11. Засоби контролю й обмеження державної влади.

Наявність у держави апарату примусу і можливість зловживань у його використанні зумовлює потребу у виробленні засобів контролю й обмеження державної влади. Згідно концепції народного суверенітету первинним суб’єктом і носієм суверенної влади, джерелом повноважень усіх державних органів є народ. Який сам бере участь у формуванні та здійсненні державної влади. Важливою складовою концепції народного суверенітету є ідея про установчу владу народу. За її змістом установча влада є первинною владою, що належить безпосередньо народу. Установча влада передує вторинним, встановленим конституцією владам – законодавчій, виконавчій і судовій. У силу природного права, вкладеного у зміст поняття народного суверенітету, народ володіє правом виявляти опір будь-якому державному насиллю, що виходить за встановлені для нього правові межі. Тому держава забезпечує реалізацію примусової сили норм права. Держава – лише інструмент, за допомогою якого право набуває реального характеру. У сучасну ідею суверенітету органічно включені принципи, які не допускають використання влади з метою встановлення деспотизму, як законодавчої, виконавчої гілки влади, так і окремої особи. У значній мірі ці основні рівнозначні гілки – законодавчу, виконавчу і судову. Втілення цієї концепції є наслідок того, що політична влада перестала бути монолітною, а різні її компоненти врівноважують один одного ніби зсередини. Цьому слугує система стримувань і противаг, яка передбачає існування кількох конкуруючих між собою центрів влади, покликаних забезпечити «рівновагу влади».

Отже, така ознака державної влади як суверенність означає, що державна влада є верховною, але не всесильною. Державна влада – це така публічна політична влада, яка введена у правові рамки, хоча б мінімально обмежена свободою громадян.

Принцип верховенства закону – ключовий компонент концепції правової держави означає, що форми, засоби, умови використання державою сили чи погрози її застосування повинні бути строго визначені і регламентовані правом.

Право юридично оформляє державу, детально регламентують її функції, і тим самим надає державі та її діяльності легітимного характеру. Вона регламентує порядок організації і функціонування органів держави, закріплює їх компетенцію і впорядковує їх відносини між собою, підпорядковує діяльність держави певному правовому режиму, встановлює межі втручання держави у сферу громадянського суспільства, приватне життя особи. З допомогою права встановлюється вид і міра державного примусу, внаслідок чого він стає правовим і контрольованим. Влада є необхідною формою забезпечення свободи підвладних.

12. 13. Легітимність та легальність політичної влади, макс Вебер.

Легітимність влади – це позитивна оцінка об’єктом влади її суб’єкта. Це морально-психологічне сприйняття влади громадянами,визнання її права здійснювати управління суспільством, згода їй підпорядковуватись. Виділяють три аспекти легітимності влади: ідеологічний, структурний і персоналістський. Ідеологічний рівень ґрунтується на відповідності влади певній ідеології. Структурний аспект характеризує структурну ефективність політичної системи. Персоналістська легітимність – це схвалення конкретної владарюючої особи. Державна влада набуває легітимності по-різному. Представницькі органи стають легітимними на основі проведення передбачених і регламентованих законом виборів. Ці ограни отримують владні повноваження безпосередньо від джерела влади – виборчого корпусу.

Легітимним повинні бути і здійснювані органами держави владні повноваження, методи діяльності, особливо метод державного примусу.

Нелегітимна влада визначається узурпаторською. У вузькому змісті слова – узурпація – насильницьке, незаконне захоплення влади якою небудь особою чи групою осіб, а також привласнення собі чужих владних повноважень. Основний внесок у розробку теорії легітимації влади зробив Макс Вебер. Він диференціював 3 головних типи легітимності влади у залежності віж мотивів підкорення: - традиційна легітимність набувається завдяки звичаям і традиціям, вірі в доцільність існуючої моделі організації і здійснення державної влади, оскільки вона є невизначено давньою; - харизматична легітимність ґрунтується на вірі у виключні. Унікальні якості одноосібного суб’єкта влади – правителя, його харизму. – раціонально-правова легітимність грунтуєтсья на раціонально осмисленому інтересі. Що спонукає людей підпорядковуватись владі, що закріплено в нормах права. Тобто в такому випадку підкоряються не особі керівника, а законам у рамках яких обираються і діють представники влади. Також важливим аспектом легітимності є легальність, тобто нормативність, що зокрема виражається в її здатності втілюватись у нормах права, обмежуватись законом, функціонувати в рамках законності.