3. Позитивізм і німецький історизм.|Германії| Позитивізм і німецька гуманітарна думка|гадка|. Філософія історії марксизму

Революція 1848–1849 років відкрила|відчиняла| в історії Німеччини|Германії| нову епоху. По-перше, стало очевидним, що без об'єднання країни подальший|дальший| розвиток німецьких|германських| держав в умовах швидкого капіталізму, що розвивається, буде скрутний. По-друге, під час революції на політичну сцену вийшла німецька|германська| буржуазія, яка висунула ряд|лаву| буржуазно-ліберальних вимог, зокрема поставила питання про об'єднання Німеччини|Германії|. Проте|однак| німецькому юнкерству, спираючись|обпиратися| на консервативні умонастрої, широко поширені в бюргерському середовищі|середі|, вдалося зберегти політичне панування. Такому розвитку подій також сприяла поразка|ураження| революції. Зрештою|врешті решт|, німецька|германська| буржуазія, політичні погляди якої були також вельми|дуже| консервативні, уклала компроміс з|із| юнкерством. Суть його полягала в наступному|слідуючому|: буржуазія віддавала юнкерству бразди управління об'єднаною|з'єднаною| Німеччиною|Германією|, але|та| взамін| отримувала|одержувала| сприяння з боку держави в області економіки.

Такий політичний союз|спілка| між німецькою|германською| буржуазією і юнкерством отримав|одержував| найменування альянсу «сталі й жита», а фігура Отто фон Бісмарка стала його символом. Цей альянс мав негативні наслідки для подальшого|дальшого| розвитку Німеччини|Германії|. Консервативна внутрішня і агресивна зовнішня політика, мілітаризм, націоналізм, преклоніння перед духом прусської воєнщини і бюрократії стали характерними|вдача| рисами|межами| політичної культури Німеччини|Германії| кінця XIX – початку XX ст|віків|. Проте|тим не менше|, альянс «сталі й жита» дозволив здійснити могутній ривок німецької|германської| економіки, перетворивши країну на початок XX ст.|століття| у найбільшу європейську державу.

У цей період у німецьких університе­тах| спостерігався помітний прогрес в орга­нізації| історичних досліджень. Більше третини студентів навчалося|виучувало| на філософ­ських| факультетах, що стали провідними у всіх університетах Німеччини|Германії| при одночасному| падінні значення теологічних| факультетів. У системі викладання міцно вкорінявся лекційно-семінарський метод. Студенти привчалися працювати| з|із| першоджерелами, на основі яких| писали реферати і доповіді з|із| подальшим| обговоренням на семінарі. Ретельність роботи з|із| джерелами| зробила німецькі університети взірцем| для інших країн. Не випадково, що і в першій, і особливо в другій поло­вині| XIX ст.|ст| майже всі обдаровані іноземні| студенти вважали за обов'язкове для себе хоч би|хоча би| три-чотири семестри провчитися|провчати| в якому-небудь| з|із| провідних університетів Німеччини|Германії|.

З початку 1860-х рр. в університетах була введена|запроваджувати| спеціалізація зі стародавньої|древній|, середньовічної та нової історії, у зв'язку з чим виникли ряд|лава| нових історичних кафедр та інститутів. Найбільші універ­ситети| Берліна, Мюнхена, Гейдельберга, Галле, Лейпціга, почали|розпочинали| випускати| серійні історичні публікації. У крупних наукових центрах були створені історичні комісії, серед яких найбільш відомою була|з'являлася| комісія при Баварській академії наук.

У 1852 р. був створений Німецький|германський| національний музей у Нюрнберзі, де за короткий час вдалося зібрати|повизбирувати| значну кількість культурно-історичних експонатів|; за ним послідував Римсько-германський|германський| центральний музей у Майнці. Почав|розпочинав| виходити ряд|лава| нових періодичних видань| з проблем історії. Серед них| виділявся провідний орган німецької історіографії «Історичний журнал|часопис|», що виходив з|із| 1859 р. у Мюнхені.

Але|та| сама структура німецької історичної науки залишалася федералістською, в імперії не існувало координуючих центрів історичних досліджень, не було |певних програм науково-дослідної роботи в галузі історії. Проте|тим не менше| німецька історична думка|гадка| в 1850–1860-х рр. отримала|одержувала| сильний поштовх, що було пов'язане з питанням політичного об'єднання Німеччини|Германії|. В історіографії це привело до формування двох основних напрямів|направлень| малогерманського|германського| (прихильники|прибічники| прусської орієнтації) і великогерманського| (прихильники|прибічники| австрійської орієнтації). У той же час багато в чому під впливом ідей позитивізму в Німеччині оформляється й історико-економічний напрям|направлення|.

Проте|однак| на відміну від інших провідних держав Заходу в Німеччині в академічних колах|колах| позитивізм широкого розповсюдження|поширення| не отримав|одержував|. Крім того, німецькі історики постійно перебували|перебували| в опозиції щодо позитивізму, продовжуючи розвивати ідеї і методологічні підходи Л.Ранке.

(Назаров С.В. Историография всеобщей истории (в связи с развитием исторической мысли). Учебное пособие. – Армавир, 2002.).

У цей період починається|розпочинає| масове видання джерел. З 1859 року виходить у світ «Історичний журнал|часопис|» (Historische| Zeitschrift|), що став найбільшим науково-історичним періодичним виданням у Німеччині, з кінця XIX ст.|віку| регулярно проводяться з'їзди німецьких істориків. Теоретико-методологічною| основою німецької історичної науки в другій половині XIX – на початку|розпочинала| XX ст|. продовжував залишатися німецький ідеалістичний історизм гегелевсько-ранкеанського| напряму|направлення|. Проте|однак| німецькі історики також відчували певний вплив позитивістської методології історії.

Позитивістські ідеї у великій мірі|великою мірою| впливали на суміжні з|із| історією гуманітарні дисципліни – філософію, політекономію, психологію. Вплив позитивізму мав|одержувало| віддзеркалення|відображення| в працях фахівців з політичної економії і економічної історії Вільгельма Рошера (1817–1894) і його учня і засновника|фундатора| історико-економічного напряму|направлення| в німецькій історіографії Густава Шмоллера (1838–1917). Рошер зробив спробу обгрунтувати існування економічних законів. Для Шммолера й інших представників історико-економічного напряму|направлення| було характерне|вдача| визнання|зізнання| ролі економіки в розвитку суспільства|товариства|. Вони нерозривно пов'язували економіку з різними сферами життєдіяльності: державою, релігією, правом і т.д. Економіка визнавалася основою історичного розвитку й інтерпретувалася як взаємодія психологічних і природних чинників|фактором| у суспільстві|товаристві|. Така теоретико-методологічна| позиція була близька до позитивізму, хоча Шмоллер і його учні завжди підкреслювали свою прихильність принципам німецького історизму.

Найбільшими представниками позитивізму в німецькій гуманітарній думці|гадці| XIX сторіччя|століття| були основоположники ідеології комунізму Карл Маркс (1818–1883) і Фрідріх Енгельс (1820–1895). Марксизм став одним з найзначніших досягнень європейської суспільної|громадської| думки|гадки|. Маркс і Енгельс, творчо переробивши|переробляти| німецьку класичну філософію і буржуазну політичну економію, теорію класової боротьби французьких істориків періоду Реставрації, використовуючи теорію чинників|факторів|, акцентували в своїх працях увагу на економічній і соціальній стороні історичного процесу. В центрі їх досліджень перебували |перебувалипроблеми капіталістичного суспільства|товариства| XIX ст.|століття|, що формується (раннього капіталізму). Маркс звернув увагу на те, що в сучасному йому суспільстві|товаристві| соціальні конфлікти мають антагоністичний характер|вдачу|, перш за все|передусім| боротьби між буржуазією і пролетаріатом. Будучи прихильниками|прибічниками| економічного і соціологічного підходу до історії, Маркс і Енгельс зробили спробу прослідкувати|прослідити| в історії людства виникнення і еволюцію класової боротьби. Вони були прихильниками|прибічниками| суто|суворий| наукових підходів до вивчення історії і відкидали ідеалістичні уявлення про хід історичного процесу.

Тому Маркс і Енгельс головним об'єктом свого аналізу зробили економіку, оскільки|тому що| вона, на їх думку|на їхню думку|, в якнайповнішій мірі відображає|відбиває| розвиток конкретних матеріальних сил в історії. Надалі філософія історії марксизму отримала|одержувала| найменування історичного матеріалізму. Основними роботами Маркса і Енгельса, в яких знайшли віддзеркалення|відображення| їх погляди на історичний процес, були: «Німецька ідеологія» (спільно, 1845–1846), «Маніфест комуністичної партії» (спільно, 1848), «Злиденність філософії» (К.Маркс, 1847), «До критики політичної економії. Передмова» (К.Маркс, 1859), «Капітал» (К.Маркс, 1867–1894). Отже, які ж основні положення|становища| історичного матеріалізму?

Основою історії, її рушійною силою є|з'являється| матеріальне виробництво або економіка. Розвиток виробництва обумовлює|зумовлює| сходження суспільства|товариства| від нижчого ступеня|рівня| до вищого. Кожна подальший|наступний| ступінь|рівень| в розвитку суспільства|товариства| характеризується вищим рівнем розвитку продуктивних сил. Таким чином, Маркс і Енгельс формулюють теорію соціально-економічних формацій. Рушійною силою історії виступають|вирушають| суперечності|протиріччя| між продуктивними силами і виробничими відносинами, між базисом і надбудовою. Основним інструментом вирішення подібних протиріч виступає|вирушає| класова боротьба, коли один прогресивний клас суспільства|товариства| витісняє інший, регресивний. Діалектика взаємин продуктивних сил і виробничих відносин у марксизмі виводить на теорію революцій, які, за словами Маркса, є|з'являються| «повивальними бабками|бабками| історії».

Розглянувши|розглядувати| економічні передумови класової боротьби, Маркс і Енгельс звернули увагу на сучасну їм політичну ситуацію, зокрема на політичне положення|становище| у Франції в період і після|потім| революції 1848-49 років. У роботах Маркса «Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 рік» (1850) і «Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта» (1852) на фактичному матеріалі доведено, що революція у Франції була викликана|спричиняти| економічною кризою 1847/48 років, а державний переворот Луї Бонапарта – потребами крупної французької буржуазії.

Зі|із| своїх уявлень про історію Маркс і Енгельс робили|чинили|, як відомо, далекосяжні висновки|висновки| про загнивання капіталізму, прийдешню|грядущу| соціалістичну революцію і майбутню диктатуру пролетаріату. Проте|тим не менше|, марксизм як наукова теорія мав значний вплив на західну суспільно-політичну і гуманітарну думку|гадку|.