Школи Запорізької Січі

Козацька доба приваблювала багатьох письменників, учених, дослідників, істориків, археологів, педагогів різних часів та народів, так як багатовіковий козацький визвольний рух зумовив унікальне явище не лише східнослов’янськоъ, а й світової культури – козацьку педагогіку.

Козацька педагогіка – частина народної педагогіки у вершинному її вияві, яка формувала в підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині – незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім’ї, школі і громадському житті образ козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю.

Створена козаками педагогіка ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів періоду Відродження. Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні існували різні типи навчальних закладів. Поряд з академіями, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами працювали народні професійні школи мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) та козацькі, січові школи на території Січі.

Перша школа на Січі, відкрита у 1576 році, слугувала зразком для виникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей. Склад учнів визначався звичаями, що формувалися на Січі. Так, там заборонялося перебувати жінкам. Навіть отамани залишали свої сім’ї за межами Січі. За порушення цього порядку загрожувала смертна кара.

Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташованої на території Запорізької Січі. Вона складалася з двох відділів: в одному вчилися ті юнаки, що готувались до паламарів і дияконів – у цьому відділі було завжди 30 учнів. Крім цього існував відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини та інші діти ( їх було біля 50 ), яких навчали грамоті, співу та військовому ремеслу.

У козацькій педагогіці чільне місце посідає батько. Він – захисник сім’ї, роду, творець історії, державності, символ мужності, відваги, взірець для наслідування. Батько – перший учитель, який формує у своїх дітей лицарську честь і гідність, цілеспрямовано займається їх загартуванням, готує до подолання життєвих труднощів.

Козацька сім’я характеризується глибокими демократичними та духовними традиціями, рівноправністю чоловіка та жінки. Чоловік навіть у сімейному житті керувався лицарськими чеснотами. Материнське слово в сім’ї є не менш вагомим, ніж слово батька, вона виховувала дітей на

козацькому фольклорі, вселяла в їхні душі любов до Батьківщини, віру в перемогу добра, надію на щасливе життя. Мати символізувала берегиню традицій свого народу.

Сімейні виховні традиції продовжували досвідчені козаки у школах. Так, Д. Яворницький поділив запорізькі школи на полкові, січові, та музичні школи.

Полкові школи розташовувалися у полкових та сотенних містах і містечках. Як відомо, до другої половини XVII ст. на території лівобережної України діяв полковий адміністративно-територіальний устрій на чолі з генеральним старшиною (гетьманом). Ці школи існували на кошти батьків. Найчастіше працювали вони у приміщеннях, які належали церквам. Даючи грамоту, деякі з цих шкіл навчали й військової справи. її викладали досвідчені козаки, яких називали "військовими служителями".

Січові школи працювали на території Запорізької Січі. Перша із них була відкрита у 1576 році. Вона стала зразком для інших. У ній заборонялося перебування жінок, як і у межах самої Січі. У першому відділі цієї школи навчалися ті, хто готувався бути паламарем чи дияконом. У другому відділі навчалися грамоті, співу та військовому ремеслу.

У козацьких школах склалася особлива система козацького виховання, яка, окрім прилучення до грамоти, релігійного виховання, передбачала психофізичне вдосконалення. Учнів учили зміцнювати свої дух і тіло. Вони брали участь у народних забавах, іграх, вчилися їздити верхи, орудували шаблею, володіти списом, стріляти з рушниці, плавати, веслувати та керувати човном.

У відділах школи діяло учнівське самоврядування, яке нагадувало козацьке. Кожний із відділів обирав свого отамана, який у випадку втрати довір'я після закінчення навчального року міг бути переобраний. Виховним ідеалом учнів-підлітків та юнаків був лицар-козак - людина чесна, звитяжна і благородна.

Музичні школи започаткував універсал Богдана Хмельницького від 1652 р. про організацію при кобзарських цехах шкіл для підготовки кобзарів та лірників. Учителями в них ставали козаки-кобзарі. Навчання у такій школі було індивідуальним. Свідченням готовності до кобзарської діяльності ставало самостійне створення юнаком власного музичного твору, що вимагало як композиторських здібностей, так і віршувальних.

Відсоток грамотності, враховуючи повагу суспільства до освічених людей і заохочення козацтва до навчання навіть у старшому віці, був у той час досить високим. Про це свідчить цікавий документ, який згадується в «Історії запорізьких козаків» Д. Яворницького, — розписка від 1763 року про обов’язки виконувати всі порядки внутрішнього благоустрою, у котрій зазначалося, що на 13 неписьменних січовиків в одному курені припадало 15 письменних. Подіб­ного рівня грамотності тоді не спостерігалося навіть серед вищих верств.