23.Що таке свідомість. Визначте структуру свідомості.

Свідомість – це ідеальне відображення світу; теж буття, але ідеальне вторинне. Свідомість – це здатність суб’єкта відображувати дійсність і самого себе в ідеальних образах, створювати свій внутрішній світ і мову, на якій відображується його зміст. Структура свідомості:1. інтелект, розум(пізнавальна функція); 2. воля(керуюча функція – здолання перешкод); 3. емоції(відношення до предмета, емоційно-оцінююча функція); 4. мотивація до дій; 5. цілепокладання (функція постановки цілей).

24.Ідеальне як об'єктивний феномен, незалежний від людини, її свідомості («абсолютний розум»,«абсолютна ідея» у Гегеля, «вічні ідеї» у Платона тощо).

 Для позначення того, що є об'єктивним, незалежним від свідомості людини у філософії вироблено уявлення про матерію. Поняття «матерія», його формування має свою історію. У найдавніший філософів античного світу вже була думка про першооснову всього існуючого. Нею, як відомо, вони вважали воду, повітря, вогонь, атом тощо. Міркування про це ми знаходимо, зокрема, у філософії Фалеса, Анаксімена, Геракліта, Демокрита. Однак таке уявлення про різні першооснови всього існуючого не мало тієї універсальності, всезагальності охоплення об'єктивної дійсності, котре характерно для категоріального, філософського розуміння матерії.

Пізніше, у Арістотеля, ми вже знаходимо розуміння поняття матерії як філософської категорії, котра не має якихось конкретних ознак і є результатом абстрактного мислення людини. Арістотель стверджував, що «матерія… чуттєво не сприймається. Однак до визнання її існування ми приходимо на основі узагальнення наших спостережень».

Отже, поняття матерії вищезгадані філософи пов'язували не з конкретними її властивостями, а з чимось загальним, абстрактним, всеохоплюючим, безмежним. Такий підхід став важливим кроком на шляху визначення поняття матерії як філософської категорії.

Однак не всі філософи поділяли подібне уявлення про поняття матерії. Насамперед, такий підхід відкидали ті, хто вважав першоосновою всього сущого дух, ідею, «абсолютний розум», свідоме начало. До таких відносився англійський філософ, єпископ Джордж Берклі (1684 — 1753). Він виступив з різкою критикою уявлення про матерію як про абстрактне поняття. Аргументація Берклі проти поняття матерії як абстракції була нескладною. Вона зводилася до проголошеної ним тези: «існувати означає бути сприйнятим». Категорія «ідеальне» має, принаймні, чотири значення у філософії:

1. ідеальне, що існує як результат інтелектуальної діяльності людини (літературні, музичні, наукові твори тощо);

2. ідеальне як найдосконаліше, як ідеал (ідеал краси, суспільний ідеал, ідеальна форма);

3. ідеальне як результат ідеалізації об'єкта в людській пізнавальній діяльності.

4. Механізм перетворення матеріального в ідеальне сучасна наука не може пояснити досить переконливо, але сутність подібного перетворення представляється в акті відображення предмету у формі визначення мети. Ідеальне спрямовано на зміну образу предмета, а не його самого. Його головною метою є схема діяльності, спрямованої на досягнення певного результату. Таким чином, ідеальне є: а) особлива форма відображення об'єктивного світу і б) особлива форма діяльності суб'єкта, в якій всі зміни, перетворення здійснюються у формі буття суб'єктивного, духовного (суб'єктивна реальність) і цілеспрямовано регулює об'єктивно-реальні дії людини. Ідеальне - це образи, що підлягають опредметнення чи духовної об'єктивації.

5. У сучасній вітчизняній філософії та науці склалися три концепції ідеального. Згідно з концепцією Д.І. Дубровського, ідеальне - явище, притаманне суб'єктивного світу окремого соціального індивіда, матеріальним носієм його виступає нейродинамичний код, природа якого науці до кінця поки що не ясна. У концепції Е.В. Ільєнкова ідеальне народжується й існує не в голові, а за допомогою голови у громадській діяльності людини. Його не можна ототожнювати ні з результатами діяльності індивідуального нейрофізіологічного апарату (індивідуалізоване духовне буття), ні з матеріальним субстратом об'єктивації цього буття (книга, мармур, архітектурна модель, ікона). Воно включає в себе весь світ об'єктивувати духовного буття не лише окремої особистості, але й результати духовної діяльності всього історичного процесу, світ людської культури і всю олюднення природи. У цьому сенсі ідеальне первинне по відношенню до свідомості індивіда.

6. На думку М.А. Ліфшиця, ідеальне безпосередньо пов'язано з ідеалом і не зводиться до поняття ідея. «Ідея» - це категорія, пов'язана з характеристикою психічної, свідомої діяльності суб'єктів, а «ідеал» позначає об'єктивно-реальні зразки, еталони представників будь-якого виду неживої, живий і соціально організованої форм буття (досконалої форми кристали, еталонні зразки рослин і тварин, позитивні цінності й ідеали в суспільстві). У цьому сенсі ідеальне онтологічно первинно як по відношенню до індивідуального свідомості окремого суб'єкта, так і по відношенню до духовної, а отже, і до практично-перетворюючої діяльності всього людства.

7. Напрямок дискусії з проблеми ідеального - від суб'єктивної реальності через об'єктивацію духовного і поширенню ідеального на всю природу - ставить перед філософією проблему носія ідеального. Тут правомірна аналогія з дискусійним ходом обговорення поняття «інформація»: від інформації, що розуміється як знання, до інформації, що трактувалася як відображення в саморегульованих системах, а потім до висновку про атрибутивності інформації як змісту будь-якої форми відображення.

25.В чому полягає новизна поглядів Фройда і Юнга на структуру і функції свідомості? Що таке архетип? Фройд досліджував свідомість. Відкрив трьохрівневу структуру психічного життя людини. 1.Воно(підгрунтя свідомості, сукупність вроджених інстинктів(ероз – жага до життя, продовження життя. Тонатос – стремління до сиерті, агресії), сновидіння);2. Я(свідоме відображення, інтелект, емоції, воля, цілепокладання, мотивація до дії, пам’ять – складові), 3. Над-Я( коригує відносини між Я і Воно, складається з норм і правил поведінки, яні вироблені віками – совість; Над-Я – як суддя).На думку Фройда, несвідоме – це основна частина психічного життя.Несвідоме і свідоме пов’язані між собою як айзберг; кінь – несвідоме, вершник – свідоме. Юнг відкрив колективне несвідоме. Колективне несвідоме – це і є архетип, в розумінні Юнга. Колективне несвідоме – це пквне вроджене знання, яке людина отримує на рівні генетичної пам’ять.Колективне несвідоме не набувається протягом життя однієї людини, його складають природжені інкстинкти і первісні форми осягнення – так звані архетипи або ідеї. Архетип — це змістова сторона колективного несвідомого, яке є підсумком життя роду і властиве всім його представникам. Кожна людина є носієм архетипу національного підсвідомого свого етносу. Основними архетипами української ментальності є архетипи душі, землі, матері, родини, хати, хлібороба, воїна-кочівника, дороги, вогню, гори, моря. Ці архетипи колективного несвідомого творили національний характер українців.