване на господарчі підрозділи підприємства й підприємство в цілому, а його предметом є механізм розробки перспективних орієнтирів, формування та реалізації стратегії підприємства.