2. Захисне заземлення

Захисне заземлення це навмисне електричне з'єднання металевих частин електроустановок із землею чи її еквівалентом (водопровідними трубами тощо). При пробиванні ізоляції струмоведучих частин на корпус, ізольований від землі, він виявляється під фазовою напругою. В такому випадку струм, що протікає через людину становить I_л = U_ф/R_л.

При наявності заземлення, унаслідок витікання струму на землю через заземлювач, струм, що проходить через людину, виявляється меншим, ніж у незаземленій установці, адже опір заземлювального пристрою, що приєднаний паралельно до людини значно менший від опору людини. Щоб напруга на заземленому корпусі устаткування було мінімальним, обмежують опір заземлення. В установках 380/220 В опір повинен бути не більше 4 Ом, в установках 220/127 В – не більш 8 Ом.

Як заземлювальні пристрої електроустановок в першу чергу використовують природні заземлювачі. Можливе застосування залізобетонних фундаментів промислових будинків і споруд. При відсутності природних заземлювачів влаштовують штучні заземлювачі із сталевих труб, стрижнів, кутників. Після заглиблення в землю їх з’єднують між собою провідниками. Категорично забороняється використовувати в якості заземлювачів трубопроводи з горючими рідинами і газами.

3. Основні вогнегасні речовини

Речовини із фізико-хімічними властивостями, які створюють умови для припинення горіння називаються вогнегасними речовинами. Їх основні властивості: високий ефект гасіння при відносно малій витраті, дешевизна і безпечність у використанні, не шкідливість для матеріалів і предметів. Основними вогнегасними речовинами є: вода, піна, інертні і негорючі гази, галогенно вуглеводневі сумішки, порошки, пісок.

Вода – найпоширеніша, найдешевша і легкодоступна вогнегасна речовина. Потрапляючи в зону горіння, вона інтенсивно охолоджує горючі речовини, збиває своєю масою полум'я, змочує поверхню горючої речовини і, утворити водяну плівку, перешкоджає доступу до неї кисню з повітря. Пара, що утворилася, розбавляє повітря, знижуючи тим самим кількість кисню.

Компактні струмені води застосовують у тих випадках, коли потрібно подати її на велику відстань і надати значну ударну силу, а також для створення водяних завіс і охолодження об'єктів, що знаходяться поблизу вогнищ пожежі. Струмені води за допомогою спеціальних насосів подають на відстань до 50 – 70 м.

Розпорошену воду ефективно використовують при гасінні твердих речовин і матеріалів, горючих і легкозаймистих рідин. В цьому випадку витрата води є мінімальною, зволоження і псування матеріалів менш значне, створюються оптимальні умови для випаровування води і підвищення охолоджувального ефекту і розведення горючого середовища.

Водяна пара використовується для гасіння пожеж у приміщеннях об’ємом до 500 м³ і невеликих пожеж на відкритих площадках і установках. Пара зволожує палаючі предмети і знижує концентрацію кисню. Вогнегасна концентрація водяної пари у повітрі складає приблизно 35% .

Слід зазначити, що певні властивості води звужують область її застосування: через високу електропровідність її не можна використовувати для гасіння об'єктів, що знаходяться під напругою. Водою не можна гасити легкозаймисті рідини з густиною, меншою від води (бензин, гас, толуол і ін.), оскільки вони спливають і продовжують горіти на її поверхні. Деякі речовини (лужні метали, їхні карбіди), взаємодіючи із водою, виділяють велику кількість тепла і горючих газів, що може викликати вибух і збільшити пожежу.

Піну застосовують для гасіння легкозаймистих рідин: вогнегасний вплив - покриття поверхні палаючої речовини, припинення доступу горючих газів і парів у зону горіння, ізоляція палаючої речовини від кисню повітря і охолодження найбільш нагрітого верхнього шару речовини. Для безупинної подачі піни при гасінні великих пожеж застосовують спеціальні піноутворювальні апарати – піногенератори: хімічної та повітряно-механічної дії.

Повітряно-механічна піна утворюється при механічному змішуванні повітря, води і піноутворювача у співвідношенні 90%, 9,8% і 0,2%. Вона буває звичайної (до 10) і висотою кратності (більш 10).

Інертні та негорючі гази (вуглекислий газ, азот, аргон та ін.), знижують концентрацію кисню у вогнищі пожежі і гальмують інтенсивність горіння. Вогнегасильна концентрація цих газів при гасінні в закритому приміщенні складає приблизно 31 – 36 % об’єму приміщення, їх застосовують в основному для гасіння легкозаймистих і горючих рідин, твердих речовин і електроустановок, що знаходяться під напругою, для гасіння коштовних речей і матеріалів, бо вони не псують речовин, що контактують із ними.

Вогнегасильна дія галогеновуглеводневих сумішів заснована на хімічному гальмуванні реакції горіння, тому їх називають інгібіторами чи антикаталізаторами, вони ефективніші при гасінні пожежі ніж вуглекислий газ. Застосовують для гасіння пожеж бромистий метилен, йодистий метилен, тетрафтордиброметан, дихлормонофторметан.

Вогнегасильні порошки – це подрібнені мінеральні солі з різними добавками, що перешкоджають злежуванню. Вони мають найвищу вогнегасильну здатність й універсальність застосування. Порошки можна використовувати для різноманітних способів пожежегасіння, у тому числі для придушення вибухом. Основними компонентами вогнегасильних порошків є бікарбонат натрію (суміш ПСБ); диамоній фосфат (ПФ); вуглекислий натрій (ПС); силікагель, насичений хладоном (СН).

Білет 24