4. Правовий режим Арктики й Антарктики

Арктика – область земної кулі з умовним центром – Північним полюсом, до складу якої входять води Північного Льодовитого океану і його морів, а також ділянки суші Європи, Азії й Америки. У наш час правовий режим Арктики ґрунтується на нормах міжнародного й національного права держав, розташованих у цьому регіоні. В Арктиці діють: Конвенція ООН з морського права 1982 р., Чиказька конвенція про цивільну авіацію 1944 р., Угода про збереження білих ведмедів 1973 р., двосторонні умови арктичних держав. Універсального акту, що визначає статус арктичного регіону в цілому, не існує.

Канада й Росія, які володіють найбільшими арктичними територіями, дотримуються секторальної системи захисту своїх інтересів у регіоні. США, Данія й Норвегія не поділяють позиції своїх арктичних сусідів. Компромісною стала ст. 243 Конвенції ООН з морського права 1982 р., що наділила прибережні держави правами приймати закони й правила із запобігання забруднення та збереження морського середовища в покритих кригою районах шириною не більше, ніж 200 миль.

Антарктика – значний за площею регіон земної кулі, що простирається від Південного полюса до 60 паралелі п. ш. До цього регіону входять континент Антарктида, острови довкола нього й південні частини Тихого, Індійського й Атлантичного океанів. Важливим правовим актом, який визначає правовий статус Антарктики став Договір про Антарктику 1959 р. У ст. I Договору встановлено: “Антарктика використовується тільки в мирних цілях. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру, такі як створення військових баз і укріплень, проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї”⁸⁸ . Договір закріпив принцип свободи наукових досліджень в Антарктиці (ст. II). Для контролю за дотриманням положень договору в ньому передбачено можливість проведення інспекцій.

В 1988 р. з ініціативи індустріальних держав було прийнято Конвенцію з регулювання освоєння мінеральних ресурсів Антарктики, що не набула чинності через крайню суперечливість. У березні 1998 р. набув чинності Протокол про охорону навколишнього середовища Антарктики, що наклав заборону на проведення геологорозвідувальних робіт у регіоні на 50 років.

Глава 10. Міжнародне морське право

10.1. Поняття міжнародного морського права.

10.2. Міжнародно-правовий режим морських просторів.

10.3. Правовий режим міжнародних проток і каналів.

1. Поняття міжнародного морського права

Міжнародне морське право – це галузь міжнародного права, яка складається із принципів і норм, що визначають режим морських просторів і регулюють відносини суб’єктів міжнародного права у зв’язку з їх діяльністю у Світовому океані.

Основним кодифікуючим актом у міжнародному морському праві є Конвенція ООН з морського права 1982⁸⁹ р. До числа основних джерел міжнародного морського права також належать угоди універсального характеру: Конвенція з охорони людського життя на морі 1960 р. і 1974 р.; Конвенція про міжнародні правила запобігання зіткнення суден у морі 1972 р.; Конвенція щодо пошуку й рятування на морі 1979 р.; Конвенція про втручання у відкритому морі у випадках аварій, що призводять до забрудненню нафтою 1969 р.; Конвенція про запобігання забруднення моря скиданнями відходів і інших матеріалів 1972 р.; Конвенція про запобігання забруднення із суден 1973 р.; Конвенція про збереження атлантичних тунців 1966 р.; Конвенція про порядок ведення промислових операцій у Північній Атлантиці 1967 р.; Конвенція про збереження антарктичних тюленів 1972 р., а також двосторонні угоди типу: угоди про постійні морські лінії й умови двостороннього морського повідомлення; угоди про спільні морські наукові дослідження тощо.