7.2. З історії української книги

Українська книга має більш як тисячолітню історію. Дослід­ник української рукописної книги Я. П. Запаско переконливо довів, що книжковій справі в Україні 12 травня 1995 року випов­нилася тисяча років .

Український народ один із перших застосував винахід Гутенберга - друкування книг за допомогою рухомих літер, вилитих із металу. Чималий вклад у розвиток слов'янського, зокрема, кири­личного, друкування внесли слов'янські першодрукарі Фіоль, Макарій, Скорина, Федоров. Найавторитетніший наш фахівець із питань історії друкарства І.І. Огієнко вважає роком появи дру­кованих книжок для українців поза етнічними українськими землями 1491-ий рік. Саме тоді у Кракові на прохання української громади німецький друкар Фіоль випускає у світ кириличним шрифтом Часословець і Осьмигласник²⁶.

Швайпольт Фіоль перший вилив і застосував у слов'янському книгодрукуванні кириличний шрифт, що імітує кириличний руко­писний устав. Він перевів на друкарську мову декоративні прикра­си, застосував двоколірний друк з одної форми.

Ієромонах Макарій значно поліпшив кириличні шрифти, вдосконалив техніку складання тексту і самого друку. Використо­вував ренесансну рослинну орнаментику.

Георгій (Франциск) Скорина з Полоцька спробував оновити українське друкарство. Він був засновником першої друкарні. Його "Апостол " і "Мала подорожня книжиця " (1525) - книги для наро­ду, побачили світ у Вільно, столиці Великого Князівства Литов­ського, що в ті часи була столицею і для українців.

Іван Федоров 1574 року у Львові видав знамениті друки -прекрасно оздоблені і бездоганно видрукувані книги "Апостол" і

"Буквар", 5 книг в Острозі. Федорова вважають фундатором пос­тійного друкарства на українських землях.

Друкарство набуває значного поширення. Наприкінці XVI -першій половині XVII ст. друкарні засновано у великих культурних центрах, містечках і селах. Найбільшими тогочасними друкарнями були друкарні Києво-Печерської лаври, Львівського братства, дру­карні в Чернігові, Почаєві та Уневі, що випускали 90% усіх ук­раїнських кириличних видань.

У Галичині у 1603-1606 роках єпископ Г. Балабан заснував нові друкарні в Стрятині та Крилосі. У Стрятині видано "Служеб­ник" (1604), "Требник" (1606), у Крилосі - "Учительське Єванге­ліє" (1606). Ці друкарні існували короткий час.

Українські стародруки ввійшли в культуру не лише україн­ського народу, вони посідають одне з перших місць у західноєвро­пейському мистецтві книгодрукарства завдяки багатству і худож­ньому рівню декоративного оздоблення.

7.3. ВИДИ ДРУКОВАНИХ ВИДАНЬ

За знаковою природою друковані видання поділяють на 4 ви­ди:1)текстові;2)зображувальні;3)картографічні; 4)нотні. До текстових засобів відносять такі види видань: лис­тівки, брошури, книги, газетні, журнальні, календарні видання. До зображувальних належать такі видання: буклети, проспекти, ізолистівки, фотоальбоми, плакати, слайди.

Друковані текстові СЗМК за систематичністю виходу поді­ляють на періодичні, неперіодичні і продовжувані.

Періодичне видання - це друковане текстове видання, що ви­ходить систематично у відповідні, точно встановлені терміни під одним заголовком і в одному оформленні. До періодичних видань відносять газетні, журнальні та календарні видання.

Продовжувані видання - це збірники, що мають єдиний на­прям, назву, нумерацію і виходять нерегулярно, залежно від нако­пичення матеріалу. До продовжуваних видань належать збірники, вісники вищих навчальних закладів.

Неперіодичні - це текстові видання на розгорнутих чи скла­дених та не зшитих аркушах або зшитих аркушах у м'якій або твер-

дій обкладинці, що не мають встановленої періодичності. До неперіодичних видань відносять листівки, брошури, книги. Неперіодичні видання поділяють за обсягом:

від 1 до 4 сторінок - листівка;

від 5 до 48 сторінок - брошура;

від 49 і далі - книга.

Листівка - це неперіодичне друковане текстове або текс­тово-зображувальне видання інформативно-агітаційного, інформативно-рекламного характеру на розгорнутих чи складених, але не зшитих аркушах паперу обсягом до 4 сторінок.

Брошура - це неперіодичне текстово-зображувальне видання у вигляді зшитку в м'якій обкладинці обсягом до 2 друкованих аркушів.

Книга - це блок переплетених сторінок із текстом й ілюстра­ціями в м'якій або твердій обкладинці обсягом від 49 сторінок.

Книги поділяють залежно від кількості творів, що увійшли до них на: моновидання (монографія) - це видання, що містить один твір, і полівидання - містить багато творів. Останні поділя­ють на такі види:

1. збірник - книга, що складається з кількох творів одного або кількох авторів;

2. вибрані твори - книга, що містить частину творів одного автора;

3) зібрання творів - містить найважливіші твори автора. Збірники бувають тематичні, жанрові, хронологічні. Збірники

можуть мати одного або кількох авторів. За авторством збірники поділяють на персональні й колективні.

Світські моновидання поділяють на п'ять видів відповідно до способу відтворення мислення в книзі:

1. наукові (понятійні) видання: відтворюють думку шляхом логічних понять і суджень;

2. художні (образні): відтворюють мислення переважно че­рез художні образи;

3. публіцистичні (понятійно-образні): відтворюють думку за допомогою логічних суджень і публіцистичних образів;

4. сатиричні (сатирично-образні): відтворюють думку за до­помогою логічних суджень засобами сатири;

5. гумористичні (гумористично-образні): відтворюють дум­ку за допомогою логічних суджень засобами гумору)

Серед наукових видань розрізняють: І) масово-політичні; 2) офіційні; 3) наукові; 4) науково-популярні; 5) інформативні; 6) виробничі; 7) навчальні; 8) навчально-методичні; 9) навчальні програми; 10) довідкові; 11) духовні; 12) культурно-мистецькі.