32. Однопартійна(гегемоністська)партійна система

Однопартійність означає, що в певній країні є тільки одна-єдина політична партія отримує статус легальної, а відповідно, і право фомувати уряд при юридичній забороні всіх інших партій. Це автоматично призводить до деформації всієї політичної системи:інститут виборців повністю формалізується, оскільки ніякої реальної альтернативи виборцю не пропонується; відбувається зрощення партійного і державного апаратів; фактично зникає відокремленість державного і партійного бюджетів, що багатократно посилює позиції пануючої партії в суспільстві; суспільні партії втрачають самостійність, удержавлюються; формалізується поняття законності; уводиться офіційна ідеологія, яка повністю виключає свободу думки; фактично руйнується інститут прав і свобод людини. Інакше кажучи, однопартійність призводить до встановлення деспотичного режиму, який передбачає тотальний контроль однієї партії над державою, суспільством і окремою особистістю. Поняття «партія» втрачає зміст.

Схожі характеристики виявляє гегемоністська партійна система, особливість якої полягає у тому, що за наявності однієї провідної партії має місце існування інших легально дозволених партій. Специфіка їх політичного положення у тому, що вони не відіграють суттєвої ролі в політичному житті країни.

33.Багатопартійна система і її різновиди

Багатопартійність означає, що у формуванні вищих органів влади можуть на рівних правах приймати участь декілька політичних партій. В умовах багатопартійної системи жодна партія неспроможна завоювати підтримку більшості виборців. Вона типова для парламентарної форми правління і формує коаліційні уряди. У цілому багатопартійна система з точки зору гарантій демократії має ряд важливих переваг: політико-партійний плюралізм забезпечує суспільству механізм мирного суперництва і співробітництва різних угрупувань; вона робить саму політику більш прозорою і виваженою, оскільки включає механізм конкуренції і взаємокритики; вона підвищує ефективність процесу прийняття політ рішень, оскільки завжди пропонує різноманітні альтернативні ідеї і концепції; вона забезпечує необхідну гнучкість влади у критичних ситуаціях.

Багатопартійна система без домінуючої партії – класичний варіант багатопартійності, за якого в боротьбі за владу приймають участь більш чи менш рівні за силами противники. Жодна з партій не має шансів самостійно сформувати парламентську більшість; відповідно при формуванні уряду неминучі угоди й домовленості. Уряд завжди має коаліційний характер, його формування зв’язано зі значними труднощами і може затягуватися на невизначено довгий термін. Забезпечити стабільність такого уряду вкрай важко.

Система домінування. Одна з партій має явну перевагу над усіма іншими. Займаючи домінуючу позицію, вона у стані контролювати парламентську більшість і, відповідно, формувати однопартійний уряд. Така багатопартійна система дозволяє компенсувати слабку сторону класичної багатопартійності – при формальному збереженні конкуренції вибори завжди передбачувані, стабільність уряду гарантована. Недоліками є надмірна бюрократизація, потенційно висока корумпованість управлінських структур.

Блокова багатопартійна система. Для неї характерна різка поляризація політичних сил, які групуються у два протиставлені один одному політичні блоки. Партії визначають свою передвиборну стратегію, виходячи із приналежності до одного із боків. Функціонування блокової системи нагадує функціонування двопартійної системи.

Обмежено-багатопартійні системи. Системи за яких легалізація політичних партій здійснюється у строго дозвільному порядку. Іноді число партій навіть законодавчо фіксується. Держава жорстко регулює можливість утворення нових політичних партій, справляючи вплив і на свободу діяльності легальних партій, і на загальне співвідношення внутрішньополітичних сил.