Неоранкеанський напрям|направлення| у німецькій історичній науці рубежу XIX–XX століть|віків|. Г. Фон Белов. Ф. Мейнеке

Методологічна дискусія консолідувала прихильників|прибічників| методу Ранке в німецькій історичній науці рубежу XIX – XX ст.|віків| і призвела до утворення неоранкеанського| напряму|направлення|. Якщо в методологічному відношенні|ставленні| неоранкеанці| були відносно єдині, то в політичному плані вони розділилися на два напрями|направлення|: консервативний (Ф. Рахфаль, М. Ленця, Г. фон Белов, Э. Маркс) і ліберальний (Р. Дельбрюк, Р. Онкен, Е. Трельч і Ф. Мейнеке).

Найколоритнішою фігурою серед неоранкеанців-консерваторів| був Георг фон Белов (1858–1927). Талановитий історик і природжений полеміст Белов, поза сумнівом|безсумнівно|, був|з'являвся| однією з ключових|джерельних| фігур німецької історичної науки кінця XIX – першої чверті|четвертині| XX ст|століть|. Він походив із середовища|середи| східно-прусського юнкерства і завдяки своїм здібностям вже у віці 33 років став професором історії. Белов був гарячим прихильником|прибічником| ідеалістичного підходу до історії. Головним об'єктом його досліджень стала проблема ролі держави в історії Німеччини|Германії|, особливо в середньовіччі (Белов був одним з найзначніших медієвістів| свого часу). Слід також відзначити внесок|вклад| Белова в розвиток історіографії німецької історичної науки (робота 1916 року «Німецька історіографія від визвольної війни до наших днів»).

Методологічна дискусія змусила|примусила| Белова звернути увагу на роль економіки в житті суспільства|товариства|. Але|та|, на його думку, політична і економічна історія існують в історичній дійсності паралельно і незалежно одна від одного. Під політичною історією і в цілому|загалом| під політикою Белов розумів зовнішні форми правління, позбавлені класового змісту|вмісту|. Політична дія виступає|вирушає| в методології Белова як сума вольових актів окремих осіб|облич|. Таким чином, виникає держава. Белов ігнорував економічні передумови політичної історії, а політичні інтереси окремих класів не залежали, на його думку, від економічних інтересів суспільства|товариства|. З погляду Белова, причина будь-якого соціального явища крилася в самій людині. За ідеальну державу Белов вважав кайзерський рейх, а Бісмарк був для нього ідеалом політика.

Белов як публіцист активно боровся проти|супроти| цінностей лібералізму і демократії. Він був видним|показним| діячем Пангерманського союзу|спілки| і в своїй публіцистиці пропагував ідеї союзу|спілки|. У Першу світову війну Белов займав|позичав| жорстку позицію шовініста, вимагаючи доведення війни до переможного кінця. Листопадову революцію і установу республіки Веймарськой в Германії Белов зустрів украй|надто| вороже.

Найцікавіші тенденції в розвитку німецької історичної науки початку|розпочинала| XX ст.|віки| виявлялися в ліберальному крилі неоранкеанського| напряму|направлення|. Методологічна дискусія не пройшла|минала| для цих істориків марно|задарма|. Деякі з них (як, наприклад, Отто Хінтце) ще в період дискусії почали|розпочинали| сумніватися в правильності ортодоксального ранкеанства|, але|та|, підкоряючись загальному|спільному| настрою, публічно засуджували Лампрехта. Тому після|потім| завершення дискусії ряд|лава| ліберальних істориків (О. Хінтце, Э. Трельч) почали|стали| робити спроби провести ревізію теоретико-методологічних| і політичних принципів німецької історичної науки. Проте|однак| на відміну від Лампрехта робили|чинили| це м'якше, постійно підкреслюючи свою прихильність традиції. На початку XX ст.|століття| крупною фігурою серед представників ліберального крила неоранкеанців| стає Фрідріх Мейнеке (1862–1954).

Мейнеке походив зі стану прусських чиновників, вчився в|із| Боннському і Берлінському університетах. Після|потім| закінчення в 1887 році навчання працював у Прусському архіві під безпосереднім керівництвом Зібеля, який мав на нього великий вплив. У 1896 році Мейнеке стає редактором «Historische| Zeitschrift|» і залишається їм до 1935 року. Керівництво «Історичним журналом|часописом|» дозволило Мейнеке впливати на наукову політику в німецькій історіографії.

Творчий зліт Мейнеке як ученого починається|розпочинає| в перше десятиліття XX ст|віку|. У 1907 році виходить перша крупна робота Мейнеке «Від Штейна до Бісмарка», а через рік,1908 р. він публікує знамениту книгу «Космополітизм і національна держава», яка висунула його в число провідних істориків Німеччини|Германії|. З цієї миті слава Мейнеке і його авторитет неухильно зростали як у Німеччині, так і за її межами. Важко переоцінити його вплив на розвиток німецької історичної науки XX сторіччя|століття|. Наукові інтереси Мейнеке були зосереджені в області німецької і європейської історії нового часу, головним чином XIX ст.|століття| і методологічних питаннях історичної науки. Активно займався Мейнеке і публіцистикою. Розглянемо|розглядуватимемо| основні ідеї Мейнеке і його концепцію німецької історії, викладені в роботі «Космополітизм і національна держава».

Мейнеке вибудовує|вистроює| в один ряд|лаву| прусські реформи початку|розпочинала| XIX ст.|віки|, революцію 1848 р. і об'єднання Німеччини|Германії| під егідою Пруссії. Він інтерпретував цей ланцюг|цеп| подій як здійснення прусської консервативно-романтичної державної ідеї. Ця ідея протистояла, на його думку, космополітизму Заходу – ліберальному розумінню держави в англійській політичній традиції і французькій теорії суспільного|громадського| договору. Мейнеке вибудовує|вистроює| тріаду Гегель – Ранке – Бісмарк. Таким чином, він виділяє етапи становлення прусської ідеї держави. На відміну від консервативного крила неоранкеанців| Мейнеке вважав|лічив|, що політика Бісмарка мала не консервативний або ліберальний характер|вдачу|, а надпартійний|понадпартійний| і надкласовий характер|вдачу|. Для Бісмарка насамперед|передусім| були цінні|коштовні| інтереси всієї нації, а не окремих її представників. Мейнеке відзначає також великі заслуги малогерманської|германської| школи у вивченні історії Німеччини|Германії| і формуванні ідеології прусської державності, тим самим він віддавав дань|данину| своєму вчителеві|учителеві| Зібелю.

Але|та| на відміну від малогерманців|, Мейнеке вважав|гадав|, що національна і державна ідея в Германії виникла і розвивалася не тільки|не лише| на прусському грунті, але і завдяки наявності культурної єдності німецької нації. Ідея культурної єдності німецької нації знадобилася Мейнеке для того, щоб показати її сучасний стан|достаток| і розкрити перспективи подальшого|дальшого| розвитку;

Саме відносно синтезу традицій і сучасності|сьогоденності| в історії Німеччини|Германії| думка|гадку| Мейнеке робить|чинить| несподіваний|неочікуваний| поворот. На його думку, сучасний стан|достаток| прусської державної ідеї показує, що прусський консерватизм зіграв свою вирішальну|ухвальну| роль в історії німецької|германської| державності. Мейнеке виступив|вирушав| за збільшення політичного впливу в державному ладі кайзерської імперії ліберально-індустріальних сил (буржуазії) за рахунок зменшення впливу старопруських| консервативних сил. Іншими словами, Мейнеке виступив|вирушав| за ідею лібералізації Пруссії. Книга «Космополітизм і національна держава» викликала|спричиняла| широкий суспільний|громадський| і науковий резонанс в Германії.

Першу світову війну Мейнеке, як і всі німецькі історики, зустрів із натхненням. Але|та| вже в 1915 році він разом з Р.Дельбрюком, М.Вебером, Е.Трельчем і рядом|лавою| інших німецьких істориків увійшов до так званого ліберального крила німецької гуманітарної інтелігенції, яке виступало|вирушало| з|із| ідеєю|укладення| перемир'я з|із| країнами Заходу. У міру продовження війни надії Мейнеке на її сприятливий результат|вихід| для Німеччини|Германії| танули. Мейнеке підтримав у жовтні 1918 року зусилля уряду Макса Баденського щодо лібералізації Німецької|германської| імперії.