63….1.1. Купівля-продаж товару

Серед різноманітних комерційних угод договір купівлі-продажу - один із найбільш поширених. За договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати товар покупцю у власність, а покупець зобов'язується сплатити оговорену ціну.

В торгівлі, і особливо в міжнародній, дуже часто покупець товару знаходиться далеко. В цьому випадку порядок передачі товару покупцю стає важливим.

Головні відмінності "внутрішньодержавної" купівлі-продажу від міжнародної купівлі-продажу:

- внутрішня купівля-продаж, як правило, регулюється однією державою, в той час як міжнародна купівля-продаж регулюється двома (або більше) державами;

- при міжнародній купівлі-продажу вартість товару розраховується двома (або більше) сторонами;

- при міжнародній купівлі-продажу варто враховувати, які міждержавні угоди можуть впливати на права й обов'язки сторін.

При укладанні договору міжнародної купівлі-продажу бажано пам'ятати такі положення:

1) найменування (прізвища, імена) й інша інформація про сторони (телефон, факс, адреса електронної пошти);

2) опис товарів;

3) кількість товару (у договорах, що передбачають поставку товару в декілька етапів, - кількість товару на кожному етапі);

4) час поставки (у договорах, що передбачають поставку товару в декілька етапів, - час поставки на кожному етапі);

5) метод і місце поставки, а також, якщо це потрібно, перелік документів до товару, що повинен мати продавець;

6) ціна;

7) час платежу;

8) засіб і місце платежу (включаючи валюту платежу, а також поправку суми на ріень інфляції);

9) вимоги про страхування;

10) гарантія виконання продавцем (резервний акредитив);

11) гарантія платежу покупцем (документарний акредитив);

12) митне оформлення товарів у країні продавця;

13) митне оформлення товарів у країні покупця (включаючи сплату мита, зборів, податків і т.ін.);

14) права покупця у випадку порушення договору продавцем:

- непоставка товарів;

- неповна поставка товарів;

- невчасна поставка товарів;

- поставка ушкоджених, неякісних товарів або не тих товарів, що були оговорені в договорі;

В різних країнах існує різне законодавство з питань, що можуть виникнути при укладанні і виконанні договору міжнародної купівлі-продажу. Такі розбіжності тільки шкодять міжнародній торгівлі - вони створюють зайві ускладнення. Торговці завжди зацікавлені заздалегідь знати, як саме будуть розглядати їхні дії у випадку виникнення спору.

Вчені, юристи, політики, менеджери давно прагнуть подолати ці труднощі і спростити процес торгівлі. Робота ця велася як на приватному, так і на міждержавному рівні.

На приватному рівні головна роль належить Міжнародній торговельній палаті (Париж). Ще в середині двадцятого століття Міжнародною торговельною палатою були розроблені Уніфіковані торгові терміни ("Інкотермс").

"Інкотермс". "Інкотермс" - це типові умови договору купівлі-продажу. Правила "Інкотермс" застосовуються у всіх випадках, коли сторони зробили посилання на них у договорі.

"Інкотермс" можуть використовуватися при укладанні договорів купівлі-продажу, які вимагають від продавця транспортування товару будь-яким видом транспорту, а також для договорів, де покупець одержує товар на складі продавця.

У тлумаченні й застосуванні комерційного договору можуть виникати труднощі, як у силу неоднозначності тих або інших його положень, так і в силу того, що деякі питання в ньому просто не передбачені.

"Інкотермс" містить декілька варіантів вирішення таких типових питань, що викликають труднощі при тлумаченні і застосуванні договору:

- коли переходить право власності на товар;

- коли переходить ризик випадкової загибелі товару;

- хто зобов'язаний застрахувати товар і заплатити за страховку;

- хто зобов'язаний організувати транспортування товару і заплатити за транспортування;

- хто зобов'язаний сплатити мита, податки, збори.

На сьогодні існує декілька редакцій "Інкотермс". Розбіжності між ними не дуже суттєві. Будь-яку з цих редакцій можна використовувати. Останньою є редакція "Інкотермс" 2000 р.

"Інкотермс" містить тринадцять типових умов купівлі-продажу товарів:

1) EXW (із заводу);

2) FCA (вільний перевізник);

3) FAS (уздовж борту судна);

4) FOB (на борту);

5) CFR (вартість і фрахт);

Ці умови можна класифікувати за декількома ознаками.

По-перше, існує умова про продаж товарів, що не потребує участі перевізника (EXW), і інші дванадцять умов, що потребують участі перевізника.

По-друге, є шість типових умов продажу (FAS, FOB, CFR, CIF, DES і DEQ), що передбачають перевезення морським транспортом, і шість інших умов, що можуть бути застосовані до продажу, які включають перевезення будь-яким видом транспорту, у тому числі декількома видами (FAC, СРТ, СІР, DAF, DDU, DDP).

Дванадцять умов купівлі-продажу, що передбачають транспортування товару, також можна розділити на "контракти відвантаження" і "контракти поставки". В контрактах відвантаження продавець передає товар у руки перевізника й організовує його транспортування, але саме перевезення товару здійснюється за рахунок покупця і на його ризик.

У контрактах поставки продавець відповідає за передачу товару перевізнику і організацію перевезення, причому перевезення здійснюється за рахунок продавця і на його ризик.

Сама Міжнародна торговельна палата пропонує поділяти всі умови поставки на чотири групи, причому до кожної групи входять умови, в скороченій назві яких перша буква відповідає назві групи. В кожну групу входять умови, що за головними положеннями схожі між собою:

1. Е - EXW. Товар передається покупцеві, але використання послуг перевізника прямо не передбачене.

2. F - FCA, FAS, FOB. Покупець несе всі витрати і ризики до передачі товаруперевізнику.

3. С - CFR, СІF, СРТ, СІР. Покупець повинен здійснити поставку товару до перевізника, за свій рахунок забезпечити транспортування товару перевізником, і, за деякими типовими умовами, застрахувати товар. Покупець не бере на себе ризики, пов'язані з подіями, що мають місце після передачі товару перевізнику.

4. D - DAF, DES, DEQ, DDU, DDE. Покупець повинен передати товари перевізнику, забезпечити їхнє транспортування і нести всі ризики і витрати до прибуття товарів у країну призначення.

ЮНСІТРАЛ і Віденська конвенція. На міждержавному рівні головна роль належить Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). Укладена в 1980 році Віденська конвенція про міжнародні договори купівлі-продажу товарів (надалі - Віденська конвенція) є плодом багатьох років роботи в рамках цієї організації.

Віденська конвенція стосується таких питань:

- що потрібно для того, щоб угода вважалася укладеною;

- коли вважається, що сторона договору виконала усі свої зобов'язання, що виникли в результаті укладання договору;

- наслідки невиконання договору;

- неможливість виконання.

Віденська конвенція застосовується сторонами, якщо вони:

1) прямо не вказали в договорі, що Конвенція або якась її частина до них не застосовується, і

2) сторони договору знаходяться в двох різних державах:

- для обох цих держав Конвенція набрала сили, або

- для однієї з цих держав Конвенція набрала сили і сторони домовилися про те, що до їхньої угоди застосується саме право цієї держави, або

- для однієї з цих держав Конвенція набрала сили, і за нормами міжнародного приватного права застосовуваним до угоди є право цієї держави.

64…..Договір майнового найму - договір, за яким одна сторона зобов'язується надати іншій стороні майно у тимчасове користування за плату, а наймач зобов'язується вчасно вносити плату і повернути майно після закінчення строку договору.

Лізинг. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізинго-одержувачеві) у користування майно, що належить лізингодав-цю на праві власності і було набуте ним без попередньої домо-вленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальни-ка) відповідно до встановлених лізингоодержувачем спе-цифікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за вста-новлену плату (лізингові платежі) (ст. 806 ЦК України).

ЦК України майже не регулює безпосередньо лізингові відносини, їх регулює спеціальний Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р.

Характеристика договору. Договір лізингу може бути як реальним, так і консенсуальним договором та оплатним, оскільки лізингоодержувач за договором зобов’язаний вноси-ти періодичні платежі за користування отриманим у лізинг майном.

Сторони договору договору лізингу — лізингодавець, який є власником майна і надає його у тимчасове користування за певну винагороду, і лізингоодержувач — особа, яка набуває за договором право володіння і користування цим майном. В якості сторони в договорі лізингу можуть виступати тільки суб’єкти підприємницької діяльності (ст. 3 Закону України “Про лізинг”).

Об’єктом (предметом) договору лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що належить до основних фондів, яке не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (ч. 1 ст. 2 За-кону України “Про лізинг”).

Договір лізингу за основною класифікацією роз-поділяється на фінансовий та оперативний лізинг. Так, згідно із Законом України “Про лізинг” фінансовий лізинг — це до-говір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач за своїм замовленням отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 відсотків вартості об’єкта лізингу, виз-наченої у день укладення договору.

66.. Купівля – продаж на біржах, аукціонах

Під біржовою операцією розуміють угоду, що відповідає сукупності таких умов:

- якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі;

- якщо її учасниками є члени біржі;

- якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного дня за здійсненням угоди дня.

Біржовими угодами є дії громадян і організацій щодовстановлення, зміни чи припинення цивільних прав або обов”язків, які вчинені на біржі в результаті біржових торгів. Угоди, що реєструються на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню (це положення в сучасних умовах є спірним). Зміст біржової угоди (виключення становить найменування товару, кількості, ціни місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Таку інформацію можуть отримати тільки суди, органи прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, арбітражному суду та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі, брокерам (фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до її статуту), брокерським конторам – тобто вони є суб’єктами біржових угод. В разі порушення правил біржової торгівлі до порушників можуть застосовуються санкції (позбавлення права брати участь у торгах, штраф). Про застосування певної санкції до порушника виноситься рішення у формі розпорядження.

Законодавець розрізняє біржові та позабіржові угоди. На біржові та позабіржові угоди поширюються ті самі правові норми про угоди які стосуються звичайних угод, а на біржові - також положення Закону України “Про товарну біржу” від 10 грудня 1991 року за № 1956 – XII. Діяльність по укладенню біржових угод називається біржовою діяльністю. Предметом біржової угоди є біржовий товар. Вимоги до цього товару регулюються Правилами біржової торгівлі окремих бірж. Товар, який підлягає продажу на біржі, повинен відповідати встановленим стандартам.

Біржові угоди поділяються на:

- такі, що підлягають негайному виконанню (оптові угоди тощо);

- термінові угоди (форвардний контракт – документ, в якому зазначається зобов’язання особи придбати або продати цінні папери, кошти або товари у визначений час, на певних умовах у майбутньому з фіксацією цін такого продажу під час укладення такого контракту);

- угоди із заставою (із заставою на купівлю; із заставою на продаж);

- ф”ючерсні угоди (їх предмет – стандартний біржовий контракт на стандартизований товар з наперед визначеним строком виконання і за ціною, яка встановлюється на день укладення контракту);

- опціон (документ на право придбання (продажу) цінних паперів (товарів, коштів) на визначених умовах у майбутньому з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту) – простий, подвійний, кратний.

Угоди купівлі – продажу цінних паперів укладаються на фондових біржах. Під цінними паперами розуміють акції, облігації, облігації підприємств, казначейські зобов’язання республіки, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери, похідні цінні папери (опціони, ф”ючерси, форварди, варанти та інші).

Суб’єктами ринку цінних паперів є емітенти (суб’єкти, які здійснюють випуск цінних паперів), інвестори (суб’єкти, які здійснюють вкладення коштів або іншого майна в цінні папери, стосовно акцій – це акціонери), професійні учасники ринку цінних паперів (суб’єкти, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів на підставі спеціальних дозволів (ліцензій)). Важливу роль у здійсненні повноважень держави на ринку цінних паперів відіграє Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Свою діяльність вона здійснює керуючись Законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів”, Положенням про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку (затверджене Указом Президента України від 14 лютого 1997 року № 142/97) та іншими нормативними актами.

Як зазначає Н. С. Глусь[2], обіг акцій передбачає укладення цивільно – правових угод. Такі угоди він поділяє на:

- угоди, що укладають з приводу первинного розміщення цінних паперів, та угоди, які укладаються на вторинному ринку;

- біржові та позабіржові угоди;

- угоди про надання послуг з приводу випуску та обігу акцій.

Угоди, які стосуються первинного розміщення акцій можуть укладатися у процесі приватизації, де продавцем виступає Фонд Державного Майна України (його регіональне відділення), а також безпосередньо емітентом – недержавною юридичною особою.

У відповідності зі ст. 15 Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” від 4 березня 1992 року продаж акцій підприємств відбувається на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі та іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців. У тому випадку, якщо договір купівлі – продажу акцій укладається за результатами конкурсу – то сторони при його укладенні повинні керуватися Положенням про порядок проведення конкурсів з продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації (затверджений Наказом Фонду Державного Майна України, антимонопольного комітету і Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 4 серпня 1997 року). Сторонами такого договору є Фонд Державного Майна України (продавець) і переможець конкурсу (покупець). Даний договір повинен бути підписаний сторонами протягом 10 робочих днів після того, як орган приватизації отримає протокол про визначення остаточного переможця і затвердження ним підсумків конкурсу. Переможець конкурсу повинен отримати згоду Антимонопольного комітету на момент підписання договору купівлі – продажу. Якщо такої згоди він не отримує – договір підписується з відкладальною умовою. Текст договору повинен складатися на основі Типового договору купівлі – продажу (затверджується Фондом державного майна України). Обов’язковою частиною договору купівлі – продажу повного пакету акцій є бізнес – план (або зобов’язання щодо виконання зафіксованих умов договору). Такий договір підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню (витрати з цього приводу несе покупець). Після того, як покупець сплатить вартість повного пакету акцій і договір буде нотаріально посвідченим – у нього виникає право власності.

Як було вже зазначено вище, одним із способів приватизації є продаж акцій, що належать державі, відкритих акціонерних товариств на фондовій біржі. Звичайно, переможцем при проведенні торгів на фондовій біржі по продажу пакетів акцій визнається учасник торгів, який назвав вищу ціну. Біржові контракти укладаються відповідно до типового біржового контракту в трьох примірниках, а у тому випадку коли торги проводяться у філії біржі – у чотирьох примірниках, які після підписання їх продавцем, покупцем та реєстрації реєстраційною палатою біржі передаються Представництву Фонду державного майна України, покупцеві та біржі.

На фондовому ринку України виділяють первинний (ринок перших і повторних емісій цінних паперів, на якому відбувається їх первинне розміщення) та вторинний (на ньому вільно обертаються цінні папери, які вже пройшли вільне розміщення), біржовий (операції проводяться професійними учасниками) та позабіржовий ринки цінних паперів (операції здійснюються поза фондовою біржею). При первинному розміщенні акції закритого акціонерного товариства підлягають розподілу між його засновниками і не потребують додаткового укладення договорів (тобто обігу на біржі вони не підлягають), а акції відкритих акціонерних товариств розповсюджуються шляхом передплати. Якщо загальні збори своїм рішенням та акціонери закритого акціонерного товариства відмовились від купівлі акцій то акціонер має право відчуження їх третім особам. При укладенні договорів купівлі – продажу акцій акціонерних товариств сторони мають керуватися загальними положеннями цивільного законодавства, що встановлені для договорів купівлі – продажу. За бажанням акціонерного товариства, при первинному розміщенні акцій, воно може користуватися послугами посередників, які здійснюють торгівлю цінними паперами. Для зменшення ризику можливих втрат та вигідного здійснення інвестицій у процесі придбання чи реалізації акцій власник може скористатися послугами торговців цінними паперами, які проводять комерційну та комісійну діяльність по цінних паперах. Біржова угода купівлі – продажу акцій підлягає обов’язковій реєстрації. Після вищевказаної процедури такий договір вступає в законну силу.

Обігу на біржі підлягають акції, які перебувають у лістингу (внесення певних цінних паперів до біржового реєстру, якщо вони відповідають вимогам, встановленим біржею) і такі, що в ньому не перебувають. До прийняття рішення біржею про допуск (лістинг) цінних паперів до офіційного котирування біржа повинна укласти з емітентом двосторонній договір про підтримання лістингу згідно з положенням про допуск.

Взаєморозрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються на підставі розрахункових документів, наданих сторонами відповідно до договорів, якими передбачено перехід права власності на цінні папери, а так само інформації, яка надається фондовими біржами та організаційно оформленим позабіржовим ринком. Угоди по цінних паперах не підлягають нотаріальному посвідченню, якщо інше не передбачено законодавством або договором.

Згідно Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15 – 93 торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами – юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно – фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України.

Уповноважені банки та інші кредитно – фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України:

- від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів;

- мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб – резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам – резидентам.

Фізичні особи (резиденти і нерезиденти) мають право

продавати (купувати) іноземну валюту (в) уповноважени(х)м банка(х)м та іншим кредитно – фінансовим установа(х)м, які одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом – іншим фізичним особам – резидентам.

Тобто безпосереднє здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України дозволяється лише суб’єктам цього ринку, до яких належать:

- Національний банк України;

- уповноважені банки та інші кредитно – фінансові установи – резиденти, які одержали ліцензію Національного банку України на право здійснення валютних операцій;

- юридичні особи, які уклали з уповноваженими банками агентські угоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют;

- кредитно – фінансово установи – нерезиденти (а так само іноземні банки), які отримали індивідуальний дозвіл Національного банку України на право здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України;

- валютні біржі та валютні підрозділи товарних і фондових бірж, які одержали ліцензію Національного банку України на право торгівлі іноземною валютою.

Куплена і зарахована на спеціальний рахунок клієнта іноземна валюта має бути використана згідно з контрактом або відповідним документом протягом п’яти банківських днів.

У сучасних умовах діяльність фондового ринку України пов’язана з багатьма прогалинами в сучасному законодавстві. Тому договори, які укладаються на фондовому ринку мають дуже важливе значення.

Постановою Кабінету Міністрів № 218 від 27 березня 1995 року було затверджене “Положення про порядок проведення сертифікатних аукціонів”. Це Положення визначає порядок продажу акцій відкритих акціонерних товариств на сертифікатних аукціонах, а також загальні принципи та порядок взаємодії державних органів приватизації і центрів сертифікатних аукціонів, умови участі в них покупців, принципи визначення покупців – переможців, підсумків аукціонів та розрахунку аукціонної вартості акцій, порядок оформлення документів, що засвідчують право власності покупців на придбані акції. Під сертфікатним аукціоном розуміється спосіб продажу акцій відкритих акціонерних товариств за приватизаційні майнові сертфікати, компенсаційні сертифікати, житлові чеки через центри сертифікатних аукціонів.

Третього березня 1994 року Національний банк України затвердив Тимчасові Правила проведення валютних аукціонів Національного банку України № 7 – 94. Згідно з цими правилами купівля – продаж валютних коштів на Аукціоні здійснюється через банки – члени Української Міжбанківської Валютної біржі. Право на купівлю іноземної валюти на Аукціоні мають резиденти України (клієнти). Нерезиденти України можуть придбати валюту на Аукціоні з метою репатріації прибутку від іноземних інвестицій згідно з діючим законодавством. Для купівлі іноземної валюти на Аукціоні клієнт надає банку – учаснику аукціону заяву та доручає йому перерахувати визначену заявою суму гривневих коштів, необхідну для купівлі валюти на аукціоні, на кореспондентські рахунки банки – членів Української Міжбанківської Валютної біржі в Українській Міжбанківській Валютній біржі. Дані заяви розглядаються Аукціонним Комітетом. В ході аукціону банки – учасники через своїх брокерів можуть подавати заявки на зміни обсягів купівлі. Всі ці заявки направляються брокерами курсовому маклеру в письмовій формі. Всі заявки, що були подані банками – учасниками, зараховуються в операційному листку.

На початку аукціону курсовий маклер оголошує суми заявок на купівлю та продаж іноземної валюти, що відповідають курсу (за початковий курс іноземної валюти до грошової одиниці, що діє в Україні, приймається курс, зафіксований на попередньому аукціоні). В залежності від розмірів пропозиції курсовий маклер може знижувати або підвищувати курс іноземної валюти до грошової одиниці, що діє в Україні. Після завершення аукціону укладені на ньому угоди оформляються операційними листами та аукціонними свідоцтвами у 2 примірниках і підписуються Головою Аукціонного Комітету та брокером. Розрахунки учасників аукціону за укладеними угодами здійснюються на підставі аукціонних свідоцтв.

Банкам дозволяється стягати комісійну винагороду у розмірі не більше 1 % від суми операції купівлі – продажу валюти з продавця та 1 % з покупця.

Вся інформація про валютні операції учасників аукціону є банківською таємницею.

Законом України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” № 2171 – XII від 6 березня 1992 року передбачається можливість продажу об’єктів малої приватизації на аукціоні. Він, тобто продаж, полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.

Продаж об’єктів приватизації на аукціоні здійснюється за наявності не менш як двох покупців. Фонд державного майна України, Верховна рада Автономної Республіки Крим та місцеві Ради мають право встановлювати додаткові умови участі покупців в аукціоні, що не суперечать цілям і змісту вищевказаного Закону. Покупці, для того щоб зареєструватися як учасники аукціону, повинні сплатити встановлений органом приватизації реєстраційний внесок, розмір якого не може перевищувати розміру одного неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Також покупці повинні внести грошові кошти в розмірі 10 % початкової ціни продажу об’єкта (безготівкою).

Фізична або юридична особа, яка має бажання бути зареєстрованою як учасник аукціону повинна мати при собі:

- квитанцію про сплату реєстраційного внеску;

- документ, що посвідчує фізичну особу або представника юридичної особи, їх повноваження;

- документ про внесення грошових коштів у розмірі 10 % початкової ціни продажу об’єкта;

- декларацію про доходи, у разі придбання об’єкта приватизації за рахунок грошових коштів – для покупців – фізичних осіб;

- нотаріально посвідчені копії установчих документів – для покупців – юридичних осіб.

Відомості про учасників аукціону заносяться до книги реєстрації окремо щодо кожного об’єкта реєстрації, який підлягає приватизації. Відомості про учасників аукціону не підлягають розголошенню до визначення остаточного переможця.

Кінцевий термін прийняття заяв на участь в аукціоні – три дні до початку аукціону. Інформація про остаточну ціну та переможця аукціону публікується у інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі та інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, протягом 15 календарних днів після укладення договору купівлі – продажу.

Аукціон проводиться відповідним органом приватизації або уповноваженою ним особою (діє на підставі угоди з органом приватизації). Угода повинна передбачати:

- строки проведення аукціону;

- початкову ціну продажу об’єкта приватизації і порядок її зниження;

- розмір і порядок виплати винагороди;

- взаємні зобов’язання, умови розірвання угоди та майнову відповідальність сторін;

- інші умови на розсуд сторін.

Для участі в аукціоні покупці мають одержати квитки

учасників аукціону. Аукціон проводиться безпосередньо ведучим (ліцитатором). Під час аукціону ведеться протокол, до якого заноситься початкова ціна продажу об’єкта, пропозиції учасників аукціону, відомості про учасників аукціону, результат торгів (ціна продажу, відомості про фізичну або юридичну особу, яка одержала право на придбання об’єкта). Цей протокол підписується ліцитатором та покупцем (його представником), який одержав право на придбання об’єкту і у триденний термін надсилається відповідному органу приватизації та затверджується ним.

Продаж на аукціоні із застосуванням приватизаційних паперів здійснюється у порядку, передбаченому вищезгаданим Законом, з урахуванням таких особливостей:

- право участі мають тільки громадяни України, створені ними господарські товариства у порядку, передбаченому Фондом державного майна України, а так само фінансові посередники, що одержали відповідну ліцензію згідно з чинним законодавством;

- платіжними засобами є приватизаційні папери та грошові кошти;

- продажу підлягають тільки об’єкти, включені до відповідного переліку (ст. 7 Закону).

На вимогу будь – кого з учасників аукціону або органу приватизації аукціон може бути припинено і об’єкт знімається з торгів, конкурсного відбору якщо у наявності є порушення чинного законодавства про приватизацію. Угоди, що укладені внаслідок проведення аукціону, можуть бути визнані судом недійсними якщо порушені приписи ст. 20 Закону.

Законодавством України передбачена можливість проведення ще багатьох видів аукціонів. Це можуть бути аукціони по продажу кредитів ( Постанова Національного банку України № 97 від 20.05.94 року “Про проведення закритих кредитних аукціонів з продажу кредитів Національним банком України”), по продажу квот на товари, експорт яких підлягає режиму квотування та ліцензування, аукціони по продажу заставленого майна тощо.