3 Наслідки Першої світової війни для України

Війна справила руйнівний вплив на економіку воюючих країн, які опинилися на межі виснаження. Найтяжчих втрат зазнала Російська імперія, а відповідно й українські землі, які перебували в її складі. Припинилася зовнішня торгівля, завмерли величезні чорноморські порти. Війна відірвала від продуктивної праці мільйони українських селян і робітників. На початку війни було мобілізо-вано ЗО —40 % робітників кам'яновугільної промисловості Донбасу. Заводи і фабрики виконували все більше воєнних замовлень і скорочували вироб-ництво предметів широкого вжитку. Жорстока війна та її наслідки спричинили гостре невдоволення серед багатьох верств українського народу, зростання революційно-визволь-ного руху. Спад страйкової боротьби, викликаний початком війни,"змінився навесні 1915 р. піднесенням. У цілому з початку війни до березня 1917 р. в Україні відбулося понад 370 страйків, у яких взяло участь близько 300 тис. робітників. Вони висували економічні вимоги, все активніше виступали проти самодержавства і війни. З серпня 1914 р. до кін. 1916 р. в Україні відбулося понад 160 селянських виступів, з них на Поділлі — 50, на Київщині — 32, на Харківщині — 28. Приблизно 20 % виступів супроводжувалися сутичками з поліцією та поміщицькою сторожею, близько третини — закінчувалися арешта-ми й ув'язненнями селян. Слідом за робітниками та селянами на революційну боротьбу піднялися солдати. Вони відмовлялися йти в бій, убивали ненависних офіцерів, здавалися у полон тощо. З часом, зі зростанням політичної та національної свідомості, вони відкрито повставали, браталися із солдатами противника. Револю-ційний рух робітників, селян та солдатських мас активізував демократичну інтелігенцію, зокрема студент-ську молодь.Усе це свідчило, що наприкінці 1916 — на поч. 1917 рр. в Україні, як і в усій Російській імперії, назріла глибока економічна та політична криза. Український народ, витримавши на поч. XX ст. чималі випробування, швидко наближався до нових соціальних потрясінь.

5 Українська Центральна Рада

З перемогою Лютневої революції та створенням Тимчасового уряду в Петрограді, на місцях, в т. ч. в Україні, почалося формування нових органів влади. Політичні сили по-різному ставилися до цього. Представники російських правих партій в Україні, перш за все в Києві, почали формувати органи, які б підтримували Тимчасовий уряд у Росії. До них увійшли представники міської думи, фабриканти й заводчики, земські діячі, ліберальна професура. Вони утворили Виконавчий комітет, який став представником Тимчасового уряду в Києві.)

Паралельно формувалися Ради робітничих і селянських депутатів. Усього протягом березня 1917 р. в Україні виникло понад 170 рад. Переважали в них представники соціалістичних партій, здебільшого російських, які надзвичайно багато зробили для повалення самодержавства. Ставлячи своєю кінцевою метою створення соціалістичного суспільства, вони, однак, по-різному бачили шляхи ЇЇ досягнення. Якщо меншовики й есери вважали, що країну після перемоги Лютневої революції чекає порівняно довгий шлях еволюційного розвитку, то більшовики, орієнтуючись на «світову соціалістичну революцію», вимагали негайних радикальних змін і вже незабаром розпалили вогнище братовбивчої громадянської війни, привівши країну до катастрофи, від якої чи не найбільше постраждала Україна. Після перемоги Лютневої революції 17 (за н. ст.) березня 1917 р. в Києві виник ще один центр, який репрезентував інтереси всього українського народу — Українська Центральна Рада. її діяльність сприяла дальшому національному піднесенню. Раду було створено з ініціативи Товариства українських поступовців (ТУП), наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. Головою Ради став видатний український історик, громадсько-політичний діяч Михайло Грушевський, а його заступником — В.Науменко, товаришами голови — Д.Антонович і Д.Дорошенко. Згодом керівний склад Центральної Ради змінювався.