Поняття та види суб'єктів адміністративного права, їхня загальна характеристика.

Суб’єкт адміністративного права – це юридична чи фізична особа, що є носієм прав і обов’язків у сфері державного управління, передбачених адміністративно-правовими нормами, та має здатність надані права реалізовувати, а покладені обов’язки виконувати. Обов’язковою умовою визнання особи (юридичної чи фізичної) суб’єктом адміністративного права є наявність у неї елементів адміністративної правосуб’єктності.

Загальна правосуб’єктність – наявність у суб’єкта типових прав, обов’язків та можливості їх використання та виконання, незалежно від зовнішніх чинників. Об’єм загальної правосуб’єктності однаковий в межах таких категорій суб’єктів, як фізичні та юридичні особи.

Спеціальна правосуб’єктність - наявність у суб’єкта специфічних прав, обов’язків та можливості їх використання та виконання, в залежності від ряду зовнішніх чинників. Об’єм спеціальної правосуб’єктності не є однаковим або сталим: він залежить від волі суб’єкта, його виду, характеристик тощо.

Загальна та спеціальна правосуб’єктність, в свою чергу мають наступні елементи – правоздатність та дієздатність.

Правоздатність – це здатність мати суб’єктивні права та обов’язки, передбачені нормами адміністративного права.

Суб'єктивні права в сфері державного управління - це надана і гарантована державою, а також закріплена в адміністративно-правових нормах міра можливого (дозволеного) поводження в правовідносинах, що забезпечена кореспондуючим зобов'язанням іншого суб'єкта правовідносин.

Суб'єктивні юридичні обов'язки. Вони нерозривно зв'язані і не можуть існувати один без іншого, оскільки право одного суб'єкта не може бути реалізоване окремо від виконання зобов'язання іншим суб'єктом. Виникати правоздатність може з моменту народження (право на медичну допомогу, на судовий захист своїх прав тощо), або ж з появою певних чинників - право обирати та бути обраним до органів державного управління.

Адміністративна дієздатність – це здатність своїми діями (або бездіяльністю) набувати та реалізовувати права, створювати для себе або інших суб’єктів обов’язки і їх виконувати. Момент виникнення дієздатності залежить від виду правосуб’єктності: при загальній правосуб’єктності дієздатність, переважно, виникає в повному обсязі з 18-річного віку у фізичних осіб і з моменту внесення до Державного реєстру у юридичних осіб. Адміністративна дієздатність при спеціальній правосуб’єктності виникає з появою певних чинників, які і обумовлюють як момент виникнення дієздатності, так і її особливості. Наприклад, пасивне виборче право виникає з моменту досягнення особою 21 року, але реалізувати це право вона здатна лише при наявності певних чинників – громадянства, відсутності судимості тощо.

Центральні органи державної виконавчої влади як суб'єкти адміністративного права.

До центральних органів виконавчої влади (цей термін застосовується Конституцією, див. наприклад, ст. 114) належать ті, що керують відповідними галузями, або здійснюють функціональне (міжгалузеве) управління. Це міністерства (наприклад. Міністерство агропромислового комплексу України); комітети (наприклад, Державний комітет зв'язку та інформації України); відомства (наприклад, Служба безпеки України, Національне космічне агентство України, Державна митна служба України, Державна податкова адміністрація України).

Центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, Загальним положенням про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади (затверджено Указом Президента України від 12 березня 1996 p.), а також положеннями про конкретний орган.

Робота центральних органів виконавчої влади спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України (п. 9 ст. 116 Конституції України).

Центральний орган виконавчої влади узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень міністерство організує виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Центральний орган виконавчої влади в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, його рішення є обов'язковими для виконання іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, представницькими органами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами.

Центральний орган виконавчої влади, у межах наданої державою компетенції, має право представляти уряд України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України.

Центральний орган державної виконавчої влади очолює керівник (міністр, голова, директор), якого призначає Президент України. Він має заступників, які призначаються відповідно до законодавства. Розподіл обов'язків між заступниками провадить керівник.

Центральний  орган виконавчої влади є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

Державні службовці як суб'єкти адміністративного права.

Як суб’єкти адміністративного права державні службовці наділяються певним об’ємом повноважень, які покладені на них державою.

Основними обов'язками державних службовців є:

- додержання Конституції України та інших актів законодавства України;

- забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

- недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;

- безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

- збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;