4. Планування фонду оплати праці на підприємстві

Планування фонду оплати праці передбачає визначення:

1. Фонду основної заробітної плати.

2. Фонду додаткової заробітної плати.

3. Середньої заробітної плати.

Основна заробітна плата – це грошова винагорода пер­соналу за виконану роботу відповідно до певних норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов’язків), що встановлюється у вигляді тарифних окладів, відрядних роз­цінок та посадових окладів.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та особливі умови праці, доплати, надбавки, компенсаційні виплати, премії.

Вихідними даними для визначення розміру планового фо­нду оплати праці є: виробнича програма, трудомісткість проду­кції, чисельність працівників за категоріями, професіями і ква­ліфікацією, прийнята на підприємстві система оплати праці.

Для визначення планового фонду оплати праці на промислових підприємствах застосовуються ряд ме­тодів:

А) Нормативний метод може використовуватися як:

а) нормативно-прирістний;

б) нормативно-рівневий.

Нормативно-прирістний метод базується на нормативі приросту фонду оплати праці на один відсоток приросту обсягу виробництва:

(9.31)

де, – фонд оплати праці відповідно у плано­вому та звітному роках;

– плановий відсоток приросту обсягу виробництва;

– приріст нормативу заробітної плати на 1 грн. проду­кції в плановому періоді.

При цьому норматив витрат заробітної плати на 1 грн. продукції дорівнює:

(9.32)

де, – обсяг виробництва продукції у звітному періоді;

– плановий приріст середньої заробітної плати, %;

– плановий приріст продуктивності праці (виробіт­ку).

Нормативно-рівневий метод передбачає розрахунок фонду опла­ти праці на основі планованого обсягу виробництва продукції та планового нормативу заробітної плати на одну гривню обсягу продукції:

(9.33)

Використання даного методу є можливим, коли нормати­ви не змінюються протягом планового періоду та є однаковими для всіх однотипних підрозділів підприємства.

Нормативний метод не завжди доцільно використовувати через ряд недоліків. Наприклад, до планового фонду оплати праці можуть переноситися всі нераціональні виплати заробітної плати, що могли мати місце в звітному році, знижується моти­ваційний характер заробітної плати, персонал підприємства не спрямовується на ефективне використання живої праці.

Б) Метод прямого рахунку передбачає розрахунок кож­ної статті планового фонду оплати праці за окремими кате­горіями працівників. При цьому спочатку визначається фонд оплати праці робітників, потім службовців та інших категорій.

Розрахунок прямого відрядного фонду оплати праці робі­тників здійснюється за формулою:

(9.34)

де, – обсяг виробництва і-го виду продукції у плановому періоді;

– планована відрядна розцінка на і-й виріб.

Відрядна форма оплати праці передбачає оплату за кожну виготовлену одиницю продукції (виробів, послуг, робіт).

Прямий тарифний фонд оплати праці (при якому заробітна плата нараховується за погодинною формою) розраховується за формулою:

(9.35)

де, – планований ефективний фонд робочого часу одного робітника;

– чисельність робітників, охоплених погодинною фор­мою оплати;

– середньогодинна тарифна ставка.

Фонд заробітної плати робітників, праця яких оплачу­ється на основі місячних окладів, визначається за формулою:

(9.36)

де, – посадовий оклад;

– кількість місяців роботи в плановому періоді;

– чисельність працівників, що мають однаковий поса­довий оклад.

В) Індексний метод передбачає розрахунок планового фонду оплати праці на основі фонду оплати праці в звітному пе­ріоді та коефіцієнту його росту, який змінюється під впливом зростання середньої заробітної плати та чисельності персоналу:

, (9.37)

де, – коефіцієнт росту фонду оплати праці в планово­му році;

– індекс зміни чисельності працівників в плановому ро­ці порівняно зі звітним;

– індекс зміни середньої заробітної плати в плановому році порівняно зі звітним.

Г) Метод за досягнутим рівнем базового фонду оплати праці плановий фонд оплати праці визначається на основі фон­ду оплати праці звітного року; планованого коефіцієнту росту обсягу виробництва; планової зміни чисель­ності працюючих та досягнутого у звітному періоді рівня серед­ньої заробітної плати:

(9.38)

де, – плановий коефіцієнт зростання обсягу виробництва;

– планова зміна чисельності персоналу;

– рівень середньої заробітної плати звітного пері­оду.

Д) Метод за основною середньою заробітною платою.

Цей метод полягає у визначенні планового фонду оплати праці на основі планової чисельності працівників за окремими категоріями та планованої середньорічної заробітної плати од­ного працівника даної категорії:

(9.39)

де, – планова чисельність працівників і-ї категорії;

– планова середньорічна зарплата одного працівника і-ї категорії.

При цьому, середньорічна заробітна плата одного працівника розраховується наступним чином:

(9.40)

де, – рівень заробітної плати працівника і-ї катего­рії у звітному періоді;

– плановий коефіцієнт росту середньої заробітної пла­ти і-ї категорії працівників.

Загальний плановий фонд оплати праці всього підприємства – це сума основного та додаткового фонду оплати праці, тобто сума фондів оплати праці всіх категорій персона­лу.

При плануванні фонду заробітної плати необхідно розра­хувати середню заробітну плату різних категорій працюючих.

Середньорічна заробітна плата 1 працівника розраховується на основі загального фонду оплати праці працівників спискового складу (включаючи сумісників) і середньоспискової чисельності персоналу:

(9.41)

Середньомісячна заробітна плата 1 працівника розраховується за формулою:

(9.42)

Планування фонду оплати праці має закінчуватись перевірочним розрахунком співвідношення темпів росту заробі­тної плати та продуктивності праці за формулою:

(9.43)

де, – індекс зростання продуктивності праці в плановому році порівняно зі звітним;

– індекс зростання заробітної плати в плановому році порівняно зі звітним.

Це співвідношення має бути меншим за 1, що до­сягається максимальним використанням усіх резервів зростання продуктивності праці.

8