42.Основні риси монополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція — це ринкова структура, на якій діє велика кіль-кість продавців, що продають диференційований продукт, і можлива поява нових продавців.

Основними ознаками монополістичної конкуренції є:

1. На ринку діє багато продавців і покупців, частка кожного з них в обсягах рин-кових продажів не є значною.

2. Продукція різних виробників диференційована. Тобто, товар (послуга) кож-ного підприємства, реалізованого на ринку, є недосконалим замінником товару, реа-лізованого іншими підприємствами. Таким чином кожний продавець має абсолютну монополію на свій власний продукт, але разом з тим зазнає конкуренції з боку більш-менш недосконалих замінників.

3. Вхід на ринок і вихід з нього є вільний. Однак вхід на ринок не настільки лег-кий, яким він є в умовах досконалої конкуренції, оскільки нові продавці часто зазна-ють труднощів через те, що їх торгівельна марка невідома споживачам. Отже, вже існуючі підприємства з сталою репутацією можуть зберігати свої переваги над новими виробниками.

4. Виробники не взаємодіють між собою. Конкурентна боротьба відбувається ви-ключно методами нецінової конкуренції. Продавці на ринку не зважають на реакцію своїх суперників, коли обирають, яку встановити ціну на свої товари, або коли обира-ють орієнтири щодо обсягу річних продажів.

5. Існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів і попиту покупців.

6. На ринку є умови для вільного входу і виходу. За монополістичної конкурен-ції легко заснувати нове підприємство або покинути ринок. Вигідна кон’юнктура на ринку залучає нових продавців.

43.Антимонопольна політика в Україні.

Система антимонопольного законодавства України включає Закони України “Про Антимонопольний комітет України”, "Про захист економічної конкуренції", “Про захист від недобросовісної конкуренції” [2] та ряд інших.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Основним завданням Антимонопольного комітету України згідно зі статтею 3 зазначеного Закону є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції [1].

Також відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» Антимонопольний комітет України є органом оскарження процедур закупівель.

До методів здійснення антимонопольної політики зараховують:

– правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;

– організаційно-контрольні: розроблення та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенню конкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;

– адміністративно-імперативні: примусовий поділ суб’єктів господарювання, застосування санкцій, накладення штрафів;

– профілактично-роз’яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень, роз’яснення щодо кваліфікації порушень.

Одним із великих недоліків українського антимонопольного законодавства є визначення монопольного становища, а саме термінів, у яких має визначатись це становище. Так, наприклад, фірма може бути визнана такою, що має монопольне становище, насправді не володіючи ним. Це коли на певному ринку існує кілька фірм олігополістів, жодна з них не займає монопольного становища, і всі фірми, крім одної, на певний термін із певних причин припиняють свою діяльність. У такому випадку фірма, що залишилась, автоматично стає монополістом, поки інші не відновлять свою діяльність [3].

Про масштаби монополізму в Україні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними даними. Дані звітності АМК протягом останніх років у сферах діяльності природних монополій зберігається стійка тенденція до зловживання монопольним становищем. Домінуючим видом у структурі зловживань є встановлення дискримінаційних цін, що порушує права окремих споживачів, та встановлення монопольних цін, що призводить чи може призвести до порушення прав споживачів [4, с. 32].

Виконання Антимонопольним комітетом України покладених на нього законодавством завдань у 2010 році відбувалося за умов повільного пом’якшення негативного впливу на національні ринки світової фінансово-економічної кризи та поступової стабілізації економіки.

44.Підприємництво, його сутність.

Основним законодавчим актом, що регулює стан і розвиток підприємництва в Україні, є Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року, який визначає загальні правові, економічні і соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами і юридичними особами на території України, установлює гарантії свободи підприємництва і його державної підтримки.

Стаття 42 Господарського кодексу визначає підприємництво як самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання і підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Матеріальну основу підприємницької діяльності складає власність. Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, будинки, засоби виробництва, виготовлену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для здійснення підприємницької діяльності. При цьому всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Залежно від форми власності розрізняють державне, колективне і приватне підприємництво.

Державне підприємництво — це діяльність державних підприємств, що випускають товари і послуги, необхідні для розвитку національної економіки.

Приватне підприємництво ґрунтується на власності окремих громадян України з правом наймання робочої сили.

Колективне підприємництво ґрунтується на власності трудового колективу, іншого статутного товариства, суспільної і релігійної організації.