7. Імовірні вигоди від застосування стратегічного управління в практичній діяльності підприємств.

- вище керівництво має можливість зосередитися на стратегічних питаннях і здійснювати контроль стратегічних результатів;

• в організації досягається висока ефективність роботи за рахунок спеціалізації;

• висока якість управління за рахунок зменшення дублювання зусиль і поліпшення координації у функціональних відділах.

• створюється можливість адаптації стратегії фірми до специфічних умов кожного регіону;

• відповідальність за одержання прибутку передається на більш низькі управлінські рівні;

• висока якість управління за рахунок гарної координації усередині територіальних підрозділів;

- менеджери, працюючи в регіональних підрозділах, проходять відповідну підготовку і можуть вирости до менеджерів вищого рівня.

- найбільш ефективна структура для широко диверсифікованих компаній;

• максимально використовуються вигоди стратегічної відповідності між підрозділами в рамках окремої стратегічної бізнес-групи;

• у результаті чіткого розподілу повноважень керівники вищого рівня приділяють більше уваги стратегічним перспективам розвитку організації.

• кожний напрямок стратегічного розвитку компанії одержує достатню увагу з боку вищого керівництва;

• краща орієнтація на проектні цілі й попит;

• більш ефективне поточне управління, можливість зниження витрат і підвищення ефективності використання ресурсів;

• більш гнучке використання фахівців організації, а також спеціальних знань і компетентності;

- поліпшення контролю за окремими завданнями, проекту можливість застосування ефективних методів планування й управління.

Вигоди стратегічного планування можна виразити в такий спосіб:

• планування заохочує керівників мислити перспективно;

• воно веде до більш чіткої координації зусиль, що починаються фірмою;

• стратегічне планування веде до встановлення показників для наступного контролю;

• воно змушує фірму чіткіше визначати свої завдання і політичні установки;

• воно робить фірму більш підготовленою до раптових змін;

• воно більш наочно демонструє взаємозв'язки керування й обов'язку всіх посадових осіб.

8. Досвід та проблеми використання теорії стратегічного управління в процесі розвитку українських підприємств в ринкових умовах господарювання.

Ринкова трансформація України до світового економічного простору обумовлює

необхідність опанування принципово нових для вітчизняних підприємств “правил” взаємодії із зовнішнім оточенням. А це потребує, перш за все, застосування сучасних підходів, принципів, ефективних методів, інструментів в управлінні підприємством для забезпечення його успішного функціонування в конкурентному ринковому середовищі.

Головною особливістю управління підприємством за сучасних умов є те, що ефективна система управління – це, перш за все, система, що здатна забезпечити швидку адаптацію підприємства до змін його бізнес-середовища за умов максимально можливого врахування запитів і задоволення потреб потенційних споживачів. Отримання прибутку має розглядатися виключно як результат ефективного функціонування такої управлінської системи.

Проблемам управління та функціонування підприємств в умовах ринку – мікроекономіці – присвячені більшість сучасних праць іноземних науковців. Так, на думку, Я. Корнаі, “економіка є реальною наукою, завдання якої полягає в тлумаченні економічної дійсності, а критерієм її достовірності є порівняння отриманих результатів з реальною практикою господарювання” [1].

В ході еволюції теорії і практики менеджменту в процесі управління підприємством, на перший план висувались то одні, то інші проблеми. Так, в 50 – 60-ті роки в центрі уваги перебувала організаційна структура управління. В 60 – 70-ті роки – відпрацьовувалися питання стратегічного планування. З початку 80-х років для провідних західних підприємств був характерний перехід від стратегічного планування до стратегічного управління.

Порівняно новим етапом в розвитку менеджменту стало поєднання теорії управління та теорії маркетингу, що поклало фундамент для становлення ринкової концепції управління підприємством за сучасних умов господарювання.

На сьогоднішній день майже всі колишні державні підприємства втратили практику планової роботи (стратегічного передбачення на строк більш ніж півроку), а в новоутворені комерційні структури не мають достатнього досвіду подібного характеру. Якщо за умов централізовано-планової економіки підприємства розробляли п’ятирічні плани, комплексні програми науково-технічного прогресу на двадцятирічний період, то на сьогоднішній день більшість сучасних українських підприємств взагалі відмовилась від планових процедур.

Об’єктивним в сьогоднішньому відставанні підприємств в підготовці до переходу на ринкові відносини відзначилась затримка щодо розробки і прийняття відповідних державних нормативно-законодавчих актів, їх обмеженість та нестабільність. Саме тому, більшість підприємств, а особливо ті, що ще перебувають в державній власності, не поспішають розробляти адаптаційні моделі поведінки і не усвідомлюють, що структурні зрушення в економічному житті країни по-перше, незворотні; по-друге, системні, тобто деформують традиційні цілі господарюючих об’єктів, перетворюють зовнішнє середовище, змушують переосмислювати ціннісні характеристики відносин об’єктів ; в-третіх, є слабо регульованими.

Водночас необхідно зазначити, що сьогоднішній етап розвитку української економіки як ніколи раніше надає керівнику підприємства зростаючу ступінь свободи творчого мислення при виборі тих чи інших моделей поведінки. При всій недосконалості прийнятих законів, вони означають безвзірцеву санкціоновану перебудову основ виробничих відносин, а саме відносин власності. Керівники підприємств, разом з трудовими колективами отримують право обирати передбачену законом форму власності, вводити адекватну систему оплати праці і матеріального стимулювання, на власний розсуд розпоряджатися чистим прибутком, створювати без попередніх узгоджень нові структури управління [2].

Характерною особливістю сучасної системи управління промисловим підприємством має стати безумовно корисний та актуальний для вітчизняних підприємств досвід вдосконалення системи управління в провідних американських компаніях, який базується на здійсненні реорганізації підприємства, як планового постійного процесу управління розвитком підприємства в сучасних ринкових умовах.

Отже, головна проблема, що постала перед всіма вітчизняними підприємствами в умовах адаптації до ринку полягає в тому, щоб чітко визначити профіль своєї діяльності, своє місце в конкурентному середовищі і свій стиль поведінки (манеру адаптації до змінних факторів оточуючого середовища). На відміну від минулого досвіду, сучасний перехід до нових систем управління підприємством не може бути регламентованим затвердженим “центром” планом дій. Мова має йти лише про кардинальну зміну і реформування не лише принципів і методів господарювання сучасних підприємств, але, й головним чином, про формування нового виключно “ринкового” мислення на всіх рівнях ієрархії управління на підприємстві. Такий процес реформування має охоплювати всі аспекти господарської діяльності підприємства без виключення, розпочинаючи з реформування виробничо-кадрового потенціалу, організаційно-управлінської структури, правової форми, завершуючи реформуванням механізму господарювання підприємства в цілому.