3) . Основні цивільно-правові системи сучасного світу та тенденції їх розвитку

У сучасному світі існує велика кількість правових систем, і в тому числі різноманітні й самобутні цивільно-правові системи.

Нині визначені цивільно-правові системи світу представлені такими країнами:

Континентальна: майже всі країни Європи (за винятком Англії); багато країн Латинської Америки, Японія (частково), Китай (частково); колишні колоніальні країни, які сприйняли систему своєї метрополії.

Її поділяють на дві підсистеми:

романська: Франція, Бельгія, Італія, Іспанія, Нідерланди, Аргентина, Колумбія, Венесуела, Єгипет (частково);

германська: ФРН, Швейцарія, Австрія, Японія, Бразилія, Перу.

Англо-американська: Англія, США, Австралія, Канада, Нова Зеландія, частково Індія. У Канаді, Шотландії, штаті Луїзіана (США) — діє змішана цивільно-правова система.

Мусульманська: країни Близького й середнього Сходу: Саудівська Аравія, Лівія, Пакистан, Єгипет, Сирія, Мавританія, окремі республіки колишнього СРСР (Узбекистан, Киргиз- стан).

Патріархальна: Океанія, Індокитай, Індонезія, Заїр, Індія, Малайзія, деякі країни Африки.

Далекосхідна: Китай, Японія (але вона трансформується в кон­тинентальну).

Центральноєвропейська: Угорщина, Словаччина, Словенія, Польща, Чехія, Хорватія.

Східноєвропейська: Болгарія, Румунія, Сербія, Білорусь, Російська Федерація, Україна.

4.Загальна характеристика англо-американської цивільно-правової системи

До англо-американської цивільно-правової системи належать насамперед Англія та Уельс (на Північну Ірландію, Шотландію, острови Ла-Маншу та острів Мен англійське право не поширюється), а також США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші країни, у правові системи яких було перенесено відповідно модифіковане англійське право.

основі англо-американської цивільно-правової системи є загальне право (common law), яке виникло в результаті діяльності королівських судів, і право справедливості (equity), що склалося внаслідок діяльності суду канцлера. Нині діє єдина система судів, а загальне право та право справедливості об’єднані в систему прецедентного права — систематизованого зібрання рішень судів вищих інстанцій, застосування яких є обов’язковим в аналогіч­них справах. Судовий прецедент відіграє провідну роль серед джерел в англо-американській цивільно-правовій системі. Поряд з цим діє статутне право, що видається парламентом. Однак закони не мають такого значення, як у романо-германській цивільно-правовій системі, хоча формально посідають перше міс­це в ієрархії джерел. Немає кодифікованих актів цивільного законодавства — цивільних кодексів. Закони, які приймаються в цій сфері, регулюють окремі види правовідносин, стосуються, як правило, спеціальних питань або окремих правових інститутів (юридичних осіб, сім’ї та шлюбу, права власності, купівлі-продажу та ін.).

Джерелами права також є звичаї, які з часом стають нормами прецедентного права, та ділові звичаєвості, а також доктрина, яка формується під впливом практики внаслідок узагальнень окремих прецедентів.

Питання про рецепцію римського приватного права англо-американською цивільно-правовою системою є спірним. У науці сформовані дві протилежні точки зору. Прибічники першої вважають, що ця система сформувалася самостійно й незалежно від впливу римського права, інші — що рецепція застосовувалася в особливій формі запозичення методології правотворчості римських юристів, зокрема преторів, які творили норми на основі практики й відповідної до її потреб; крім того, сам дуалізм судової системи, який існував (загальне право та право справедливості. В англо-американській цивільно-правовій системі відсутній розподіл права на публічне та приватне. Немає також закінченої системи актів цивільного законодавства, і важко говорити про чіт­ке окреслення галузі цивільного права; правильніше було б вести мову про наявність окремих цивільно-правових інститутів. У сфері цивільного й торгового права існує сукупність узагальнених прецедентів, які формують правові норми на основі конкретних казусів. Правовий статус осіб у цивільних правовідносинах визначається через правосуб’єктність (legal capaciti). Поняття правоздатності та дієздатності не розмежовуються, однак практика розрізняє пасивну та активну правоздатність, які за змістом відпо­відають цим поняттям. Принципами цивільної правоздатності є формальна рівність усіх громадян, неприпустимість позбавлення правосуб’єктності (вона виникає у кожного з народженням та припиняється в разі смерті). Англо-американська цивільно-пра­вова система не знає інституту визнання безвісно відсутнім чи оголошення померлим; питання про віднесення особи до таких, що померли, є суто процесуальним, може поставати лише тоді, коли вирішується доля конкретного зобов’язання. Спадкове право в англо-американській правовій системі суттєво відрізняється від відповідного інституту в континентальній. Джерелами спадкового права є прецеденти, спеціальні закони про заповіти, про спадкування (Англія), Уніфікований закон про спадкування (США) та ін. Заповіт складається в письмовій формі та має бути підписаний спадкодавцем у присутності не менше двох свідків. Спадкова маса переходить не безпосередньо до спадкоємців, а передається в довірчу власність особистого представника — виконавця заповіту або адміністратора (у разі спадкування за законом). Він має розрахуватися з усіма боргами спадкодавця й передати все, що залишилося після цього, спадкоємцям, які одержують у спадщину тільки спадковий актив. Той з подружжя, хто пережив спадкодавця, має позачергове право на певну частку майна і вважається основним спадкоємцем. Неповнолітні діти та бокові родичі успадковують майно на засадах довірчої власності, виступаючи в ролі бенефіціантів — тобто вигодонабувачів, в інтересах яких засновується довірча власність.

Джерелами сімейного права є загальне (прецедентне) право й закони з окремих питань: про майно заміжніх жінок, сімейний обов’язок, недійсність шлюбу та ін. У США сімейне право знаходиться в компетенції штатів. Шлюб тлумачиться в англо-американському праві як укладений у встановленій законом фор­мі цивільний договір між чоловіком і жінкою для створення сім’ї. Умовами укладання шлюбу є шлюбна дієздатність; взаємна згода осіб, що одружуються; відсутність іншого зареєстрованого шлюбу; відсутність родинних відносин (як правило, до 3-го ступеня спорідненості), усиновлення; відсутність певних хво­роб (небезпечних для навколишніх або душевних захворювань). Припинення шлюбу відбувається в разі смерті одного з подружжя або внаслідок розірвання. Існує інститут сепарації (роздільного проживання подружжя), яка призупиняє шлюб, але не припиняє його.

Майнові відносини подружжя регулюються договором або законом. У багатьох країнах діє роздільний легальний режим майна подружжя (кожному належить майно, набуте у шлюбі за одержані ним кошти, доходи). Подружжя зобов’язане матеріально утримувати сім’ю, кожен з них має право вимагати утримання в разі непрацездатності.