1.17.6.Функції самосвідомості.

Функція самосвідомості полягає у тому, щоб зробити доступним для усвідомлення особистості мотиви і результати її вчинків, дати можливість зрозуміти, якою вона є насправді, оцінити себе. В разі позитивної оцінки себе, робота самовідомості буде спрямована лише на її підтримку. Якщо оцінка себе є негативною, то можливі два варіанти роботи самосвідомості:

1) пошук більш адекватних, адаптивних форм психічної діяльності і поведінки, наслідком чого буде самовдосконалення, саморозвиток тощо,

2) залучення психологічного захисту, в результаті чого, імовірно, буде витіснено у несвідомі сфери психіки неприємну, травмуючу інформацію, щоб уникнути внутрішнього конфлікту, а відтак, - дискомфортних переживань. Психологічний захист формується у процесі усвідомлення власної індивідуальності, власного Я і актуалізується, залучається при наявності загрози нівелювання власної індивідуальності, власного Я.

Самосвідомість забезпечує наступні можливості 1)стати самим собою, сформувати себе як особистість,2) залишатись самим собою, не зважаючи на обставини,3) вміти підтримати себе у складних обставинах.

Особистість постає у діяльності, спілкуванні і самосвідомості.

1.17.7. Структура самосвідомості

Самосвідомість має свою власну структуру. З одного боку, в ній можна виокремити систему психічних процесів, пов'язану із самопізнанням, переживанням власного ставлення до себе й регулюванням власної поведінки. З іншого боку, можна говорити про систему відносно стійких утворень особистості, які виникають як продукти цих процесів. Через самопізнання людина приходить до певного знання про саму себе, в якому можна виділити певні структурні елементи: 1) усвідомлення близьких і віддалених цілей, мотивів свого "Я"; 2) усвідомлення своїх реальних і бажаних якостей 3) пізнавальні, когнітивні уявлення про себе; 4) емоційне, чуттєве уявлення про себе. Узагальнюючи, можна підкреслити, що самосвідомість містить самопізнання і самоставлення.

За Мерліним, самосвідомість або образ Я не виникає у людини відразу, а складається поступово упродовж її життя під впливом численних соціальних впливів і містить 4 компоненти:

1) усвідомлення відмінності себе від світу;

2) усвідомлення «Я» як активної засади (начала), суб’єкта діяльності;

3) усвідомлення власних психічних властивостей, емоцій, самооцінки;

4) соціально-моральна самооцінка, самоповага, що формується на основі накопиченого досвіду спілкування і діяльності.

Структура самосвідомості людини складна. Вона відзначається різноманітністю форм вияву, що пов´язані з усіма аспектами її психічної діяльності:

• ПІЗНАВАЛЬНОЇ - самокритичність, самоаналіз, самооцінка, самопереконання, самоіронія тощо;

• ЕМОЦІЙНОЇ - самозадоволення, самоповага, самолюбство, самосхвалення тощо;

• ВОЛЬОВОЇ - самодисципліна, самонаказ, самоконтроль, саморегуляція, самовимогливість тощо.

З поняттям самосвідомості пов’язані поняття самооцінки, я-образу, я-концепції, самості, нарцисичного комплексу тощо. Центральними і найбільш дослідженими структурними компонентами самосвідомості є феномени самоаналізу. самооцінки, саморегуляції.

Самопізнання є пов’язаним із самоаналізом і самокритичністю, що дають змогу кожному глибше пізнати себе самого, усвідомити духовне зростання, а також стимулювати свій розвиток. Вищий рівень саморозвитку людини пов’язаний з вибором цінностей, моральних норм, способу життя, професії. Самопізнання виявляє потребу людини в самодостатності й самоутвердженні. В особистому і соціальному аспектах самоствердження має різні форми. Особливо важливим є самоутвердження в молоді роки - в навчанні, роботі, стосунках між людьми. Воно асоціюється, насамперед, із самостійністю, самовідповідальністю, самоініціативою, самодостатністю.

Самопізнання відображає суб'єктивне уявлення особистості про себе, внаслідок чого, це уявлення може бути не завжди адекватним. Наприклад, мотиви, які людина висуває, обґрунтовуючи перед іншими людьми та перед собою свою поведінку (навіть і тоді, коли вона прагне правильно усвідомити власні спонуки й суб'єктивно цілковито щира), далеко не завжди відображають реальні спонуки, що зумовлюють її дії. Переживання різних емоцій, які супроводжують процеси самопізнання, формують у людини ставлення до себе.

Самооцінка. Самооцінка людини формуються під впливом різних чинників. Це й порівняння образу реального "Я" з образом ідеального "Я", тобто з уявленням про те, якою людина хотіла б бути. Це й привласнення людиною тих оцінок і стандартів, які вона отримує від інших людей, насамперед, від свого найближчого оточення. І, нарешті, це успішність дій людини — як реальна, так і уявна. Незалежно від того, чи самооцінка здійснюється через власні судження людини про себе або є результатом інтерпретації суджень інших людей, містить індивідуальні ідеали або культурно задані стандарти, вона завжди має суб'єктивний характер. Знання про себе, поєднане з певним ставленням до себе, становить САМООЦІНКУ особистості.

У сучасній психологічній науці розрізняють кілька видів самооцінки. Вони відображають особливості об'єктів оцінювання, їхню складність, а також деякі якісні й кількісні характеристики самооцінки. Залежно від того, що підлягає оцінюванню - окремі аспекти особистості, конкретні властивості, які виявляються лише в деяких особливих видах діяльності, або особистість загалом, - розрізняють два види самооцінки: а) загальну, під якою розуміють загальну недиференційовану самооцінку особистості; б) часткову, яка належить до різних рівнів пізнання властивостей особистості.

Ще однією підставою для виокремлення видів самооцінки є така її характеристика, як адекватність. Відповідно до ступеня адекватності звичайно розрізняють два види самооцінки: адекватну й неадекватну. У свою чергу неадекватна самооцінка щодо еталона, з яким вона порівнюється, може бути завищеною або заниженою.

Саморегуляція й самоорганізація. Зміст знань людини про себе і ставлення до себе з ранніх етапів формування і розвитку мають свій "вихід" через процес саморегулювання й самоорганізації особистістю своєї поведінки. Для цього процесу характерна специфічна активність, спрямована на співвідношення поведінки особистості з вимогами ситуації, очікуваннями інших людей, на актуалізацію психологічних резервів відповідно до особливостей ситуації спілкування, міжособистісної взаємодії. Обов'язковою рисою саморегулювання є постійне внутрішнє оцінювання перебігу акту поведінки, яке співвідноситься з прямим або передбачуваним оцінюванням його іншими людьми.

Функцію коригування дій або вербальних компонентів поведінки в саморегулюванні виконує механізм самоконтролю, що становить внутрішній звіт особистості про співвіднесеність мотиву, мети дії та її перебігу. Механізм самоконтролю виявляється у готовності перевести дію в інше русло, внести в неї додаткові елементи. Це немовби спілкування всередині самої особистості - між особистістю в дії та особистістю, що планує дію з певною метою. Дослідження показали, що самовідчуття контролюється правою півкулею мозку, а механізми рефлексій самосвідомості - лівою півкулею.

Образ Я. В ході соціалізації розширюються і поглиблюються зв'язки спілкування людини з іншими людьми, групами, суспільством в цілому, відбувається становлення в людині образу її "Я". Образ "Я", складається в умовах особистісного життєвого досвіду. Самосвідомість у психологічній літературі розглядають як складне родове утворення в структурі психіки особистості, а образ "Я" - як видове. Образ "Я" - продукт самосвідомості, тобто продукт вияву усвідомлення та оцінки індивідом себе як суб'єкта практичної і теоретичної діяльностей, ідеалів, переконань, які мотивують його активність. Види образів "Я": соціальне "Я", духовне "Я", фізичне "Я", інтимне "Я", сімейне "Я" тощо, а також "Я" - реальне, "Я" - ірреальне, теперішнє, майбутнє, фантастичне тощо.

На відміну від самосвідомості, образ "Я", крім усвідомлених компонентів, містить несвідоме "Я" на рівні самопочуття, уявлень. Головна функція образу "Я" — забезпечити інтегрованість, цілісність, індивіда, його особистісну сутність досягти суб'єктивної гармонійності. Отже, образ "Я" постає як регулятор взаємин, міжособистісних стосунків людини. У сучасних психологічних дослідженнях підкреслюють роль образу "Я" як узагальненого механізму саморегуляції особистості, зазначають, що саме образ "Я" забезпечує самототожність (індентифікацію), особистісну відповідальність, породжує почуття соціальної причетності.

Розглянемо деякі погляди вчених на психологічну проблему "Я". Ще на початку XX ст. П. Лігше розглядав "Я" як об'єднуючий компонент свідомості. Він вважав "Я" діяльним, реальним субстратом індивідуальної свідомості.

У.Джеймс вказав на фундаментальну двоякість сприйняття нашого “я”:

1) я складається з наших думок про себе, з нашого знання про себе - це “ пізнане я”. Це Я-концепція, що становить “зміст Я”;

2) само активно обробляє інформацію, - це – Я, що пізнає, воно реалізує самоусвідомлення, акт мислення про нас самих.

Ці два аспекти Я об’єднуюся і створюють цілісне почуття ідентичності. Це можна уявити так, що наше я – це цікава книга, (яку ми створюємо) і одночасно ми є читачами цієї книги (ми можемо відкрити главу або додати нову главу). Мова йде про дію і її контроль, про участь, безпосередню залученість і погляд зі сторони. Іншими словами, Джеймс виділяв «емпіричне Я», тобто те Я, що пізнає і «чисте Я" як елементи свідомості. Між ними існує єдність і боротьба протилежностей. Відомий психоаналітик 3. Фройд вважав внутрішнім джерелом розвитку "Я" особистості суперечність між його реальним та ідеальним компонентами (боротьба "Его" та "Супер-Его").Представники гуманістичної психології описують феноменологію особистості, тобто те, як людина сприймає, розуміє і пояснює себе, реальні події свого життя.

Функції Я. Говорять про три функції я - організуюча, емоційна (моє- порівнююча-контрольна функція), регулятивна (координуюча –моє).

Організуюча – діє як надзвичайно важлива схема, допомагає помічати, обдумувати, організовувати інформацію у відповідності до нашого погляду на самих себе. По суті - це системоутворююча. системоорганізуюча функція Я-концепції. Вона неначе створює осердя особистості навколо якого структурується уся психологічна інформація. (Дослідження 1977-1998 років).р

Емоційна (порівняльно-контролююча–(моє) функція. Дослідження Торі Хіггінса, 1987. Порівнюється наше теперішнє актуальне Я з тим, яким би хотілось бути – з ідеальним Я, і якщо вони не збігаються, то виникає депресивний стан. Також порівнюється актуальне Я з тим, якими ми повинні бути, тобто з Я- ідеалом, як частиною супер его. При неспівпадінні між ними – наступає збудження. Звідси можна робити висновки про формування ідеалів і внутрішніх значущих об’єктів як мотиваційних регуляторів поведінки.

Я-концепція. «Я — концепцію» вивчають науки про людину і суспільство. "Я-концепція" - це також виявлення самосвідомості. Вона становить собою динамічну систему уявлень людини про себе. "Я-концепція" формується під впливом досвіду кожного індивіда. Ця система становить основу вищої саморегуляції людини, на базі якої вона будує свої стосунки із навколишнім світом. Я-концепція – це зміст “Я”, тобто наші знання про те, хто ми такі є. Самосвідомість - це акт розмірковування про себе.

Проблеми розвитку "Я-концепції" та виховання широко висвітлював Р. Бернсом. Автор чітко доводить, що властива процесам самосвідомості концептуальність знаходить вираження у систематизованій "Я-концепції" (А. Маслоу, К. Роджерс).За своїм змістом "Я-концепція" може бути позитивною, негативною, амбівалентною. А. Маслоу вбачає внутрішню суперечність у невідповідності реального рівня самоактуалізації індивіда, його можливому рівню. В результаті суб'єкт шукає нові способи поведінки, які дозволяють йому самоактуалізуватися у більшій мірі. У своїх концепціях самоактуалізації особистості як прагнення до самовияву Маслоу дає опис вимог, яким повинен відповідати індивід. Роджерс підкреслює здатність людини до особистісного самовдосконалення. Центральним поняттям його теорії є поняття "Я", оскільки кожна людина вирішує: Хто я? Що я можу зробити, щоб стати тим, ким я хочу бути? Отже, "Я-концепція" — це оцінно-пізнавальна система, що переживається і більш-менш усвідомлюється індивідом. На її основі складається ставлення індивіда до себе та до інших, що спирається на особистісну самооцінку своїх можливостей, здібностей, характеру. Е. Фромм наголошує: "Моє власне "Я" повинно бути таким самим об'єктом моєї любові, як й інша людина. Ствердження власного життя, щастя, розвитку свободи укорінено в моїй здатності любити, тобто в турботі, повазі, відповідальності й знаннях. Якщо індивід здатний любити творчо, він любить і себе; якщо він любить лише інших, він загалом не може любити". Механізм саморегуляції Я-концепції виявляється у вербалізованій формі: власного бажання - "я хочу", усвідомлення своїх можливостей - "я можу", вимогливості - "мені потрібно", цілеспрямованості - "я прагну". Індивіди з різними "Я-концепціями" не однаково сприймають світ: правильно чи неправильно, спотворено чи адекватно, наприклад, коли "Я-реальне" і "Я­ ідеальне" не збігаються. Це спричинює незадоволення, розчарування.

Від задоволення рівня домагань у досягненні особистості залежить формування важливого компонента її свідомості - самоповаги. Остання впливає фактично на всі аспекти діяльності людини: містить у собі і задоволеність собою, і прийняття себе, і почуття власної гідності, і позитивне ставлення до себе, і узгодженість свого надособистісного та ідеального "Я". Мотивація досягнення, будучи домінуючою для людини, є також важливим регулятором її розвитку. Процес самоконцептуалізації змінюється залежно від віку. Уявлення індивіда про себе інтегруються в більш складні системи. Якщо в самосвідомості підлітків, старшокласників в образі "Я" ще немає певної стабільності, їх процес самопізнання перебуває у стані формування, то у студентів спостерігають значні зрушення в напрямі особистісної сталості "Я-концепції". Самосприйняття в цьому віці стає більш узагальненим, якісно новим. Воно полягає не стільки в кількісній оцінці своїх рис, скільки в прагненні оцінювати себе з позицій нового соціального статусу, здатності до засвоєння професійних знань, готовності до створення сім'ї. Інформаційне наповнення структур самосвідомості пов'язане з двома механізмами її діяльності : уподібненням, ототожненням себе з кимось або чимось і інтелектуальним аналізом свого "Я". Ідентифікація — це спосіб пізнання, при якому встановлюється подібність об'єктів шляхом знаходження спільного та відмінного в їх ознаках. У сучасній психологічній науці ідентифікацію розглядають у трьох аспектах: 1)як процес виявлення подібності одного конкретного індивіда з іншим, а також як ототожнення людиною себе, своїх властивостей з персонажами художньо-мистецьких творів, із життєвими зразками поведінки, вчинками осіб референтних груп на основі прийняття їх цінностей; 2)як процес бачення суб'єктом іншої людини як проекції себе, уявне наділення її своїми рисами характеру, особливостями ставлення до людей, життя;3) як механізм перенесення себе в простір обставин життя іншої людини, тобто засвоєння нею особистісних смислів за допомогою емпатії.