Тема 5. Дивідендна політика підприємства

У зв'язку з процесами приватизації та створення нових підприємств в Україні останніми роками набуває поширення такий тип господарської структури, як акціонерне товариство (AT). Існує кілька цілей, яких повинні прагнути досягнути AT. Основні з них такі: розширення діяльності; збільшення прибутку; підвищення доходів акціонерів, поліпшення їх добробуту. Остання з названих цілей може досягатися шляхом підвищення курсів акцій та збільшення дивідендів, проведення ефективної дивідендної політики. Назвати:

1. Що таке дивідендна політика та її різновиди;

2. Що повинно враховуватися керівництвом при прийнятті тієї чи іншої дивідендної політики;

3. Що таке оптимальна та залишкова дивідендна політика;

4. Які існують обмеження щодо проведення дивідендної політики.

Відповідь:

Дивідендна політика – складова загальної фінансової політики акціонерного товариства, спрямована на зростання ринкової вартості акцій. Полягає в оптимізації пропорцій між тією частиною отриманого прибутку, що йде на споживання, і тією, яку капіталізують.

Отже дивідендна політика означає прийняття рішень керівництвом підприємства виплачувати прибутки у вигляді дивідендів або утримувати їх для інвестування.

Розрізняють три типи дивідендної політики:

консервативна – згідно з якою приоритетною метою розподілу прибутку є виробничий розвиток,  а не поточне споживання у формі дивідендних виплат. Зростає вартість чистих активів підприємства, а відповідно й ринкова вартість;

поміркована (компромісна) – згідно з якою в процесі розподілу прибутку поточні інтереси акціонерів щодо дивідендних виплат стабільно збалансовані з потребами формування власних фінансових ресурсів для забезпечення розвитку підприємства;

агресивна – яка передбачає постійне зростання дивідендних виплат незалежно від результатів фінансової діяльності. Забезпечує високу ринкову вартість акцій то формує позитивний імідж підприємства серед потенційних інвесторів, проте може призвести до фінансових ускладнень, оскільки можливості самофінансування підприємства за рахунок прибутку стають обмеженими.

Дивідендну політику підприємство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду.

На дивідендну політику впливає низка факторів. Найтиповішими з них є:

• різноманітні кредитні та фінансові обмеження;

• диференційні податкові ставки на дивіденди і доходи з приросту капіталу;

• сприятливі форми інвестування у певні періоди;

• бажання акціонерів отримувати доходи в поточному періоді, а не в майбутньому (або навпаки);

У сумі ці та інші фактори визначають оптимальну дивідендну політику.

Оптимальна дивідендна політика – це така політика, яка максимізує ціну акцій підприємства.

Знаходження цього оптимуму є винятково важким завданням, і неможливо створити ідеальну модель дивідендної політики. Але можна виділити основні моменти, які враховують при виробленні такої політики. Під час прийняття рішень щодо дивідендної політики керівництво підприємства повинно враховувати:

• заборгованість за раніше випущені облігації;

• виплату дивідендів по привілейованих акціях, тому що вона здійснюється до виплати по звичайних акціях;

• достатність грошових коштів підприємства для виплати дивідендів;

• норми податкового законодавства.

Дуже часто на практиці використовують дивідендну політику, що називається залишковою.

Відправна точка залишкової теорії дивідендів полягає у тому, що інвестори віддають перевагу утриманню і реiнвестуванню прибутку, а не виплаті його у вигляді дивідендів у тому разі, якщо прибуток від реінвестування перевищує норму прибутку, котру середній інвестор міг би утримати по інших інвестиціях порівняно з ризиком.

Хоча підприємство самостійно приймає рішення про проведення дивідендної політики, існують обмеження та таку діяльність. Ціль:

1)     Забезпечити ліквідність підприємства.

2)     Забезпечити грошовими потоками кредиторів. Існують наступні види обмежень:

- юридичні;

- фінансові;

- договірні.

Юридичні обмеження – обмеження, що регламентуються нормативними документами.

Фінансові обмеження – не регламентуються законодавчо, а визначаються логікою розвитку фінансової діяльності підприємства.

Договірні – які містяться в договорах між емітентами й інвесторами.

До юридичних обмежень відносяться наступні:

1)     Не допускається виплата дивідендів за рахунок активів підприємства, якщо вони не перевищують величини статутного фонду.

2)     Формування фонду виплати дивідендів допускається тільки після забезпечення виплати доходів по боргових зобов’язаннях.

Фінансові обмеження:

1)     Частину чистого прибутку необхідно направляти у фонди нагромадження для забезпечення розвитку підприємства.

2)     Частину чистого прибутку необхідно направляти на рішення соціальних питань підприємства.

Договірні обмеження: величина фонду виплати дивідендів може бути обмежена визначеним відсотком.