12. Орфоепічні норми сучасної української літературної мови.

1. Основні норми вимови звуків і звукосполучень

Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови.

Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія.

Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і

приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння,

подовження, спрощення, збігу звуків.

Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими

особливостями:

– голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції

(наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); звуки [а], [і],

[у] передаються завжди чітко і виразно (аудит, акція); ненаголошений [о]

не наближається до [а], як у російській мові (конкурент, монополія), але

перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о] (корупція, запорука);

ненаголошений [е] вимовляється як [еи], а ненаголошений [и] – як [ие]

(вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних

можуть йотуватися (клієнт, егоїст);

– приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед

глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в

похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні

перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і

префікс з перед глухими послідовно оглушуються (з товаром, з попитом);

звук [з] у префіксах роз-, без-, через- та прийменниках без, через перед

глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено

(розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі

(неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед

[і] пом’якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо

українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та

подовжені шиплячі пом’якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю,

бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер)

тощо.

Вимова звукосполучень пов’язана з такими процесами:

– з асимілятивними змінами; напр., у закінченнях дієслів -ться,

-шся вимовляються як [ц?:а], [с?:а] (інвестується, фінансуєшся), -жся,

-чся у дієсловах наказового способу передаються як [з?с?а], [ц?с?а]

(уріжся, морочся), [з] перед шиплячими уподібнюється до них і

вимовляється як [ш:], [ж:], [жш] (зшити, безжурність, безшумний);

– з подвоєнням звуків; напр., два звуки вимовляються при збігу однакових

приголосних на стику префікса і кореня, кореня і суфікса, двох суфіксів,

двох префіксів, основи дієслова і постфікса (віддаль, корінний,

годинник, возз’єднання, піднісся); у похідних від слів з подвоєними

звуками (законно, невинність); у прикметниках на –анн-ий, -янн-ий,

-енн-ий зі значенням можливості дії (здійсненний, але довгожданий); в

іншомовних власних назвах (Брюссель, Голландія, Канни, Оттава, Діккенс);

у словах алло, брутто, нетто та інших;

– з подовженням звуків; напр., подовжено вимовляються звуки [д], [т],

[з], [с], [л], [н], [ж], [ш], [ц], [ч] після голосного перед я, ю, є, і

у всіх відмінках імен. сер.р. на -я ІІ відм. (крім Р.в. без закінчення а -я ІІ відм. (крім Р.в. без закінчення

-ів) (знаряддя, намагання); перед я, ю у прислівниках (навмання, зрання,

попідвіконню), перед є, ю у формах тепер. часу дієслова лити та в

похідних від нього (ллють, виллється);

– зі спрощенням звуків у групах приголосних при словотворенні або

словозміні; напр., у групах ждн – жн (тиждень – тижневий), здн – зн

(проїзд – проїзний), стн – сн (якість – якісний), (містити – місце), скн

– сн (тиск – тиснути); спрощення не відбувається у питомих та іншомовних

словах на -т, -ст (агент – агентський, Карпати – карпатський), у групах

приголосних -стц-, -стч- (монополістка - монополістці), у числівниках

(шістсот, шістнадцять);