Вибір конкурентної стратегії фірми

Існують такі стратегії компанії:

• Стратегії зниження собівартості продукції

• Стратегія диференціації продукції

• Стратегія сегментування ринку

• Стратегія впровадження новинок

• Стратегія негайного реагування на потреби ринку

Стимулом для використання стратегії зниження собівартості продукції є значна економія на масштабі виробництва і залучення великої кількості споживачів, для яких ціна є визначальним фактором при купівлі. Стратегія полягає в орієнтації на масовий випуск стандартної продукції, що потребує менших питомих витрат, ніж виготовлення невеликих партій різнорідної продукції.

Диференціація засновується на спеціалізації у виготовленні особливої продукції, що є модифікацією стандартного виробу. Така продукція є незамінною для споживачів у тому разі, якщо стандартні вироби їх не влаштовують. Виокремлення товару на ринку, а в більш широкому значенні — диференціація його комерційних характеристик, може провестися за рахунок створення продукції з досконалішими технічними параметрами.

Основна ідея диференціації полягає у випуску тієї продукції, що користується обмеженим попитом, це дає змогу уникнути цінової конкуренції з могутнішими підприємствами, змагаючись за специфічні групи споживачів.

Диференціюючи свою продукцію, необхідно «додати» до своїх товарів такі особливі комерційні атрибути, які відрізняли б їх від усіх інших товарів.

Стратегія сегментування ринку спрямована на забезпечення переваг над конкурентами у виборі відособленого, а може і єдиного сегмента ринку, що виділяється на основі географічного, психографічного, звичаєвого або демографічного принципів. Основна ідея стратегії полягає в тому, що підприємство може обслуговувати цільовий ринок ефективніше за конкурентів, які розосереджують свої ресурси на всьому ринку.

Стратегія впровадження нових продуктів. Сучасний світовий досвід конкуренції на інформаційному ринку показує, що абсолютна більшість монополій (Microsoft, Apple та ін.) виникла на базі відкриттів та винаходів, що дали змогу створити новий, до цього невідомий ринок з широкими можливостями і перспективою прискореного зростання. Сучасні лідери підтвердили цю закономірність у сфері виробництва комп’ютерної техніки, розроблення програмного забезпечення. Підприємства, що дотримуються стратегії впровадження новинок концентрують зусилля на пошуку принципово нових, ефективних технологій, проектуванні необхідних, але невідомих досі видів продукції, методів організації виробництва, прийомів стимулювання збуту і т. п. Головна мета — визначити конкурентів і правильно зайняти ринкову нішу, де конкуренція відсутня або зовсім мала. Така зміна ринку є джерелом великих обсягів продажу і надприбутку, якщо ринок готовий сприйняти новий продукт.

Наявність платоспроможного попиту на конкретний вид продукції не завжди автоматично створює його пропозицію. Фірми, що реалізують стратегію негайного реагування на потреби ринку, націлені на максимально швидке задоволення потреб, що виникають у різних сферах бізнесу. Основний принцип їх поведінки — вибір і реалізація проектів, найрентабельніших за поточних ринкових умов. Такі підприємства готові до негайної переорієнтації виробництва, змін його масштабів з метою отримання максимального прибутку в короткий проміжок часу, незважаючи на високі питомі витрати, що визначаються відсутністю такої спеціалізації свого виробництва.

Вибір стратегії, що найбільшою мірою відповідає особливостям підприємства і тенденціям розвитку ринкової ситуації, включає низку процедур:

• оцінку переваг і ризиків стратегії;

• аналіз відповідності ринкових умов, необхідних для реалізації стратегії, реальній ситуації на ринку;

• аналіз відповідності особливостей організації виробництва та управління на підприємстві пред’явленим вимогам.

Підприємство, що має чітко виражений основний вид діяльності, як правило, реалізує його за допомогою однієї з наведених базових стратегій. Однак це не означає неможливість використання двох або більше стратегій. Аналіз практики показує, що більшість сучасних підприємств з широкою номенклатурою продукції, яка випускається одночасно, використовують декілька підходів для різних груп товарів, регіонів або періодів свого розвитку. У 70% випадків ці компанії мають вищий показник прибутку на інвестований капітал, ніж ті конкуренти, які віддали перевагу реалізації домінуючої стратегії в рамках самостійних виробничих підрозділів. Як правило, такі компанії повинні бути диверсифіковані і будуватися з використанням нових прийомів і методів організації виробництва.