1) Основні засоби:

• Земельні ділянки

• Капітальні витрати на поліпшення земель

• Будинки, споруди та передавальні пристрої

• Машини та обладнання

• Транспортні засоби

• Інструменти, прилади, інвентар (меблі)

• Робоча і продуктивна худоба

• Багаторічні насадження

• Інші основні засоби

2) Інші необоротні матеріальні активи:

• Бібліотечні фонди

• Малоцінні необоротні матеріальні активи (МНМА)

• Тимчасові (нетитульні) споруди

• Природні ресурси

• Інвентарна тара

• Предмети прокату

• Інші необоротні матеріальні активи

3) Незавершені капітальні інвестиції:

Незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи – капітальні інвестиції в будівництво, виготовлення, реконструкцію, модернізацію, придбання об'єктів необоротних матеріальних активів, введення яких в експлуатацію на дату балансу не здійснилось, а також авансові платежі для фінансування будівництва.

За галузевою ознакою основні засоби поділяються на просилові, будівельні, сільськогосподарські, транспорту, зв'язку тощо.

За ознакою належності основні засоби поділяються на власні або орендовані

У відповідності до пп. 14.1.138 Податкового кодексу України (далі ПКУ) основні засоби – матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

З метою оподаткування і амортизації у відповідності до ПКУ основні засоби та інші необоротні активи класифікують на такі групи із зазначенням мінімально допустимих строків їх амортизації (табл. 4.1, 4.2).

Слід відмітити сутність поняття «структура основних засобів», яке відображає відсоткове співвідношення окремих груп основних засобів. Розрізняють такі структури основних засобів:

виробнича (технологічна) структура основних засобів – співвідношення окремих видів (груп) основних засобів , виражене у відсотках до їх сукупної вартості; досить часто цю структуру розглядають як співвідношення активної та пасивної частини основних засобів;

галузева структура основних засобів – співвідношення питомої ваги основних засобів різних галузей до їх загальної вартості;

вікова структура основних засобів – співвідношення основних засобів різних вікових груп у їх загальній вартості.

Таблиця 4.1

Класифікація основних засобів

Групи	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
група 1 - земельні ділянки	-
група 2 - капітальні витрати на поліпшення земель, не пов'язані з будівництвом	15
група 3 – будівлі, споруди, передавальні пристрої	20 15 10
група 4 - машини та обладнання з них: електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, пов'язані з ними комп'ютерні програми (крім програм, витрати на придбання яких визнаються роялті, та/або програм, які визнаються нематеріальним активом), інші інформаційні системи, комутатори, маршрутизатори, модулі, модеми, джерела безперебійного живлення та засоби їх підключення до телекомунікаційних мереж, телефони (в тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує 2500 гривень	5 2
група 5 - транспортні засоби	5
група 6 - інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4
група 7 - тварини	6
рупа 8 - багаторічні насадження	10
група 9 - інші основні засоби	12
група 10 - бібліотечні фонди	-
група 11 - малоцінні необоротні матеріальні активи	-
група 12 - тимчасові (нетитульні) споруди	5
група 13 - природні ресурси	-
група 14 - інвентарна тара	6
група 15 - предмети прокату	5
група 16 - довгострокові біологічні активи	7

Таблиця 4.2

Класифікація інших необоротних активів

Групи	Строк дії права користування
група 1 - права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище);	відповідно до правовстановлюючого документа
група 2 - права користування майном (право користування земельною ділянкою, крім права постійного користування земельною ділянкою, відповідно до закону, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);	відповідно до правовстановлюючого документа
група 3 - права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті;	відповідно до правовстановлюючого документа
група 4 - права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, в тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті;	відповідно до правовстановлюючого документа, але не менш як 5 років
група 5 - авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті;	відповідно до правовстановлюючого документа, але не менш як 2 роки
група 6 - інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо)	відповідно до правовстановлюючого документа

Облік і оцінка необоротних активів здійснюється в натуральній і вар­тісній (грошовій) формі. Оцінка матеріальних необоротних активів в натуральних показниках використовується для розрахунку виробничих потужностей, складання ба­лансів обладнання, для визначення рівня його використання тощо. Вихідним документом при цьому є паспорти робочих місць, устатку­вання і підприємств в цілому.

Для правильного визначення обсягу основних засобів, динаміки та структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період часу використовують вартісну (грошову) оцінку.

Оцінку основних засобів здійснюють залежно від:

• моменту проведення оцінки;

• стану основних засобів.

Залежно від моменту проведення оцінки вартість основних засобів визначається як:

Первісна вартість - це фактична сума коштів, витрачених на придбання (або створення ) та введення в дію необоротних активів.

Первісна вартість – історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових засобів чи справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

До первісної вартості необоротних активів включають такі витрати:

• ціна придбання Оз;

• витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних засобів;

• реєстраційні збори, державне мито та інші платежі, пов'язані з придбанням прав на об'єкт Оз;

• витрати на доставку основних засобів;

• інші (ввізне мито, непрямі податки, страхування ризиків тощо).

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включають­ся до первісної вартості необоротних активів, придбаних або створених повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

Відновлена (відновна) вартість – вартість відтворення в сучасних умовах точної копії ОЗ з використанням аналогічних матеріалів та збереженням всіх експлуатаційних параметрів.

У П(С)БО виділений ще один вид оцінки основних засобів – справедлива (реальна) вартість.

Справедливою вартістю необоротних активів є їх ринкова вартість, визначена експертами або фахівцями підприємства. Іншими словами, справедлива вартість – це первісна вартість основних фондів, одержаних в обмін. Вона дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений в разі здійснення угоди між зацікавленими і компетентними сторонами.

Після надходження необоротних активів підприємство може мати витрати, пов'язані з їх експлуатацією або поліпшенням їх стану.

Залежно від стану основних засобів вони оцінюються за:

Повною вартістю (первісна або відновна балансова вартість).

Залишковою вартістю – вартість ОЗ, що характеризує їх реально існуючу вартість, яка ще залишилась, тобто ще не перенесена на вартість виготовленої продукції.

В_зал = В_перв - А_зносу

Ліквідаційна вартість – це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від продажу (ліквідації) об’єкта після закінчення терміну його експлуатації за вирахуванням витрат, пов’язаних із продажем (ліквідацією).

Придбані основні засоби зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, то цей вид вартості наз. балансовою вартістю.

Балансова – вартість на початок розрахункового року, за якою ОЗ обліковуються на балансі підприємства. Містить витрати, пов'язані з поліпшенням стану основних засобів, за рахунок:

• впровадження більш ефективного технологічного процесу;

• ремонт, реконструкція тощо.

Амортизована вартість – вартість спрацювання ОЗ, або первісна (чи переоцінена) вартість необоротних активів, за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

В_ам=В_перв - В_лікв

Для обліку руху основних засобів підприємством розраховується середньорічна балансова вартість основних засобів:

,

де В_{бал.сер.} – середньорічна балансова вартість основних засобів, грош.од.;

В_{бал.п.р.} – балансова вартість основних засобів на початок року, грош.од.;

В_{вв і} – вартість введених в дію основних засобів в і-му місяці, грош.од.;

В_{вив і} – вартість виведених з експлуатації основних засобів в і-му місяці, грош.од.;

а_і – число цілих місяців з моменту введення до кінця року;

в_і – число цілих місяців з моменту виводу до кінця року.

3. В процесі використання ОЗ зношуються.

Знос – це втрата основними засобами своєї вартості. В економіці розрізняють фізичний (матеріальний) і моральний (економічний і техніко-економічний) знос.

Фізичний знос – це втрата основними засобами своїх споживчих властивостей, внаслідок чого вони перестають задовольняти вимогам, які до них ставляться.

Фізичний знос може мати місце:

• внаслідок експлуатації основних засобів у результаті спрацювання деталей, вузлів, блоків - фізичний знос І роду (виробничий);

• у процесі їх бездіяльності і тривалого зберігання в результаті дії зовнішнього середовища (атмосферні впливи, корозія) – фізичний знос ІІ роду (природній).

На фізичний знос впливають дві групи чинників:

1) якість самих основних засобів (визначається досконалістю конструкції виробу, дотриманням технологічної дисципліни у процесі його виготовлення, якістю комплектуючих та матеріалів);

2) умови експлуатації основних засобів (ступінь завантаження, якість і своєчасність технічного догляду та ремонтів, режим роботи, захищеність від впливу вологості, тиску тощо).

Фізичний знос основних засобів може бути усувним (тимчасовим), що ліквідується шляхом проведення ремонтів різної складності, і неусувним (постійно накопичуваним), що призводить до повного руйнування основних засобі в та їх ліквідації.

Економічним мірилом фізичного зношення може служити коефіцієнт фізичного зношення основних засобів:

К_ф.зн.= А_сум /В_п або К_ф.зн.= В_{кап.рем} /В_п

де В_{кап.рем} – вартість капремонтів обладнання від початку служби, грн.;

А_сум – сума амортизаційних відрахувань від початку служби (сума зносу), грн.;

0 < К_ф.зн. ≤ 1

К_ф.зн.=

де Т_ф, Т_н – відповідно фактичний та нормативний строк служби обладнання, роки.

Моральний знос – передчасне знецінення вартості основних засобів до настання повного фізичного спрацювання під впливом НТП. Розрізняють два види морального зношення:

• 1-го роду – спричиняє НТП, що проявляється в підвищенні продуктивності праці в галузях, які виготовляють основні засоби.

• 2-го роду – це втрата ОЗ частини їх вартості в результаті появи нових більш досконалих і продуктивних ОЗ, кращої організації виробництва. Його можна усунути шляхом модернізації.

Економічним мірилом морального зношення може служити коефіцієнт морального зношення основних засобів:

К_{мор.зн.І}= (В_перв- В_відн) /В_перв

Загальний коефіцієнт зношення основних засобів:

К_зн.заг.= 1-(1- К_{мор.зн.І})*(1- К_ф.зн.)

Процес відшкодування зношення основних засобів здійснюється шляхом амортизації.

Амортизація – це поступове перенесення вартості ОЗ на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення.

Фактично амортизація означає списання протягом кількох років експлуатації балансової вартості основних засобів. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати виробництва і з них формується амортизаційний фонд підприємства, який і використовується для відновлення основних засобів.

Всі ОЗ в Україні при віднесенні амортизаційних відрахувань на витрати підприємства поділяються на 16 груп відповідно до ПКУ (табл. 4.1, 4.2) із зазначенням мінімальних термінів їх експлуатації.

Норма амортизації – це річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини основних засобів.

А= (В_п*Н_ам)/100%

А – сума амортизаційних відрахувань

Н_а=(В_перв- В_лікв)/( В_перв*Т_сл)*100%

Т_сл – термін служби

Облік основних засобів тепер необхідно вести по кожному об’єкту, а не по групах. Нараховувати амортизацію потрібно по – новому: по перше кожного місяця, а не раз на квартал, а по – друге, окремо по кожному об’єкту основних засобів.

Амортизація нараховується по п’яти методах, а саме:

1. прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів;

2. зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість;

3. прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється. Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 «Машини та обладнання» та 5 «Транспортні засоби»;

4. кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання;

5. виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.

Передбачено особливі правила нарахування амортизації для деяких активів, а саме: амортизація об'єктів груп 9, 12, 14 та 15 нараховується за прямолінійним та виробничим методами, також амортизація малоцінних необоротних матеріальних активів і бібліотечних фондів може нараховуватися за рішенням платника податків у першому місяці використання об'єкта в розмірі 50 відсотків його вартості, яка амортизується, та решта 50 відсотків вартості, яка амортизується, у місяці їх вилучення з активів (списання з балансу) внаслідок невідповідності критеріям визнання активом або в першому місяці використання об'єкта в розмірі 100 відсотків його вартості.

Згідно з пп. 145.1.7 ПКУ на основні засоби груп 1 „Земельні ділянки” та 13 „Природні ресурси” амортизація не нараховується.

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в пункті 145.1 і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:

• очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

• фізичний та моральний знос, що передбачається;

• правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання, але він не може бути меншим, ніж зазначено в ПКУ.

Амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової вартості об'єктом його ліквідаційної вартості.

Нарахування амортизації в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

У процесі експлуатації основні засоби піддаються фізичному зносу, який відбувається нерівномірно, оскільки основні засоби складаються із значної кількості елементів, виготовлених з різною за якістю матеріалів.

Ремонт основних засобів – це відновлення фізичного зносу окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних засобів у працездатному стані протягом всього терміну їх служби.

За економічним змістом ремонти поділяються:

• поточний, що породжується випадковими поломками, які принципово не впливають на нормальне використання основних засобів(не відновлює основні засоби, а лише підтримує в робочому стані, тому не є формою їх відтворення);

• капітальний, породжується закономірним зносом основних засобів і направлений на відновлення їх початкових експлуатаційних характеристик;цей вид ремонту складний, потребує значних коштів і трудових затрат, здійснюється через порівняно великі проміжки часу;

• відновний, що породжується зруйнуванням основних засобів внаслідок стихійних лих, тривалої бездіяльності.

Витрати на поточний ремонт відносяться до поточних витрат і включаються у собівартість продукції; витрати на капітальний ремонт – збільшують балансову вартість основних засобів; витрати на відновний ремонт фінансуються за рахунок державного резервного фонду і за характером відносяться до кап. будівництва.

Просте відтворення основних засобів забезпечується амортизаційними відрахуваннями, а розширене – шляхом здійснення технічного переоснащення, реконструкції та розширення діючого підприємства і нового будівництва.

Технічне переоснащення передбачає здійснення заходів щодо впровадження нової техніки і технології на окремих дільницях, механізації і автоматизації виробництва, заміни застарілого обладнання, які здійснюються згідно з планом технічного розвитку підприємства без розширення виробничих площ.

Реконструкція – суттєве технічне вдосконалення і оновлення основних засобів, перелаштування виробництва; здійснюється за єдиним проектом раз у 5-10 років.

Розширення підприємства – спорудження других і наступних черг, додаткових виробничих комплексів, цехів, комунікацій, допоміжних і обслуговуючих виробництв на території підприємства.

Нове будівництво – будівництво підприємства, цеху, корпусу на нових будівельних майданчиках за окремим затвердженим проектом; передбачає розширення виробничих площ, значне збільшення потужності.

4. Ефективність відтворення та використання основних засобів різногалузевих підприємства визначають за допомогою системи показників: