7 В кінці х ст. Центром Волині і Підкарпаття стає місто Володимир, засноване і назване імям князя Володимира Святославовича, а управління цим краєм вперше здійснював син великого князя Всеволод.

Після Ярослава Мудрого княжа влада на Волині часто змінювалася, волинські землі перетворювалися у своєрідну федерацію дрібних князівств та їх володарів. Лише наполеглива обєднавча політика князя Романа Мстиславича з 1170 року забезпечила врешті едність Волинської землі.

Дещо іншою була на той час історія Прикарпаття. Тут, ще в 1084 р. утворилося три князівства, в яких правили брати Ростиславичі, правнуки Ярослава Мудрого : Рюрик – у Перемишльському князівстві, Василько – у Теребовлянському князівстві, Володар – у Звенигородському князівстві.

Син Володаря /Володимирко/ обєднав Перемишльську, Теребовлянську та Звенигородську землі і в 1144 році робить своїм столичним містом – Галич на Дністрі. З того часу постає одна із багатьох українських столиць – Галич і Галицьке князівство.

Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за правління Володимиркового сина Ярослава Осмомисла /1153-1187/,прославленого автором “Слова о полку Ігоревім”. Цікаво, що “Великопольська хроніка” кінця Х111 ст. називає державу Ярослава Осмомисла королівством.

В 1199 р. з’явилося нове державне об’єднання – Галицько-Волинське князівсво. Цей історичний акт здійснив волинський князь Роман Мстиславович. Він зумів підпорядкувати непокірні боярські угруповання в м. Галичі, здобув собі славу успішними походами на половців та литовських князів; підтримував добрі відносини з Візантією, Угорщиною, Ватиканом. В кінці свого князювання він утвердився і на київському престолі.

Основною передумовою об’єднання Галицької та Волинської землі в одному князівстві були їх економічні та культурні зв’язки. Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяли наступні фактори:

1. Вдале географічне розташування:

− віддаленість від центру послаблювала вплив київської влади;

− князівство знаходилося на перехресті важливих торгових шляхів;

− природні умови робили цю територію важкодоступною для кочівників.

2.Спільність боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга.

3. Об’єднавча політика князів Романа Мстиславовича (1199–1205) та Данила Галицького (1238–1264 рр.)

4. Багаті родовища солі, що сприяло економічному зростанню та торгівлі князівств.

5. Спільність культурних традицій, звичаїв, обрядів.

8 . По загибелі у 1205 р. Романа Мстиславича галицькі бояри вигнали його синів Данила та Василька з Галича. На галицький престол бояри посадили трьох синів Ігоря Святославича (героя „Слова о полку Ігоревім"). Їхньою матір'ю була дочка Ярослава Осмомисла. Бояри хотіли мати маріонеток, але Ігоревичі вступили в конфлікт з ними, 500 бояр було вбито, але самі князі загинули. У 1213 р. галицьким князем проголосив себе лідер галицьких бояр Володислав Кормильчич. Це було нечувано на Русі і стало приводом для втручання сусідів - Польщі та Угорщини.

Галичина відійшла до Угорщини і була під її владою у 1214 - 1219 рр. Від угорців Галичину звільнив Мстислав Удатний з династії смоленських Ростиславичів (нащадків Володимира Мономаха), який князював у Галичі у 1219 - 1228 рр.

У 20-х рр. XIII ст. боротьбу за батьківський спадок почав Данило Романович (Галицький). Спочатку він з братом закріпився на Волині, яка була їх „вотчиною". Кілька разів Данило Романович намагався закріпитися в Галичині, але бояри, чернігівські князі та угорці заважали. Тільки у 1238 р. він остаточно зайняв Галичину.

У 1238 р. в битві під Дорогичином Данило Галицький розгромив лицарів-хрестоносців, які захопили північ Волині. У 1240 р. він зайняв Київ, саме перед приходом Батия, його воєвода Дмитро очолив оборону міста. У 1245 р. в битві під Ярославом Данило Галицький розгромив своїх суперників - галицьких бояр, поляків, угорців, сина чернігівського князя, і остаточно закріпив свою владу над Галичиною. Але в цьому році Батий надіслав Данилі Галицькому вимогу „Дай Галич". Данило Галицький шукає союзників. У 1253 р. від посланців папи римського він отримав королівську корону, але звільнитися від влади татар не зміг. У 1264 р. Данило Галицький помер.