4. Травлення в шлунку

Шлунок являє собою розширену частину трав­ного каналу. В ньому розрізняють перед­ню і задню стінки. Увігнутий край називають малою кривизною, випуклий — великою кривиз­ною. Середня ділянка шлунку називається тілом, передня (місце входу стравоходу в шлунок) — кардіальною, а задня (місце переходу шлунку в 12-палу кишку) — пілоричною ділянкою. Шлунок поєднує функції травного органу і харчового резервуару. Його місткість у дорослої людини — білї З л. У осіб, які споживають велику кількість їжі, рідини, місткість шлунку значно більша —5-10 л

В шлунку продовжується механічна обробки їжі і проходять ферментативні процеси розщеплення харчових продуктів під впливом ферментів, які виробляють залози шлунку. Подрібнена і хімічно оброблена харчова маса в суміші з шлунковим соком утворює рідкий або напіврідкий хімус.

У слизовій оболонці фундальної частини розташовані головні, додаткові та обкладові залози. Головні залози виробляють ферменти, обкладові — соляну кислоту, додаткові — мукополісахариди, бікарбонат, муцин. Постійне виділення сприяє формуванню специфічної оболонки, яка щільно прилягає до слизової оболонки шлунку. Крім того, поверхневі шари муцинової оболонки можуть відділятися, захищаючи слизову оболонку шлунку від механічних і хімічних подразнень, зокрема від дії високоактивних білкових ферментів. Серед залоз пілоруса обкладових залоз немає, а тому сік цієї частини шлунку має лужну реакцію. Натщесерце реакція шлункового соку нейтральна, слаболужна; після прийняття їжі — сильно кисла (рН - 0,8-1,5). Загальний об'єм секреції шлункового соку протягом доби складає 2,0-3,0 л.

Методи досліджень шлункової секреції.

Для дослідження шлункового травлення використовують різноманітні хірургічні операції, виконані на тваринах. Для одержання шлункового соку часто використовують фістульний метод. Для того, щоб слина не попадала в шлунок, практикують перерізку (езофаготомія) стравоходу на шиї ("уявне голодування" за І.П.Павловим). Вдосконалення методик одержання шлункового соку пов'язане з хірургічним утворенням маленького ізольованого шлуночка. Для дослідження шлункового травлення у людей використовують методи зондування, рентгенографії та інші. За допомогою мініатюрних радіопередавачів (радіопілюль) реєструють температуру, тиск та інші параметри діяльності шлунку. активність гладеньких м'язів шлунку реєструють за допомогою електрогастрографа.

Склад шлункового соку.

Чистий шлунковий сік - безколірна прозора рідина кислої реакції (рН - 0,8-1,5). Кислотність шлункового соку ви­значається вмістом в ньому соляної кислоти, концентрація якої при прийнятті їжі — 0,4-0,5%. При відсутності процесу травлення соляна кислота не виділяється і рН шлункового соку нейтральна.

До складу шлункового соку входять ферменти — протеази, які перетравлюють білки (пепсин, желатиназа, хімозин) і ліпаза, гідролізуюча жири. Пепсин виділяється головними клітинами шлунку в неактивному стані — у вигляді пепсиногену Активує, його соляна кислота. Пепсин розщеплює білки до поліпептидів. Желатиназа (парапепсин) здійснює гідроліз желатину (білок сполучної тканини), а хімозин (ренін) — розщеплює казеін молока в присутності кальцію до параказеїну і сироваткового білка. У дорослих людей хімозин не виділяється. Ліпаза розщеплює жири на гліцерин та жирні кислоти. Ліпаза шлункового соку дорослих осіб малоактивна, вона діє лише на емульговані жири. У грудних дітей шлункова ліпаза розщеплює до 25% жиру молока. Важлива роль в шлунковому травленні належить соляній кислоті. Вона активує пепсиноген, забезпечує бактерицидну дію шлункового соку, викликає денатурацію і набухання білків, зокрема білків молока, сприяючи їх подальшому ферменітивному розщепленню. Нарешті, соляна кислота активує гормон гастрін, який утворюється в слизовій оболонці воротаря шлунку, стимулює шлункову секрецію і бере участь в процесах переміщення харчових мас з шлунку в кишечник. В захисті стінки шлунку від пошкоджуючої дії пепсину і соляної кислоти важлива роль належить слизовому бар'єру з великим вмістом муцину, який вироб­ляється додатковими клітинами шлункових залоз. Обкладовими клітинами шлунку крім соляної кис­лоти виробляється внутрішній фактор шлункового травлення — глікопротеїд. При відсутності цього фактору порушується всмоктування вітаміну В і виникає перніціозна анемія. Під впливом ферментів слини в шлунку про­довжується розщеплення полісахаридів. Проте цей процес триває лише до тих пір, поки їжа, що на­дійшла в шлунок, не змішається з шлунковим со­ком, соляна кислота якого гальмує активність карбоангідраз слини.

Регуляція шлункової секреції. Діяльність шлунку залежить від складу і кількості прийнятої їжі. Стимулюючу дію на залози шлунку виявляють екстрактивні речовини м'яса, гальмівну — жир, концентровані розчини кухонної солі тощо. При споживанні хліба, як і м'яса, максимальна секреція шлункового соку настає через годину, при спожи­ванні молока — через три години. Направлена зміна секреторної діяльності шлункових залоз в залежності від характеру їжі досягається активізацією механізмів нервової та гуморальної регуляції. Весь період шлункового соковиділення умовно поділяють на три фази — реф­лекторна (психічна), власне шлункова (нейрогумо­ральна або хімічна) і кишкова.

Кишкова фаза секреції шлункового соку обу­мовлена хімічним впливом на залози шлунку (через кров) продуктів гідролізу харчових речовин в тон­кому кишечнику. Наявність кишкової фази секреції пояснює відносно велику тривалість активності шлункових залоз. Секреторна функція шлункових залоз знач­ною мірою залежить від емоційного стану людини. Надмірне збудження людини завжди посилює сек­реторну діяльність травних залоз, а страх і смуток її гальмують. Зниження кислотності і атрофія слизової оболонки за таких умов сприяють виникненню виразок шлунку.

В період психічної фази. секреції сік виділяється при дії умовних подразників — умовні харчові рефлекси (вид, запах їжі, неспецифічні подразники які раніше співпадали з прийняттям їжі, її запахом тощо). Шлунковий сік, який виділяється при ба­ченні їжі і її відчутті І.П.Павлов назвав апетитним (запальним) соком.

Виділення апетитного соку за­безпечує підготовку травного тракту до прийняття їжі. А оскільки виникнення апетиту визначається рядом умовних і безумовних подразників, то обстановка, в якій людина споживає їжу, і її смакові якості мають важливе значення для процесів трав­лення. При подразненні їжею смакових і нюхових рецепторів відбувається безумовнорефлекторне по­силення секреції не лише слинних, а й шлункових травних залоз (рис. 11). Наявність фази шлункової секреції доведено дослідом "уявного годування".

Шлункова (нeйpoгуморальна) фаза секреції розвивається після надходження їжі в шлунок і триває декілька годин. Ця фаза шлункової секреції обумовлена дією механічних і хімічних подразни­ків. Вона регулюється блукаючим нервом, місце­вими інтрамуральними рефлексами, гістаміном і гастрином, виділення якого посилюється в присутності амінокислот, дипептидів, алкоголю, под­разненні чутливих рецепторів стінок шлунку при його помірному розтягненні. Гастрин значно активніший гістаміну.

Хімічними подразниками секреторних клітин шлунку є речовини, які утворюються при розщеп­ленні білків, жирів і вуглеводів, екстрактивні ре­човини відварів м'яса і овочів, кінцеві продукти гідролізу білків тощо. В регуляції шлункової секреції беруть участь такі біологічно активні речовини, як серотонін (по­силює утворення муцину і ферментів шлунковими залозами), секретин (гальмує утворення соляної кислоти і секрецію пепсину), бомбезин (посилює секрецію соляної кислоти) та інші. В цілому регуляція діяльності шлункових залоз здійснюється одночасним впливом гормонів, медіаторів, активних ме­таболітів і, звичайно, нервової системи.