1. Основні законодавчі акти з питань оп

Законодавчими актами, що визначають основні положення про охорону праці, є загальні закони України, а також спеціальні законодавчі акти.

До загальних законів, що визначають основні положення про охорону праці належать:

- Конституція України – статті 43 – 46;

- Закони України “Про охорону праці”, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, “Про підприємства в Україні” (статті 17, 25), “Про підприємництво” (стаття 9), “Про оподаткування прибутку підприємств” (статті 5, 8, 12), “Про колективні договори та угоди” (статті 7,8), “Про охорону здоров'я”, “Про пожежну безпеку” та інші;

- Кодекс законів про працю України (КЗпП) (розділи “Охорона праці”, “Трудовий договір”, “Робочий час”, “Час відпочинку”, “Праця жінок”, “Праця молоді”).

Питання охорони праці регулюються міжнародними договорами (зокрема Конвенцією ООН про права людини), підписаними і ратифікованими Україною. Такі договори мають пріоритет над законодавчими актами держави Україна і повинні неухильно виконуватися.

Окремі правові норми, щодо охорони праці (зокрема про відповідальність за порушення в цій сфері) встановлюються Кримінальним кодексом України (розділ Х “Злочини проти безпеки виробництва”), Кодексом України про адміністративні правопорушення (глава 5 “Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці та здоров’я населення”) та низкою інших законів.

Спеціальними законодавчими актами в галузі охорони праці є Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП), Нормативно-правові акти з охорони праці (НПАОП), Державні стандарти України (ДСТУ), Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБП), Будівельні норми та правила, Санітарні норми, Правила технічної експлуатації електроустановок (ПТЕЕ) та інші нормативні документи.

2. Іонізуючі випромінюваня та їх вплив на організм людини

До іонізуючих відносяться корпускулярні випромінювання, що складаються з частинок із масою спокою, що відрізняється від нуля (альфа-, бета-частинки, нейтрони) і електромагнітні випромінювання (рентгенівське і гамма-випромінювання), що при взаємодії з речовинами можуть утворювати в них іони.

Альфа-випромінювання – це потік ядер гелію, що випромінюється речовиною при радіоактивному розпаді ядер з енергією, що не перевищує декількох мегаелектрон-вольт (МеВ). Ці частинки мають високу іонізуючу і низьку проникаючу здатність.

Бета-частинки – це потік електронів і протонів. Проникаюча здатність (2,5см. у живих тканинах і в повітрі — до 18м.) бета-частинок вище, а іонізуюча – нижче, ніж в альфа-часточок.

Нейтрони викликають іонізацію речовин і вторинне випромінювання, що складається з заряджених частинок і гамма-квантів. Проникаюча здатність залежить від енергії і від складу речовин, що взаємодіють.

Гамма-випромінювання – це електромагнітне (фотонне) випромінювання з великою проникаючою і малою іонізуючою здатністю з енергією 0,001 – 3МеВ.

Рентгенівське випромінювання – випромінювання, що виникає в середовищі, що оточує джерело бета-випромінювання, у прискорювачах електронів і є сукупністю гальмового і характерного випромінювань, енергія фотонів яких не перевищує 1 МеВ. Характерним називають фотонне випромінювання з дискретним спектром, що виникає при зміні енергетичного стану атома. Гальмове випромінювання – це фотонне випромінювання з безупинним спектром, що виникає при зміні кінетичної енергії заряджених часточок.

Іонізуюче випромінювання викликає в організмі ланцюжок оборотних і необоротних змін. Пусковим механізмом впливу є процеси іонізації і порушення зв’язків атомів у молекулах біологічних сполук. Дисоціація складних молекул у результаті розриву хімічних зв'язків – пряма дія радіації. Істотну роль у формуванні біологічних ефектів грають радіаційно-хімічні зміни, обумовлені продуктами радіолізу води. Вільні радикали водню і гідроксильної групи, які володіють високою активністю, вступають у хімічні реакції з молекулами білка, ферментів і інших елементів біологічної тканини, що приводить до порушення біохімічних процесів в організмі. У результаті порушуються обмінні процеси, сповільнюється і припиняється ріст тканин, виникають нові хімічні сполуки, не властиві організму. Це приводить до порушення діяльності окремих функцій і систем організму.

Індуковані вільними радикалами хімічні реакції розвиваються з великим вивільненням енергії, втягують у процес сотні і тисячі молекул, не задіяних випромінюванням. У цьому складається специфіка дії іонізуючого випромінювання на біологічні об'єкти. Ефекти розвиваються протягом різних проміжків часу: від декількох секунд до багатьох годин, днів, років.

Іонізуюча радіація при впливі на організм людини може викликати два види ефектів, що клінічною медициною відносяться до хвороб: граничні ефекти (променева хвороба, променевий опік, променева катаракта, променева безплідність, аномалії в розвитку плоду й ін.) і ймовірні неграничні ефекти (злоякісні пухлини, лейкози, спадкові хвороби).

Гострі ураження розвиваються при одноразовому рівномірному гамма-опроміненні всього тіла і поглиненій дозі вище 0,25 Гр.¹ При дозі 0,25...0,5Гр. можуть спостерігатися тимчасові зміни в крові, що швидко нормалізуються. В інтервалі дози 0,5...1,5Гр. виникає почуття втоми, у менш ніж у 10 % опромінених може спостерігатися блювота, помірні зміни в крові. При дозі 1,5...2,0Гр. спостерігаються випадки гострої променевої хвороби, що проявляється тривалою лімфопенією, у 30...50% випадків спостерігається блювота в першу добу після опромінення. Летальні випадки не реєструються. Променева хвороба середньої важкості виникає при дозі 2,5...4,0Гр. У більшості опромінених у першу добу спостерігаються нудота, блювота, знижується вміст лейкоцитів у крові, з'являються підшкірні крововиливи, у 20 % випадків можливий смертельний результат, смерть настає через 2...6 тижнів після опромінення. При дозі 4,0...6,0Гр. розвивається важка форма променевої хвороби, що приводить у 50 % випадків до смерті протягом першого місяця. При дозах, що перевищують 6,0Гр., розвивається украй важка форма променевої хвороби, що майже в 100 % випадків закінчується смертю внаслідок крововиливу чи супутніх інфекційних захворювань. Наведені дані відносяться до випадків відсутності лікування. В даний час є ряд лікарських засобів, що при комплексному лікуванні дозволяють виключити летальний результат навіть при дозах близько 10Гр.

Хронічна променева хвороба може розвитися при постійному чи повторному опроміненні в дозах, істотно нижчих за ті, котрі викликають гостру форму. Найбільш характерними ознаками хронічної променевої хвороби є зміни в крові, ряд симптомів з боку нервової системи, локальні поразки шкіри, ураження кришталика, пневмосклероз, зниження імунної активності організму.