2. Діамантування низу діаманта.

Ставлення клинків на гранях низу. Вияви браку та способи їх усунення.

Шліфування клинків низу розпочинають із кутових граней, що дає змогу зменшити кількість перемикань фіксатора. Для цього гвинтом точного настроювання кута нахилу граней до площини рундиста роблять півоберту за ходом годинникової стрілки, що відповідає збільшенню кута нахилу граней до площини рундиста роблять півоберту за ходом годинникової стрілки, що відповідає збільшенню кута нахилу на 1,5 град за кутомірною шкалою. За допомогою гвинта мікронастроювання роблять бічне зміщення напівфабрикату алмаза на одну малу поділку по лімбу вправо, що відповідає 11˚15̍ під час повертання лімба потрібно дивитись на риски нанесені на корпус головки.

Брак. Поділяють на три групи: 1 –ша – дефекти природного походження, що утворились в процесі формування кристалів – тріщини,бульбашки, смужки, плями, точки, хмарки, мікрошви, графітові вкраплення, колір, виколення.

2-га група – дефекти огранювання – заматованість, розгранювання, мехонічні сколення.

Виправлення дефектів – 1 низька якість полірування граней (коли видно сліди шліфування) – причиною є робота на погано підготовленому диску.

2 сивина – коли на полірованих гранях спостерігаються дуже тонкі білі риски – сліди дряпання. Утворюється в разі полірування граней на пересохлій або погано укоченій полірувальній зоні диска.

3 підгоряння і виразки на гранях низу – причиною появи підгоряння є контакт відполірованої поверхні алмаза.

3. Шліфування і діамантування граней верху. Визначення напрямку м’якого шліфування

Шліфування граней верху здійснюють на шліфувальній зоні диска, а їх полірування на – проміжній розташованій між шліфувальною і полірувальною зонами. Після настроювання пристрою починають шліфування першої грані. Її обробляють в основному положенні поверхні пристрою. Напрямок «прямого» шліфування знаходять за допомогою пробного шліфування грані на диску. Для цього пристрій з алмазом плавно опускають на поверхню диска, що обертається, і шліфують протягом 2-3 с (при середньому тиску диску на ручку пристрою) далі піднімають пристрій «Малютка 77» перевіряють якість початку шліфування. Якщо шліфування немає головку слід розвернути на 180 ˚ або за допомогою фіксатора повернути алмаз на 45˚ тим самим поставивши в робоче положення сусідню грань низу. Відсутність напрямку м’якого шліфування можна визначити за світлим слідом, що його залишає напівфабрикат оброблювального алмаза на чорній шліфувальній зоні диска під час шліфування.

4. Технологія виготовлення декоративно-художніх виробів з каменю. Виготовлення кабошонів, мозаїки, куль. Художня різьба по каменю

4.1. Первинна обробка

Проводиться на стадії досліджень і полягає в загальному ознайомленні з пробою даного каменю, реєстрації, огляді матеріалу, зважуванні, обмірі, маркуванні і попередньому сортуванні зразків проби. Подальшому вивченню підлягає тільки умовно придатний камінь. Вимірювання зразків проводиться у трьох напрямках, за допомогою лінійки або штангенциркуля. Результати замірів заносять в журнал. Матеріал проб підлягає суворому обліку, особливо враховуються ограновані камені, які в відповідності з інструкціями приймаються по акту і зберігаються в сейфі.

10.2. Макроскопічне вивчення

Мета макроскопічного вивчення кольорового каменю – діагностика мінералів і гірських порід, а також попередня оцінка їх якості з відокремленням декоративних різновидностей. Для деяких видів сировини оцінка закінчується на етапі макроскопічного опису, встановлюють сортність сировини у відповідності до вимог діючих галузевих стандартів або технічних умов.

10.3. Ювелірне каміння

Як уже раніше описувалось, основними показниками якості ювелірних каменів є: колір, прозорість, твердість, спайність, наявність дефектів, а також різні світлові ефекти. Колір прозорих і добре просвічуваних каменів, степінь прозорості, а також наявність дефектів вивчається в проходящому світлі; колір і дефекти непрозорих і слабо просвічуючих каменів в відображеному світлі і свіжому сколі, змоченому водою; так як забарвлення вологої поверхні яскравіше, ніж сухої і більш близьке до полірованої поверхні каменю.

Для вивчення забарвлення, степені прозорості і дефектності використовується настільна лампа, спеціальний кишеньковий ліхтар, світлові столики. Камінь розташовують перед джерелом світла так, щоб крізь нього проходив (але не сліпив очі) сильний промінь світла. Визначення кольору проводиться візуально, шляхом порівняння з еталонними зразками. В зв’язку з тим, що наше око не здатне аналізувати світло, деякі камені можуть здаватися майже однаковими по забарвленню, хоча світло, що створює це забарвлення складене різними частинками спектра властивим різним каменям. Простим і досить ефективним способом виявлення невидимих для ока відмінностей в кольорі каменю зможуть служити кольорові фільтри Челсі. Для досягнення найкращих результатів при роботі з фільтрами Челсі необхідно тримати камінь поблизу яскравої лампи накалювання, а фільтр піднести близько до очей, щоб яскраве світло лампи не заважало спостереженню. Фільтри дозволяють відрізнити смарагд від його імітацій (підробок). Смарагд – майже єдиний камінь серед земних каменів, який пропускає значну частину червоного кольору спектра і поглинає, в деякій мірі; його жовтувато-зелену частину.

Якщо смарагд розглядати через фільтр, то він виглядає червоним, тоді як всі імітації виглядають зеленими. Демантоїд і зелений циркон дають рожевий колір. Швидко можна відрізнити сапфір, аквамарин або блакитний циркон, який має брудно-зелений колір через фільтр, від синтетичної блакитної шпінелі і синіх кобальтових скелець, які здаються червоними. Камені, що володіють дихроїзмом (ефект двох кольорів) вивчають за допомогою дихроскопа. Він являє собою трубку з вікном на одному кінці і лінзою – на іншому, між якими розміщується шматок кальцита. Під дихроскопом можна спостерігати два кольори, зазвичай це відтінки одного і того ж кольору. Наприклад: для сапфіра характерні темно-синій і світло-синій кольори; в уральському олександриті – пурпуровий, зелений і оранжевий кольори. При визначенні дихроізму важливим фактором являється обертання каменя. Для об’єктивної оцінки кольору широко використовують спектроскопічні методи. Для деяких ювелірних і декоративних каменів, що мають не досить велику твердість (до 5), діагностичне значення має колір риски, яку залишає мінерал, якщо провести ним по бісквіту – білій неглазурованій фарфоровій пластині. Колір риски, тобто колір мінералу в порядку може співпадати з кольором мінералу, але відрізнятися від нього. Наприклад: колір риcки у бірюзи – блакитний, блакитно-зелений, а чорного гематиту – вишнево-червоний. По кольору риси можна відрізнити деякі мінерали (малахіт, лазурит та ін.) від імітації. Камені з високою твердістю будуть руйнувати бісквіт, залишаючи на ньому рису, що відповідає кольору фарфору в порошку. При діагностиці ювелірних каменів використовується також плеохроїзм, який спостерігається і при різних поворотах зразка в сколах або на чистих блискучих гранях кристалів.

Достатньо складна оцінка зірчастих каменів (каменів з ефектом астеризму), тому що більшість кристалів, що добуваються на розсипних родовищах, мають неправильну форму і матову поверхню, що ускладнює виявлення ефекту “зірки”.

В благородних корундах, включення, які зумовлюють астеризм, розташовані перпендикулярно до оптичної осі, тому насамперед, слід визначити її напрямок. Це не викликає ускладнення при дослідженні кристалів або уламків з виявленими кристалографічними формами. Для цього слід надати закінченню кристала напівсферичну форму з основою, перпендикулярною головній кристалографічній осі, і відполірувати цю поверхню. В уламках кристалів, що не мають граней, необхідно шукати на поверхні трикутні відмітки, що зустрічаються лише на кінцях кристалів. Для підсилення ефекту астеризму змочують камінь йодистим метиленом. Перевіряти астеризм необхідно лише при направленому штучному або сонячному освітленні.

Опалесценція або іризація виявляються візуально на свіжих різно орієнтованих сколах, змочених водою, в відображеному світлі при багаторазовому повороті зразка під рівним кутом до джерела світла.

Наявність дефектів для ювелірних каменів, насамперед, визначається неозброєним оком, при цьому відзначається наявність твердих і газорідинних включень, тріщин, їх концентрація і розміри, розподіл в мінералах.

Для визначення цінностей ювелірних каменів високих порядків наявність дефектів встановлюється за допомогою 6–10 кратних луп. Зразок розташовують перед джерелом світла і повільно повертають. Світло, потрапляючи на площину тріщин і на включення дає блискуче дзеркальне відображення. Ще краще використовувати рідини з різними показниками заломлення. Камінь занурюють у рідини з близьким показником заломлення, в тому випадку, коли показники заломлення різні, зразок ніби “розчиняється” в рідині, зникає, а тріщини і включення стають видимими. При відсутності спеціальних рідин (бромоформа, монохлорнафталіна) можна використовувати керосин, гліцерин, рослинні масла. В таблиці приведені рідини, які використовуються найчастіше (табл. 3.1).

4.4. Технологічні дослідження

В процесі технологічних досліджень встановлюються оптимальні способи обробки каменю, що забезпечують найбільш повне розкриття його художньо-декоративних якостей. При технологічних дослідженнях проводяться всі операції, що здійснюються каменерізними і ювелірними підприємствами: розпилювання, шліфовка, поліровка, виготовлення пластин або фанери, товщиною 3–10 мм (для декоративних каменів) і вставок різної форми.

В процесі технологічних випробувань визначається ступінь механічної міцності, дефекти, технологічні особливості обробки сировини, можливий діапазон його використання. Конкретний вид дослідних виробів з кольорового каменю, визначається його фізико-механічними і художньо-декоративними якостями. Кількість виробів залежить від числа різновидів каменю в пробі. Однією з найважливіших властивостей каменю є його механічна міцність, яка обумовлена твердістю і в’язкістю та визначає вибір технологічної обробки. Технологічні властивості залежать не лише від ступеня твердості, але і від неоднорідності каменя по твердості, тому, що наявність в ньому ділянок, різних за твердістю, ускладнює процес обробки і зумовлює неоднорідність поліровки, що знижує якісну характеристику каменя.

Показником, що визначає здатність каменя руйнуватися при обробці є степінь в’язкості. Вона встановлюється шляхом випробування каменю ударом на копрі зростаючої, суворо регламентованої сили і характеризується порядковим номером удару, що викликає руйнування зразка.

За технологічними властивостями і способам обробки виділяються дві групи каменів:

– за твердістю (за Моосом): м’які з твердістю від 1 до 5 (малахіт, бурштин, онікс), середньої твердості – від 5 до 6,5 (бірюза, опал), тверді від 6,5 до 7,5 (гранат, хризоліт); високої твердості – вище 7,5 (рубін, сапфір, аквамарин, алмаз);

– за в’язкістю: крихкі (опал, обсидіан), середньої в’язкості (польові шпати), в’язкі (яшма, халцедон), високої в’язкості (нефрит, жадеїт).

Крім того виділяють камені, які характеризуються анізотропією фізико-механічних властивостей (топаз, хромдіопсид) і вологопоглинаючі камені, які просочуються при механічній обробці охолоджуючими рідинами (польовий шпат, мармуровий онікс, льодистий кварц). Польові шпати при контакті з гасом та іншими органічними рідинами змінюють забарвлення і втрачають блиск.

Характер технологічних досліджень залежить від використання каменя (огранювання, каменерізні вироби).

4.5. Вивчення обробленого каменя

Уточнюється колір, малюнок, твердість, ступінь просвічуваності каменя в виробах або тонких пластинах і визначається якість використаної поліровки (найвища – дзеркальна поліровка, хороша – близька до дзеркальної, середня і низька – по мірі зменшення блиску полірованої поверхні).

В обробленому камені чітко виділяються його художньо-декоративні можливості, характер і ступінь дефектності, розміри бездефектних ділянок. Крім звичайних природних дефектів каменя (тріщини, пори), виділяються так звані технологічні дефекти, які утворюються внаслідок різної твердості породоутворюючих мінералів або тонкої пористості.

Декоративно-художні якості ювелірних і ювелірно-декоративних каменів визначаються лише в обробленому вигляді (вставка): прозорі камені у вставках, огранених фасеткою різноманітних форм, рідше кабошоном (густо забарвлені різновиди); непрозорі – в кабошонах або плоских вставках різних видів. Художньо-декоративна цінність визначається гармонійним поєднанням форм огранювання з природними властивостями каменя, його кольором, блиском, грою.

Декоративні якості каменя оцінюються в полірованих штуфах і пластинах товщиною – 2–10 мм, тому що забарвлення обробленої поверхні каменя значно яскравіше, ніж в сколах у необробленого каменя.

Визначається основний колір і тон (густота і насиченість), забарвлення і малюнок (тип, масштабність). Характер розповсюдження забарвлення, часто, визначає тип малюнка. У природному камені найбільш часто зустрічаються такі типи малюнку: плямистий, прожилковий, прожилково-плямистий, полосчастий (смугастий), стрічковий, “ситцевий” (забарвлення яскраве, елементи, що складають малюнок мають різноманітні хитромудрі обриси), решітчастий та ін. Певну роль в оцінці каменя відіграє “масштабність” малюнка: в залежності від розмірів його елементів визначається галузь використання декоративного каменя, вид виробу.

Крупномалюнчасті камені використовуються для крупних каменерізних виробів (декоративних ваз, пам’ятників). Дрібно-малюнчасті для невеликих виробів, впритул до вставок в ювелірні вироби.

4.6. Визначення відповідності каменя технічним умовам

Заключний етап після діагностики каменя і визначення його декоративних якостей – розбраковка. Встановлюється наявність в пробі зразків, що відповідають технічним вимогам галузевих стандартів до даного виду сировини. Величина кондиційних ділянок вимірюється за допомогою лінійки (у зразках більше 10 мм) і штангенциркуля (у зразках до 10 мм). Всі описані види випробувань каменесамоцвітної сировини, що складаються з макроскопічних і спеціальних методів вивчення “сирого” і обробленого каменю, його технологічні випробування, виявлення бездефектних ділянок, спрямовані на встановлення відповідності проб матеріалу, що поступив технічним умовам, галузевих стандартів як по художньо-декоративним властивостям, так і за розмірами кондиційних ділянок.

Галузевий стандарт на камені-самоцвіти огранювальні в сировині (ГОСТ 41.128–77) розповсюджується на природний аметист, берил, демантоїд, димчастий кварц, топаз, хризоліт і хромдіопсид в сировині, які використовуються в ювелірній промисловості.

Стандарт є обов’язковим для всіх підприємств, які поставляють і споживають камені-самоцвіти огранювальні в сировині.