3. Неприєднання й нейтралітет

Одним із гарантів міжнародної безпеки став рух неприєднання. Його зародження пов’язане з ім’ям Джавахарлала Неру, котрий очолив у 1947 р. перший уряд незалежної Індії. Він обґрунтував тезу про те, що для зміцнення основ нової держави необхідно утримуватися від участі в протиборстві великих держав і направляти “всю енергію й усі сили” на запобігання ядерній катастрофі. Формальне закріплення нова форма міждержавного об’єднання отримала у 1961 р. у Белграді на конференції 25 країн.

Поняття “неприєднання” можна охарактеризувати як юридичний стан держави, яка дотримується незалежного, повністю відповідного нормам міжнародного права курсу. У ряді актів держав руху неприєднання зафіксовані його характерні риси: незалежність, заснована на ідеалах мирного співіснування з усіма учасниками міжнародної системи; підтримка національно-визвольної боротьби народів; неучасті у військових блоках і договорах; недопущення створення на своїй території іноземних військових баз.

Останнім часом більшу роль у справі підтримки мирних ініціатив стали грати лідери руху неприєднання – Бразилія й Індія, які претендують у випадку реформування ООН на постійне місце в Раді Безпеки.

Важливим критерієм стабільності й безпеки міжнародних відносин є нейтралітет держави. Поняття “нейтралітет”, як правило, визначається як міжнародно-правовий статус держави, відповідно до якого вона зобов’язується: дотримуватися принципу мирного співіснування; не вступати у військові угоди й альянси; не мати на своїй території іноземних військ; не брати участь у військових конфліктах; у випадку війни не вступати в неї й не надавати протиборчим сторонам військову допомогу; припиняти зазіхання на власний нейтралітет. Теорії й практиці міжнародного права відомі чотири похідні від поняття нейтралітет: постійний нейтралітет, позитивний нейтралітет, традиційний нейтралітет, договірний нейтралітет.

Постійний нейтралітет – стійка позиція держави щодо неучасті у військових блоках і угодах, утримання від будь-якого втручання у внутрішні справи іншої держави.

Позитивний нейтралітет – участь держави в русі неприєднання.

Традиційний нейтралітет – непідтверджене договірною нормою, але тривале застосування, положення про нейтралітет.

Договірний нейтралітет – безстрокова угода про нейтралітет держави, яка поширюється винятково на учасників цього договору.

Постійно нейтральні держави (наприклад, Швейцарія й Швеція) останнім часом беруть широку участь у мирних переговорах між державами, що спорять, виступаючи посередниками, чим надають неоціненну допомогу у справі врегулювання затяжних міжнародних конфліктів.

7.5. Заходи довіри

Термін “заходи довіри” був уперше зафіксований у “Документі щодо заходів зміцнення довіри й деяких аспектів безпеки й роззброєння” Гельсінського Заключного акту НБСЄ 1975 р. Цей Документ передбачав заходи щодо повідомлення про військову діяльність держав-учасників НБСЕ й спостереження за нею, що повинне сприяти зменшенню небезпеки збройного конфлікту, усуненню неправильного розуміння або неправильної оцінки військової діяльності, що могла б викликати побоювання, особливо при відсутності чіткої й об’єктивної інформації про характер такої діяльності.

Заходи довіри, то можна звести до наступного: 1) забезпечення прозорості й передбачуваності певних видів військової діяльності; 2) забезпечення необхідною інформацією за допомогою ліній зв’язку й консультативних механізмів; 3) створення відповідних механізмів, передбачених в угодах з обмеження або скорочення озброєнь; 4) відкритість і гласність у військових питаннях.

Так, у Підсумковому документі Стокгольмської конференції щодо заходів зміцнення довіри і безпеки та роззброєння в Європі, прийнятому 19 вересня 1986 р., були перераховані, наприклад, такі заходи: 1) направляти за 42 дня повідомлення про військову діяльність, у якій беруть участь принаймні 13 тис. чоловік і 300 танків і більше; 2) при участі у військовій діяльності більше 17 тис. чоловік повинні запрошуватися по два спостерігача від кожної держави-учасника НБСЄ.

Важливим елементом подальшого зміцнення заходів довіри став Договір про відкрите небо, підписаний 24 державами, у тому числі всіма членами НАТО й розпущеної ОВД, у Хельсінкі 24 березня 1992 р. Договір передбачає здійснення польотів неозброєних літаків над територіями держав-учасників на добровільній і взаємній основі з метою контролю за військовою діяльністю.

Заходи довіри також передбачаються в ряді двосторонніх договорів і в угодах про обмеження або скорочення озброєнь як супутні. Прикладом першого виду договорів може служити радянсько-американська Угода про запобігання інцидентів у відкритому морі й у повітряному просторі над ним 1972 р. (доповнена Протоколом 1973 р.). Ілюстрацією другого виду угод є Договір між СРСР і США про ліквідацію ракет середньої й меншої дальності 1987 р.

На підставі вищевикладеного можна дати таке визначення поняттю заходи довіри – це однобічні або колективні акції держав, установлювані в договірному або іншому порядку, спрямовані на створення впевненості в тому, що військова або інша діяльність держав не має на меті завдати шкоди їхній безпеці або іншим правомірним інтересам.