Динаміка коефіцієнтів гуміфікації гною залежно від норм та тривалості застосування в 0-20 см шарі грунту (Нечипоренко о.С., 1985)

Норма гною, т/га	Період застосування гною
	1931-1936	1931-1957	1931-1975
Внесено органічної речовини (у перерахунку на суху речовину), т/га
20	30	95	180
40	60	160	340
80	120	320	680
Збереглося органічної речовини, (% від сумарно внесеної)
20	30	31	12
40	45	26	11
80	37	14	8

30-40 і 20-25 т/га. Збіль­шення рекомендованих норм супроводжується значним зменшенням (у 1,5-2 рази) окупності витрат і рента­бельності, погіршенням якості продукції культур, що вирощуються, а також спричиняє негативні екологічні наслідки, пов'язані з забрудненням середовища і погір­шенням меліоруючої дії органічних добрив.

Дослідження процесів гуміфікації і мінералізації рос­линних субстратів показує, що кожному агротехнічному заходу відповідає свій рівень самостабілізації гумусу, причому норми внесення органічних речовин повинні нарощуватися за тим же законом, за яким від­бувається розклад. Намагання форсувати цей процес збільшеними нормами органічних добрив не призведе до бажаних результатів у зв'язку з різким збільшенням про­цесів мінералізації і викличе лише марні втрати органіч­них речовин і поживних елементів.

Значно впливає на процеси гумусоутворення спосіб внесення органічних добрив у грунт: при поверхневому - посилюються мінералізаційні процеси, при заорюванні - зменшуються. Так відбувається тому, що при поверхневій локалізації органічних речовин зони надход­ження гумусоутворювачів і зони їх ефективної гуміфікації просторово не збігаються. При внутрішньогрунтовому надходженні органічних речовин включення продуктів їх розкладу в гумусові речовини у 2-3 рази більше, ніж при поверхневому. Зменшення мінералізації органічної речовини й збіль­шення питомої ваги процесів гуміфікації до 50% (0,5) можна досягнути при заорюванні органічних добрив вглиб орного шару плугом з передплужником.

Істотно впливає на гумусний стан грунтів внесення кальційвмісних сполук - вапна і гіпсу.

Вапнування грунтів насамперед позитивно впливає на склад гумусу, особливо в дерново-підзолистих, збіль­шуючи вміст у ньому

Таблиця 14.10.

Зміни вмісту гумусу в грунтах України у зв'язку із застосуванням полиневих і безполицевих засобів обробітку (Міхновська а. Д., 1986)

Обробі-ток	Гли­бина, см	Чорнозем типовий			Чорнозем звичайний		Чор­нозем пів­ден­ний	Тем­но-каштановий грунт
		Тривалість обробі тку, роки
		2	3-4	5-6	4*	8**	19**	6*
Полице-вий	0-10	4,13	4,93	3,96	4,89	4,60	4,07	2,89
	10-20	4,10	5,03	3,98	4,90	4,65	3,96	2,88
	20-30	3,90	4,84	3,53	4,90	4,34	4,36	2,79
	0-30	4,04	4,93	3,96	4,90	4,53	4,13	2,85
Безполи-цевий	0-10	4,34	5,13	4,27	5,26	4,64	4,14	2,92
	10-20	4,19	5,01	4,12	5,11	4,62	3,90	2,93
	20-30	4,01	4,72	3,96	5,12	4,34	3,67	2,76
	0-30	4,18	4,95	4,11	-	4,53	3,90	2,87
НІР0,95		0,34	0,27	0,26

* Дані З.І. Лук’янчикової, 1983

* Дані Е. О. Горбачової, 1983

гумінових кислот, розширюючи співвідношення ГК : ФК. На вапнованих грунтах складаються сприятливіші умови для новоутворення гумусових речовин та їх закріплення в грунті (кальцій виступає елементом зв’язування ГК). Крім того, вапно зменшує кислотність ґрунтового розчину, що в свою чергу зменшує лабільність гумусу та покращує розвиток рослин і збільшує надходження в грунт пожнивно-кореневих решток.

Слід відмітити, що кальцій, внесений у вигляді гіпсу, краще, ніж вапно, закріплює гумус у грунті, а гіпсування на фоні застосування органічних добрив – іще більше посилює новоутворення і закріплення гумусу (див. табл.14.11).

Таблиця 14.11.