3. Недемократичні режими
3.1. Тоталітаризм
Недемократичні режими поділяються на два типи: тоталітарний і авторитарний.
Поняття тоталітаризму походить від латинських слів “totalitas”- цілісність, повнота і “totalis” - весь, повний, цілий. Звичайно під тоталітаризмом розуміють політичний режим, заснований на прагненні уряду країни підкорити уклад життя людей одній, безроздільно пануючій ідеї й організувати політичну систему влади так, щоб вона допомагала реалізації цієї ідеї.
Найбільш теоретично й практично складна класифікація тоталітаризму. Деякі автори вважають, що авторитаризм і тоталітаризм - це принципово різні політичні режими. Дискутують лише щодо обсягу та якості їх відмінностей. Інша точка зору ототожнює тоталітаризм і авторитаризм. Існують і тлумачення тоталітаризму як однієї з форм авторитарного режиму. Так, колишній американський представник в ООН Джин Кірклатрік до тоталітарних режимів віднесла всі комуністичні держави, сприймаючи їх виключно негативно, а до авторитарних - різноманітні некомуністичні диктатури, виявляючи до них певну прихильність. Джордж Сорос написав, що він має певні сумніви стосовно цього розмежування, оскільки його критерієм було розрізнення між друзями та ворогами Америки.
Термін "тоталітарний" походить від лат. Total - цілісність, ціле. Поняття "тоталітаризм" з'явилося у філософсько-політичному лексиконі XX ст. з праць Джованні Дженгіле - ідеолога фашистської Італії. Відтоді це поняття використовують у таких трьох аспектах: 1) емоційно-оціночному - своє негативне забарвлення термін дістав у 20-гі роки, коли були репресовані опозиційні політичні партії Італії, а диктаторські методи всеосяжного державного контролю стали повсякденною нормою; позитивно цей термін сприймався італійськими і нацистськими ідеологами фашизму; 2) політико-ідеологічному - до політичного лексикону термін увів в 1925 р. Беніто Муссоліні, котрий проголосив метою створення тоталітарної держави; після другої світової війни його використовували деякі політичні діячі для обгрунтування свого політичного курсу; 3) науковому - дослідження почалися ще у 20 - ЗО-гі роки, але особливо активізуються в середині сторіччя; авторами класичних праць з аналізу тоталітаризму є К. Поплер, Т. Адорно, К. Фрідріх, 3. Бжезінський, X. Арендт, Ф. Хайєк та ін. [13, c.94]
Дати чіткі окреслення тоталітарних режимів - складне завдання. Теорія тоталітаризму багато чого спрощує й залишає поза увагою. Не виключено, що наука досі не виробила поняття, яке адекватно описує політичні режими такого роду. Однак, мабуть, має рацію американський політолог Л. Шапіро, який стверджує, що критика концепції тоталітаризму загрожує виплеснути дитину разом з водою, позаяк відмовитися від цієї концепції взагалі означало б істотно збіднити політичну науку.
Поняття "тоталітаризм" цілком придатне для характеристики певних політичних режимів XX ст., або зрозумілих як авторитарні, або відмінних від поняття авторитаризму. Можливо, для сучасної політичної теорії й практики більш важливий не цей ракурс дискусій, а інший, який започатковано уроками К. Манхейма й який полягає в неможливості переродження авторитарності самої по собі на демократію. Такого в історичній практиці ще не було. Навпаки, агресивна некомпетентність, тотальний абсурд у царинах економіки, культури, моралі -чи це не плоди поверхової захопленості демократією?
Тоталітарними є режими, при яких :
є масова партія (із твердою, напіввійськовою структурою, що претендує на повне підпорядкування своїх членів символам віри і їхніх виразників - вождям, уряду в цілому), ця партія зростається з державою і концентрує в собі реальну владу в суспільстві;
партія організована не демократичним способом - вона будується навколо лідера. Влада йде вниз - від лідера, а не нагору - від мас.
домінує роль ідеології. Тоталітарний режим - це ідеологічний режим, де завжди є своя “Біблія”. Ідеологія режиму відбивається також у тому, що політичний лідер визначає ідеологію. Він протягом доби може змінити своє рішення, як це трапилося влітку 1939 року, коли радянські люди зненацька довідалися, що нацистська Німеччина більше не є ворогом соціалізму. Навпаки, її система з'являлася кращою, ніж помилкові демократії буржуазного Заходу. Ця несподівана інтерпретація підтримувалася протягом двох років до віроломного нападу нацистської Німеччини на СРСР.
тоталітаризм будується на монопольному контролі виробництва й економіки, а також на подібному контролі всіх інших сфер життя, включаючи освіту, засоби масової інформації і т.д.
при тоталітаризмі існує терористичний поліцейський контроль. Поліція існує при різних режимах, однак, при тоталітаризмі поліцейський контроль терористичний у тому змісті, що ніхто не стане доводити провину, щоб вбити людину.
Всі перераховані вище характеристики професор з Хайденберга Карл Фрідріх (спільна праця К.Фрідріха і його польського колеги Збігнєва Бжезинського “Тоталітарна диктатура й автократія”, 1956 р.) називає “синдромом”. Наявність однієї чи кількох цих характеристик ще недостатньо для того, щоб система стала тоталітарною. Наприклад, існують режими, де поліція здійснює терор, однак вони не тоталітарні, згадаємо Чилі: на початку правління президента Піночета 15 тисяч чоловік загинуло в концтаборах. Але Чилі не тоталітарна держава, тому що там були відсутні інші “синдроми” тоталітаризму: не було масової партії, не було “священної” ідеології, економіка залишалася вільною і ринковою. Уряд лише частково контролював освіту і засоби масової інформації.
У визначенні Фрідріха є одне слабке місце. Чи може тоталітарна система змінюватися й еволюціонувати? Фрідріх і Бжезинський стверджували, що тоталітарний режим не змінюється, його лише можна знищити ззовні. Вони запевняли, що всі тоталітарні держави гинуть, як загинув нацистський режим у Німеччині. Життя показало, що цей аспект помилковий. Тоталітарні режими здатні змінюватися, еволюціонувати. Після смерті Сталіна СРСР змінився. Правління Л.І.Брежнєва заслуговує критики. Однак не можна сказати, що вони однакові. Це так званий посадовий тоталітаризм. Посадовий тоталітарний режим - це система, коли тоталітаризм втрачає частину своїх елементів і як би розмивається і послабляється (наприклад, СРСР при М.С.Хрущові). Отже, тоталітарний режим варто підрозділяти на чисто тоталітарний і посадово- тоталітарний [2].
У залежності від пануючої ідеології тоталітаризм звичайно підрозділяють на комунізм, фашизм і націонал-соціалізм.
Комунізм (соціалізм) у більшій степені, ніж інші різновиди тоталітаризму, виражає основні риси цього ладу, оскільки припускає абсолютну владу держави, повне усунення приватної власності і, отже, будь-якої автономії особистості. Незважаючи на переважно тоталітарні форми політичної організації соціалістичній системі характерні і гуманні політичні цілі. Так, наприклад, у СРСР різко підвищився рівень освіти народу, стали доступними досягнення науки і культури, була забезпечена соціальна захищеність населення, розвивалася економіка, космічна і воєнна промисловість і т.д., різко скоротився рівень злочинності, до того ж протягом десятиліть система майже не використовувала масові репресії.
Фашизм - право-екстремістський політичний рух, який виник в обстановці революційних процесів, що охопила країни Західної Європи після першої світової війни і перемоги революції в Росії. Вперше він був встановлений в Італії в 1922 р. Італійський фашизм тяжів до відродження величі Римської імперії, встановленню порядку, твердої державної влади. Фашизм претендує на відновлення чи очищення “народної душі”, забезпечення колективної ідентичності на культурному чи етнічному ґрунті. До кінця 30-х років фашистські режими утвердилися в Італії, Німеччині, Португалії, Іспанії і ряді країн Східної і Центральної Європи. При усіх своїх національних особливостях фашизм скрізь був однаковий: він виражав інтереси найбільш реакційних кіл капіталістичного суспільства, що робили фашистським рухам фінансову і політичну підтримку, що прагнуть використовувати їх для придушення революційних виступів працюючих мас, збереження існуючого ладу і здійснення своїх імперських амбіцій на міжнародній арені.
Третій різновид тоталітаризму - націонал-соціалізм. Як реальний політичний і суспільний лад він виник у Німеччині в 1933 р. Ціль: світове панування арійської раси і соціальна перевага - німецька нація. Якщо в комуністичних системах агресивність спрямована насамперед всередину - проти власних громадян (класового ворога), то в націонал-соціалізмі - зовні, проти інших народів.
І все-таки тоталітаризм - історично приречений лад. Це суспільство - самоїд, не здатне до ефективного творення, дбайливого, ініціативного господарювання й існуюче головним чином за рахунок багатих природних ресурсів, експлуатації, обмеження споживання більшості населення. Тоталітаризм - закрите суспільство, не пристосоване до сучасного якісного відновлення, обліку нових вимог світу, який безупинно зазнає змін.