Неп у промисловості

Радикальні перетворення сталися і в промисловості. Главки були скасовані, а замість них створені трести — об'єднання однорідних або взаємозв'язаних між собою підприємств, що отримали повну господарську і фінансову незалежність, аж до права випуску довгострокових облігаційних позик. Вже до кінця 1922 р. близько 90% промислових підприємств були об'єднані в 421 трест, причому 40% з них було централізованого, а 60% — місцевого підпорядкування. Трести самі вирішували, що виробляти і де реалізовувати продукцію. Підприємства, що входили в трест, знімалися з державного постачання і переходили до закупівель ресурсів на ринку. Законом передбачалося, що «державна казна за борги трестів не відповідає».

ВРНГ, яка втратила право втручання в поточну діяльність підприємств і трестів, перетворилась на координаційний центр. ЇЇ апарат був різко скорочений. Саме у той час з'явився господарський розрахунок, при якому підприємство (після обов'язкових фіксованих внесків до державного бюджету) має право само розпоряджатися доходами від продажу продукції, само відповідає за результати своєї господарської діяльності, самостійно використовує прибутки і покриває збитки. В умовах Непу, писав Ленін «державні підприємства перекладаються на так званий господарський розрахунок, тобто, по суті, в значній мірі на комерційні і капіталістичні початки».

Не менше 20% прибутку трести повинні були направляти на формування резервного капіталу до досягнення ним величини, що дорівнювала половині статутного капіталу (незабаром цей норматив понизили до 10% прибутку до тих пір, поки він не досягав третини первинного капіталу). А резервний капітал використовувався для фінансування розширення виробництва і відшкодування збитків господарській діяльності. Від розмірів прибутку залежали премії, отримувані членами правління і робітниками тресту.

У декреті ВЦИК і Раднаркому від 1923 р. було вказано наступне:

трести — державні промислові підприємства, яким держава надає самостійність у виробництві своїх операцій, згідно із затвердженим для кожного з них статуту, і які діють на початках комерційного розрахунку з метою досягнення прибутку.

Стали виникати синдикати — добровільні об'єднання трестів на початках кооперації, що займалися збутом, постачанням, кредитуванням, зовнішньоторговельними операціями. До кінця 1922 р. 80% трестируваній промисловості було синдиковано, а на початок 1928 р. налічувалися 23 синдикати, які діяли майже у всіх галузях промисловості, зосередивши в своїх руках основну частину оптової торгівлі. Правління синдикатів обиралося на зборах представників трестів, причому кожен трест міг передати на свій розсуд більшу або меншу частину свого постачання і збуту у ведення синдикату.

Реалізація готової продукції, закупівля сировини, матеріалів, устаткування здійснювалася на повноцінному ринку, каналами оптової торгівлі. Виникла широка мережа товарних бірж, ярмарків, торгівельних підприємств.

Політична боротьба часів неПу

Економічні процеси в період Непу накладалися на політичний розвиток і в значній мірі визначалися останнім. Процеси ці впродовж всього періоду Радянської влади характеризувалися тяжінням до диктатури, авторитаризму. Вже в перші роки після встановлення Радянської влади Ленін, формально — перший серед рівних, виявився фігурою майже культової. Вже в ті роки можна говорити про складання культу особи верховного правителя.

Це було особливо небезпечно у поєднанні з диктатурою комуністичної партії. Як сказав в квітні 1922 року Михайло Томський, член Політбюро і голова профспілок, «У нас декілька партій. Але, на відміну від закордону, у нас одна партія у влади, а решта — у в'язниці». Як би на підтвердження його слів, літом того ж року відбувся відкритий процес над правими есерами. Судили всіх більш-менш крупних представників цієї партії, що залишалися в країні, — і ухвалили більше десятка вироків до вищої міри покарання (пізніше засуджені були помилувані). У тому ж 1922 року за кордон вислали більше двохсот найбільших представників російської філософської думки лише за те, що вони не приховували своєї незгоди з радянських буд — цей захід увійшов до історії під назвою «Філософський пароплав».

Дисципліна усередині самої комуністичної партії була також посилена. В кінці 1920 року в партії з'явилося опозиційне угрупування — «робоча опозиція», яка вимагала передачі всієї влади на виробництві профспілкам. Щоб присікти подібні спроби, X З'їзд РКП(б) в 1921 році ухвалив резолюцію про єдність партії. Згідно з цією резолюцією, рішення, що прийняті більшістю, повинні виконуватися всіма членами партії, включаючи і тих, хто з ними не згодні.

Наслідком однопартійності стало зрощення партії і уряду. Одні і ті ж люди обіймали головні посади і в партійних (Політбюро), і в державних органах (РНК, ВЦВК і т. д.). При цьому особистий авторитет народних комісарів і необхідність в умовах Громадянської війни приймати термінові, невідкладні рішення привели до того, що центр влади зосередився не в законодавчому органі (ВЦВК), а в уряді — Раднаркомі.

Всі ці процеси привели до того, що дійсне положення людини, його авторитет грали в 1920-ті роки більшу роль, чим його місце у формальній структурі державної влади. Саме тому, кажучи про діячів 1920-их років, ми називаємо перш за все не посади, а прізвища.

Паралельно із зміною положення партії в країні відбувалося і переродження самої партії. Очевидно, що що бажають вступити в правлячу партію завжди буде значно більше, чим в партію підпільну, членство в якій не може дати інших привілеїв, окрім залізних нар або петлі на шию. В той же час, і партія, ставши правлячою, стала потребувати збільшення своєї чисельності для того, щоб заповнити державні пости всіх рівнів. Це привело до швидкого зростання чисельності комуністичної партії після революції. Час від часу він підхльостувався масовими наборами, такими як «Ленінський набір» після смерті Леніна. Неминучим наслідком цього процесу стало розчинення старих, ідейних, більшовиків в числі молодих партійців.