V.За характером повноважень,які здійснюють вищі органи влади:

Законодавчі – змістом яких є розробка та прийняття нпа.

Виконавчі – зміст яких полягає у здійсненні виконавчо-розпорядницьких повноважень з метою реалізації державних рішень.

Судові – змістом яких є здійснення правосуддя з метою захисту й охорони прав і свобод людини,інтересів інших суб*єктів та держави.

Функції цивілізованої держави за сферами (об'єктами) її діяльності можна поділити на внутрішні і зовнішні.

VI. За сферою впливу:

• Внутрішні – це напрямки діяльності держави всередині країни.

• Зовнішні – це напрямки дія-ті держави на міжнародній арені.

Внутрішні функції  забезпечують внутрішню політику держави: 1) політична — вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя;

2)  економічна — регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організація виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки;

3)  оподаткування і фінансового контролю — організація і забезпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об'єднань, а також за витратою податків;

4) соціальна — забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, життєвий достатній рівень; зняття і пом'якшення соціальних суперечностей шляхом гуманної та справедливої соціальної політики;

5)  екологічна — забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофонду народу;

6) культурна (духовна) — консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти; сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини;

7)  інформаційна — організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації;

8)  правоохоронна — забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин.

Внутрішні функції держави можна поділити ще на дві основні групи: регулятивні та правоохоронні.

Зовнішні функції  забезпечують зовнішню політику держави:

1)  політична (дипломатична) — встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;

2) економічна — встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку; інтеграція до світової економіки;

3) екологічна — підтримання екологічного виживання на планеті;

4) культурна (гуманітарна) — підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам'ятників та інших об'єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном;

5)  інформаційна — участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами;

6) оборона держави — захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєнними засобами;

7)  підтримання світового правопорядку -- участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.

3. Методологія теорії держави і права.

Методологія теорії держави і права — це система підхо­дів, методів і принципів наукового вивчення державно-правових явищ.

Центральний елемент методології — метод — спосіб досягнення якої-небудь пізнавальної мети, вирішення кон­кретної задачі.

Методи теорії держави і права умовно можна розділити на чотири групи: загальні; загальнонаукові; міждисциплі­нарні; спеціальні.

Загальні методи пізнання властиві кожній людині як розумній істоті і використовуються не лише в науці, а й у повсякденному житті: спостереження; порівняння; раху­вання; узагальнення; дескрипція (опис).

Загальнонаукові методи застосовуються в усіх науках. Зокрема, це методи: діалектики; формальної логіки; си­стемного аналізу.

1)Діалектичний метод передбачає об'єк­тивний, всебічний і конкретний розгляд державно-право­вих явищ, виявлення притаманних їм зв'язків, наявність у них суперечностей, оцінку державно-правових явищ з якісного та кількісного боку.

2)Чільне місце серед загальнонаукових методів посідає логіка — сукупність законів і прийомів правильного мис­лення.

3)Системний метод (системний аналіз). Система — це сукупність об'єктів із фіксованими між ними відносинами. Системний метод представляє цілісне явище як систему, що складається з кількох взаємодіючих елементів. Системний аналіз стосується утворення, розвитку, функціонування, синтезу державно-правових явищ, а також їхнього взаємозв'язку з іншими соціальни­ми явищами.

Міждисциплінарні методи застосовуються в кількох близьких за предметом дослідження науках:

1) культурологічний метод. Такий підхід припускає вивчення права як невід'ємної частини соціального регулю­вання разом з мораллю, етикою, релігією, а держави — в її взаємодії з іншими соціальними інститутам;

соціологічний метод полягає в дослідженні права на базі конкретних соц. фактів;

2)статистичний метод використовується для кількіс­ної характеристики предмета дослідження, наприклад, відомості про кількість правопорушень;

3)конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку конкретного державно-правового явища, про­ слідкувати динаміку його розвитку, наприклад, особливос­ті соц. регулювання в період первісного ладу, ран­ньої державності, тощо.

Спеціальні методи теоретико-правової науки такі:

1)формально-юридичний (догматичний) метод перед­бачає дослідження юридичних фактів та юридичних тек­стів, тлумачення їх у логічній послідовності з використан­ням спеціальних юридичних термінів і конструкцій.

2)порівняльно-правовий метод передбачає комплексне вивчення правової культури в зіставленні досвіду різних країн і народів, з'ясуванні традицій і новацій в розвитку державних і правових інститутів.

6.Походження держави. Загальна характеристика теорій походження держави.

Походження держави — тривалий (інколи впродовж тисячоліть) історичний процес, який украй складно рекон­струювати через відсутність документальних свідоцтв про нього. Існує кілька теорій, що з різних позицій висвітлюють і пояснюють появу держави в суспільстві

Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Філмер, Н.К. Михай-ловський, М.Н. Покровський). Відповідно до цієї теорії держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання: сім'я — сукупність сімей (селище) — сукупність селищ (держава).

Отже, держава з'являється як результат сімейних взаємовідносин, а влада монарха трактується як продовження влади батька (патріарха) у сім'ї, яка є «батьківською» за характером.

Теологічна теорія (Фома Аквінський) ґрунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви — над державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів.

Договірна (природно-нравова) теорія (Г. Ґроцій, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Я.Козельский, М.Радищев, І.Кант). Дана теорія грунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку.

Органічна теорія (Г.Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сформульовані ще давньогрецькими мислителями. М. Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава — це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Теорія насильства (Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших (у Є. Дюринга — частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутського — одного племені іншим).

Всі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. Насильство лежить і в основі виникнення приватної власності.

Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами. К. Маркс писав, що держава є «орган панування, орган гноблення одного класу іншим». В. Ленін називав державу «машиною для підтримки панування одного класу над іншим». У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління.

Шарль Луї Монтеск'є вважається засновником теорії географічного детермінізму. Він одним із перших звернув увагу на роль природно-кліматичних умов у розвитку су­спільства., вважаючи, що держава і встановлене державою право ви­никли в результаті природних причин, а саме — розвитку людини і суспільства у певному географічному середовищі. У XX ст. теорію географічного детермінізму захищав аме­риканський географ Елсуорт Хантінгтон.

У XX ст. поширення набула олігархічна теорія (фран­цузький політолог Бернар Шантебу), яка пов'язує похо­дження держави з природною ієрархією/нерівністю в будь-якій соціальній спільноті (за силою, здібностями). У зв'яз­ку з розподілом функцій у співтоваристві рано чи пізно виділяється функція управління.

Теорія інцесту (кровозмішування) Леві Стросс.Суть:заборона кровозмішування призвела до появи патріархальних сімей і в подальшому держави.

Гідравлічна(Вітфогель)—передумовою ранньої держави є здійснення великомасштабних,суспільних гідравлічних робіт,які в результаті привели до організації суспільства,порядку,централізації управління і появи організації влади.

Расова теорія (Ніцше) – Поява держави є результатом підкорення нижчих

рас державами вищих рас.

5. Поняття держави: етапи розвитку та сучасний стан.

Визначення держави зустрічаємо вже у мислителів стародавніх часів. Арістотель вбачав у ній зосередження всіх розумових і моральних інтересів громадян. Ціцерон визначав державу як союз людей, об'єднаних загальними основами права і загальної користі. Т. Гоббс назвав державу «природним тілом». І. Кант вважав, що держава — це об'єднання людей, підвладних правовим законам. Г. Гегель писав про державу як про «плин бога у світі». З часом характеристики держави поглиблюються, стають ширшими і точнішими. Відомий російський юрист М. Коркунов вважає, що держава — це громадянський союз, де вчиняється примус над вільними людьми. Держава – це особлива, суспільно-політична та юридична організація влади, яка відображає інтереси більшості чи всього народу, має власну визначену територію, наділена держ суверенітетом, створ апарат публічої влади, має відповідно правову та фінансово- грошову систему

Виділяють 5 періодів:

1.Зародження держави — племінна держава. Саме на цьому етапі появляються основні її складові — територія, населення, влада;

2.Держави античного світу. Це, перш за все, держави Греції та Римська імперія. Для цих держав характерним є наявність досить високого правового статусу у вільних громадян і, у той же час, наявність великої кількості людей, які є тільки об'єктами права, — рабів.

3.Держави феодального середньовіччя. Організація цих держав спочатку була нескладна, відбиваючи простоту існуючих суспільних відносин. Існування міждержавних та внутрішньодержавних зв'язків мінімальне. Населення таких державних груп розбите на ряд різних соціальних груп, з різним правовим статусом.

4.Станова монархія. Наявність чіткої структуралізації суспільства з практично виключеною можливістю переходу з одного стану в інший. Принципово різний правовий статус представників різних груп.

5.Сучасна держава

Сучасна держава базується на визнанні принципу правової рівності всіх громадян, незалежно від їхнього походження, майнового стану, роду та характеру занять та інших обставин. По суті, у сучасній державі правовий статус особи визначається нею самою, залежно від того, чим вона займається, її інтелектуальних та інших здібностей. Перехід з однієї соціальної групи в іншу не має жодних правових обмежень, хоча може бути утрудненим або й неможливим в силу інших обставин (фінанси, інтелект тощо)