- •1. Філософські категорії, принципи і питання гносеології.
- •1. Проблема пізнання у філософії
- •2. Суб'єкти та об'єкти пізнання
- •3. Проблема істини в пізнанні
- •4. Форми та рівні пізнання
- •2. Розуміння і пояснення як універсальна проблема в гуманітарних і природничих науках.
- •3. Феноменологія е.Гуссерля.
- •4. Вплив ідей Гуссерля на розвиток філософії мови, герменевтики та різних галузей гносеології в хх ст..
- •5. Герменевтика і методологія гуманітарних наук
- •6. Поняття герменевтики в сучасному гуманітарному дискурсі
- •7. Понятійний інструментарій, базові принципи і настанови герменевтики
- •8. Специфіка тлумачення поняття «текст» і «контекст» в філософській герменевтиці.
- •9. Принцип герменевтичного кола, психологічний і граматичний підхід у процесі розуміння і пояснення тексту.
- •10. Розуміння і пояснення як герменевтичні поняття-проблеми.
- •12. Антропологічний і гносеологічний зміст філософії символічних форм е. Кассирера.
- •13. Архетипи колективного несвідомого за к. Юнгом.
- •14. Психоаналіз з.Фройда: ключові поняття і принципи.
- •15. Ключові питання, принципи і категорії антропології.
- •16. Семантика і визначальні характеристики людського буття
- •17. Теологічна і трудова концепції походження людини.
- •19. Життя та твори м. Хайдеггера
- •20. Філософія мови Хайдеггера.
- •22. Розвиток філософських категорій матерія, простір, час, спокій, рух, розвиток.
- •23.Становлення та розвиток онтології як учення про буття.
- •24.Еволюція лінгвістичного позитивізму л.Вітгенштейна. (філософ сказав шоб замість цього питання розглядалися праці л.Вітгенштейна)
- •25. Лінгвофілософські ідеї б.Рассела.
- •26. Основи логічної семантики г.Фреге.
- •27. Філософія 20 ст.
- •29. Лінгвістичний поворот у філ 20 ст.
- •30. Життя і твори Гегеля.
- •31. Обєктивний ідеалізм гегеля. Діалектичний метод та його принципи.
- •33. Едмунд Берк – лінгвофілософські та естетичні погляди.
- •34. Життя і твори канта
- •35. Гносеологія канта….
- •37. Вчення канта про категоричний і гіпотетичний імператив
- •38. Просвітництво – ключові характеристики і представники.
- •39. Кондільяк
- •40. Гуманізм і антропоцентризм філософії Відродження.
- •Методичний сумнів Рене Декарта. “Cogito ergo sum”.
- •Принципи дедукції р.Декарта.
- •44. "Шлях паука", "шлях мурашки", "шлях бджоли" та "ідоли науки" за ф.Беконом.
- •45. Англійська філософія Нового Часу: видатні представники і напрямки (емпіризм, сенсуалізм, тощо).
- •48. Життя і твори г.Ляйбніца.
- •50.Августин Аврелій: життя і твори.
- •51. Лінгвофілософські ідеї св.Августина
- •52. Семіотика св.Августина: феноменологічний і кібернетичний зміст.
- •53. Актуальні питання і принципи гносеології св.Августина.
- •54. Феноменологічна концепція часу св.Августина.
- •55. Вчення св.Августина про смисл історії.
- •56. Герменевтика св.Августина: алегоричний смисл і причини, які породжують необхідність герменевтики.
- •57 Інтерпретація категорії "логос" у філософії стоїків, у Філона Александрійського та Іоана Богослова.
- •58. Провідні школи, течії, напрямки та видатні представники філософії середніх віків.
- •59. Теоцентризм, креаціонізм, консерватизм, традиціоналізм як ключові характеристики середньовічного світогляду.
- •60. Положення с.Емпірика про роль мови в пізнанні.
- •61. Життя і твори Платона.
- •62. Життя і твори Аристотеля.
- •63. Ключові положення діалогу "Кратіл".
- •64. Гносеологія Платона. Лінгвістичний аспект вчення про анамнез.
- •65. Вчення Арістотеля про чотири першопричини.
- •66. Гносеологія Арістотеля. Вчення про сутність і суще, суперечність і протилежність
- •67 . Сократ і софісти. Життєвий подвиг Сократа
- •68. Платон
- •69. Софісти і їх мовознавчі студії
- •70. Філософія Сократа
- •71. Концепції генези філософії
- •72. Космоцентризм давньогрецької філософії
- •73. Архе
- •74. Мілетська школа
- •75. Логос Геракліта
- •76. Предмет філософії, її місце і роль в культурі
- •77. Розділи філософії
- •78. Функції філософії
- •79. Соціокультурні передумови виникнення філософії
- •80. Роль філософії в житті людини і суспільства
- •81. Історичні типи світогляду (міфологічний, релігійний, філософський).
- •82. Світогляд як духовно-практичний феномен.
- •83. Філософія як теоретична форма осмислення світу.
- •84. Світоглядний зміст філософського знання.
- •86. Віра як елемент наукового світогляду.
- •87. Мова науки і мова філософії.
- •88. Переконання як центральний елемент світогляду.
- •89. Філосоські проблемии лінгвістики.
- •90. Мова і філософія
78. Функції філософії
Серед основних функцій філософії, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють:
світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей;
пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань;
логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах;
соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію;
критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу;
виховна — філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів.
79. Соціокультурні передумови виникнення філософії
Утвердившись в качестве системы, философия способна выполнять ряд важных социокультурных функций. Среди них следует назвать прежде всего мировоззренческую, методологическую и имагинативную. О мировоззренческой функции философии по существу все уже было сказано в связи с анализом философского мировоззрения. Здесь поэтому останавливаться на ней не будем.
Методологическая (ее еще можно назвать логико-эпистемологической) функция вбирает в себя организующую и направляющую роль тех принципов, которые составляют философский метод - "как" философии. В методологической функции философии убедительно воплощается аристотелевское понимание философии как "первой и последней науки". "Первой" - потому что она, выявляя первоначала, логически предшествует всем другим наукам; "последней" - потому что приобщение к ней предполагает знание других наук, определенное обобщение их теоретических достижений. Имагинативная (англ. imagination - воображение) функция несет с собой раскрепощение и творческое расширение сознания. Дефицит воображения сегодня - один из острейших. Многих засасывает рутина, не отпускает повседневность, держит на коротком поводке инструментальная, расчетно-расчетливая рациональность. Между тем без развитого воображения и продуцируемых им альтернатив нельзя успешно отвечать на вызовы времени и, как следствие, изменять мир к лучшему.
Вивчаючи перше питання, студенти мають зрозуміти що, ретроспективний погляд на західну філософію кінця ХІХ – ХХ століть передбачає, перш за все, вивчення історичних та соціокультурних умов які склалися на той час у Західній Європі. Студентам також слід звернути увагу на характерні ознаки часу, що породжували низку глибоких соціальних зрушень та вплинули на зміни філософського осмислення проблеми людини, суспільства, сенсу історії тощо.
Науково-технічна революція, яка розпочалась „новітньою революцією в природознавстві” на зламі ХIХ-ХХ століть, виявила величезні перспективи освоєння земної і космічної природи, але разом з тим і глобальні проблеми людства: екологічну, демографічну, економічну, сировинну, енергетичну, проблему відвернення світової термоядерної війни тощо.
Перед філософами постала необхідність: по-новому осмислити одвічну проблему „людина - світ” і при цьому визначити своє відношення до „класичної” філософії якій були властиві віра в силу людського розуму як принцип у поясненні світобудови; віра в соціальний прогрес як поступальний процес реалізації розуму в історії людства; віра в здійснення розумної суспільної організації.
Новітня наукова революція порушила „класичну” ньютонівську ясність світорозуміння, а кризові явища у суспільстві, особливо катастрофічні події двадцятого століття (дві світові війни, встановлення тоталітарних, репресивних режимів тощо), підірвали „благодушну віру в історичний розум і прогрес, виявили ілюзорні засади історичного оптимізму.
У філософії почала посилюватися реакція проти класичного раціоналізму; акцент був перенесений на ірраціональний аспект дійсності. Вже Артур Шопенгауер (1788-1860) вбачав сутність світу не в розумі, а у позасвідомій „світовій волі”, первинній по відношенню до уявлення та розуму. Головною його працею, в якій він досконало розвив концепцію ірраціоналізму, став твір «Світ як воля і уявлення». Продовжує цю лінію у філософії Фрідріх Ніцше (1844-1900) та інші філософи – ірраціоналісти.
