16. Прогнозуванням на підприємстві займаються працівники, які пройшли спеціальну підготовку. Для прогнозування створюються робочі групи, які в своїй роботі використовують різні методи.

Загальні методи прогнозування можна розподілити на такі групи:

• методи експертних оцінок;

• методи екстраполяції трендів;

• методи регресивного аналізу;

• методи економіко-математичного моделювання.

Методи екстраполяції трендів і методи регресивного аналізу об’єднуються поняттям «Методи аналізу рядів з урахуванням часу».

Методи регресивного аналізу і методи економіко-матема­тичного моделювання разом складають поняття «Методи аналізу причинно-наслідкових зв’язків».

Складні методи прогнозування використовуються в стратегічних оцінках у тому випадку, коли комбінація методів дає змогу отримати найкращі результати.

Метод експертних оцінок передбачає врахування суб’єктив­них думок експертів про майбутній стан підприємства. Для експертних оцінок характерним є передбачення майбутнього на основі раціональних аргументів та інтуїції. Методи експертних оцінок, як правило, мають якісний характер.

У стратегічному аналізі розрізняють індивідуальні та колектив­ні експертні оцінки. До першого типу відносяться: сценарії, метод інтерв’ю, аналітичні доповідні записки. Під методом інтер­в’ю треба розуміти бесіду організатора прогнозів з прогнозистом-експертом. Самостійна робота експерта над аналізом ділової ситуації підприємства і можливими шляхами її розвитку становить зміст методу доповідних записок.

Колективні експертні оцінки можна охарактеризувати як комплексні методи прогнозування, оскільки вони включають:

• підготовку і збір індивідуальних експертних оцінок;

• статистичні методи обробки одержаних матеріалів.

До складу колективних експертних оцінок входять: метод «ко­місії», метод «мозкових атак», метод Делфі.

Під методом «комісії» розуміють організацію «круглого столу» та інших подібних заходів, у рамках яких відбувається узгодження думок експертів. Колективну генерацію ідей та творче вирішення поставлених проблем називають методом «мозкових атак», який являє собою вільний, неструктурований процес генерації будь-яких ідей за обраною темою, які спонтанно висловлюються учасниками зустрічі.

Суть методу Дельфі, розробленого відомим експертом Аладьом Хельмером, математиком за освітою, полягає в організації проведення анкетних опитувань фахівців з обраної галузі знань.

Метод екстраполяції трендів базується на статистичних спостереженнях за динамікою певного показника, визначенні тенден­ції його розвитку і продовженні її у майбутньому періоді, тобто за допомогою методу екстраполяції трендів закономірності минулого розвитку об’єкта переносяться в майбутнє.

Метод системного аналізу ґрунтується на дослідженнях різних об’єктів за допомогою їх представлення як систем і аналізу цих систем. У практичній діяльності можна виділити такі типові ситуації, які потребують застосування методів системного аналізу:

• виявлення і чітке формулювання проблеми в умовах невизначеності;

• вибір стратегії дослідження і розробок;

• точне визначення систем (межі дослідження, входи, виходи та інші компоненти);

• виявлення цілей розвитку і функціонування системи.

Інформаційний метод передбачає використання оцінок ділової активності підприємства в минулому. Цей метод у сучасних умовах є найпоширенішим і найнадійнішим методом прогнозування. Його переваги — високий рівень об’єктивності та строге кількісне визначення. Але цей метод має недоліки, пов’язані зі складністю врахування змін майбутньої ринкової ситуації.

17. Маркетинг — це вид економічної діяльності, спрямований на забезпечення потреб споживачів за допомогою обміну. Маркетинг орієнтує виробництво і збут на забезпечення попиту споживачів, на становлення і розвиток «ринку споживачів», на витискування «ринку продавця».

Аналіз ринкових ситуацій, результатом якого є виявлення принципів дії ринкових механізмів, показує, що головна особливість існуючих ринків — пріоритетне положення виробника щодо споживача. Ринок такого типу отримав назву «ринок продавця». Коротко це можна представити таким чином: спочатку розроблюється і виробляється товар, а потім відбуваються активні пошуки споживачів та методів інтенсивного збуту. При насиченому ринку вступають в дію жорстка конкуренція, агресивна реклама і витончені форми стимулювання збуту.

На основі прогнозів, розроблених маркетинговою службою підприємства, можна передбачити появу нової продукції, певні зміни попиту споживачів та інші чинники, які безпосередньо впли­вають на планування виробничої діяльності. Важливість і необхідність точних прогнозів стають очевидними при розгляді питань, пов’язаних з прийняттям взаємозалежних рішень.

Критерієм якості розроблених маркетингових прогнозів є їхня точність. Там, де спостерігаються причинно-наслідкові зв’язки, можна очікувати на високу точність прогнозних розрахунків. Але слід враховувати, що при розв’язанні важливої економічної проблеми доводиться стикатися з надзвичайно складним комплексом змінних факторів, тому отримати абсолютно точні результати не можливо.

18. Прогнозування завжди визнавалося важливим елементом планування виробництва. Досі воно є основою для розробки необхідних стратегій. Фахівці, які займаються питаннями планування виробничої діяльності підприємства, повинні володіти існуючим інструментарієм прогнозування і вміти визначати чинники, що впливають на можливість використання тих або інших методів. У прогнозуванні обсягів виробництва важливе місце належить розподілу і використанню ресурсів.

Обсяг виробництва можна розглядати як систему управління. Системний підхід до управління в сучасних умовах став загальновизнаним явищем. З формальної точки зору система — це сукупність функціональних компонентів, які взаємодіють між собою для досягнення поставленої мети.

Основою для прогнозування обсягів виробництва є прогноз обсягів реалізації,

Крім прямих матеріальних і трудових затрат, прогнозуються й непрямі затрати, які не можуть бути віднесені на конкретні види продукції. Їх оцінюють і прогнозують окремо від прямих. До таких витрат відносять загальновиробничі витрати, які розподіляються між видами продукції з використанням бази розподілу. Прогноз обсягу виробництва, прямих та непрямих затрат щодо даного обсягу виробництва є необхідною передумовою планування виробництва. На основі стратегії розвитку підприємства, системи планів, розроблених підприємством, здійснюється організація запланованих робіт, фактична реалізація виробничих процесів, створюється мотивація задіяного для їх виконання персоналу.

20. Витрати з економічної точки зору — це вартість усіх видів затрат основного і оборотного капіталу на виробництво та реалізацію продукції. Кількість ресурсів ніколи не буває достатньою для забезпечення всіх виробничих потреб. У практичній діяльності рішення про виробництво певної продукції викликає необхідність відмовитися від використання тих самих ресурсів для виробництва інших споживчих вартостей.

Таким чином, всі витрати виробництва є альтернативними. Це є головною перешкодою, з якою стикається підприємство в процесі реалізації своїх можливостей максимізації прибутку. Тому при визначенні стратегії необхідно точно знати, скільки коштує виробництво того або іншого товару за даних обставин, якими є витрати на його виробництво. Поняття витрат має кілька значень.

У короткостроковому періоді часу витрати умовно розподіляють на постійні та змінні. Останні змінюють свою кількісну величину залежно від зміни обсягу виробництва.

Постійні витрати і змінні разом складають загальні витрати.

Крім абсолютних величин витрат в аналітичних цілях розрізняють середні постійні, змінні та загальні витрати. Їх розраховують шляхом ділення кожного виду витрат на кількість продукції. Особливе місце в дослідженні витрат посідають додаткові витрати, які розраховуються як різниця в загальних витратах між наступним і попереднім обсягами випуску продукції. Додаткові витрати, пов’язані зі збільшенням випуску продукції на одну одиницю, називаються граничними витратами. Вони обчислюються за таким алгоритмом:

.

Концепція граничних витрат має для підприємства стратегічне значення, оскільки дає змогу визначити витрати, величину яких підприємство може безпосередньо контролювати і які є для підприємства оптимальними. Граничні витрати характеризують той обсяг виробництва, перевищення якого зумовлює подорожчання виробництва.

21. Валовий фінансовий результат за інших рівних умов перебуває у певній залежності від обсягу виробництва. Прогнозний вибір обсягу виробництва, орієнтованого на максимальний прибуток, здійснюється шляхом ретельного аналізу взаємозалежності обсягів виробництва, доходів і витрат.

Витрати виробництва, як вже згадувалося, класифікують на постійні і змінні. Постійні витрати мають місце навіть тоді, коли підприємство не виробляє продукції. До таких витрат відносяться: орендна плата за обладнання, амортизація необоротних активів, адміністративні витрати та інші в залежності від специфіки виробництва та його організації. Таким чином, підприємство зазнає збитків, які дорівнюють його постійним витратам. Для ук­раїнських підприємств така ситуація є досить поширеною і може бути зумовлена різними чинниками: зміною ринкової ситуації, зниженням конкурентоспроможності продукції, диверсифікацією виробництва тощо. У таких випадках, щоб зменшити збитки, підприємство повинно виробляти продукцію зі збитками. В залеж­ності від попиту на продукцію, а також ціни можливої реалізації у таких випадках стратегія підприємства полягає у мінімізації витрат або припиненні випуску продукції, якщо виробнича діяльність не зменшує постійні витрати.

22. Капітал — основна категорія ринкового суспільства, яка постійно перебуває у русі. Він є головною економічною базою створення та розвитку підприємства і у процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників та персоналу.

Капітал підприємства характеризує загальну вартість у грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, інвестовану у формування його активів. Серед чинників виробництва — капіталу, матеріальних і трудових ресурсів, капітал відіграє пріоритетну роль.

Капітал відображає фінансові ресурси підприємства, які приносять дохід. У цій своїй ролі капітал може розглядатися ізольовано від виробничого фактора — у формі залученого капіталу, що забезпечує формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у фінансовій сфері його діяльності.

Капітал, який є головним джерелом формування добробуту його власників, забезпечує необхідний рівень цього добробуту як у поточному, так і у майбутніх періодах. Спожита у поточному періоді частина капіталу спрямовується на задоволення поточних потреб його власників і тим самим перестає виконувати функції капіталу. Частина капіталу, яка залишається у виробництві, формує рівень добробуту його власників у наступному періоді.

За джерелами формування виділяють власний і залучений капітал.

Власний капітал характеризує загальну вартість ресурсів підприємства, що належать йому на правах власності і використовуються ним для формування відповідної частини активів.

Залучений капітал відображає кошти для фінансування роз- витку підприємства, залучені на умовах повернення грошей, або іншого майна. Усі форми залученого капіталу, які використовуються підприємством, є його зобов’язаннями, що підлягають погашенню у передбачені терміни.