50. „Стратегічний набір” як система стратегій, визначення „стратегічного набору” підприємства, вимоги до нього.

Стратегічний набір — це система стратегій різного типу, що їх розробляє підприємство на певний відрізок часу, яка відбиває специфіку функціонування та розвитку підприємства, а також рівень його претендування на місце й роль у зовнішньому середовищі.

Вимоги до стратегічного набору: орієнтація на досягнення реальних взаємопов’язаних цілей;

ясність змісту та розуміння необхідності застосування певного набору (системи) стратегій;

ієрархічний характер, оскільки можна виокремити загальну стратегію, продуктово-товарні стратегії окремих підрозділів, основні та забезпечуючі стратегії (ресурсні та функціональні) для кожного зі скалярних ланцюгів; надійність, що передбачає його всебічну обгрунтованість, зваженість; відображення господарських процесів у їхній сукупності та взаємозв’язку; гнучкість і динамічність стратегічного набору, тобто врахуван­ня змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі, що відбува­ється в змінах у пріоритетах і змісті, а також, у разі потреби, перехо­ді на резервні стратегії; баланс рівноваги між прибутковими та витратними стратегіями, основними та компенсаційними, резервними.

Стратегічний набір — це не демонстрація загальних намірів, а акцентування на відзначних характеристиках та особливостях окремих підприємств.

Не може бути двох ідентичних стратегічних наборів, якими керуються фірми, навіть якщо вони належать до однієї й тієї самої галузі. Це пояснюється умовами функціонування кожного з підприємств: особливостями адаптації внутрішнього середовища до вимог зовнішнього оточення, а також ступенем активності впливу керівництва на формування середовища функціонування організації взагалі. Немає двох однакових підприємств, тому не може бути двох однакових стратегічних наборів.

51. Принципи та переваги стратегічного планування на підприємстві.

Мета страт-ого план-ня — встановити певний порядок дій для підготовки еф-ого фнкц-ня конк.спр-ного п-ства.

Реалізація мети страт-ого план-ня можлива, якщо воно відповідає таким основним принципам:

*цілевстановлення та цілереалізація — всі заходи та шляхи їхнього здійснення, передбачені в с-мі страт-ого план-ня, спрямовано на встановлення та досягнення цілей; багатоваріантність, альтернативність та селективність — реакція на серед-ще, що змінюється, шляхом переходу на заздалегідь обґрунтовані та визначені альтернативи;

*глобальність, с-мність, комплексність і збалансованість — орієнтація на охоплення окремими стратегіями всіх аспектів д-ності об'єкта та взаємозв'язок між ними; спадковість і послідовність — страт-і зміни мають впроваджуватися в певному порядку з урахуванням досягнутих рез-тів і специфічних особл-тей процесів та явищ; безперервність — страт-а д-ність є складним процесом, зупинка якого повертає п-ства у початкову позицію; наукова та методична обґрунтованість — викор-я поширених науково-методичних підходів допомагає розробляти реальні плани, узгоджені з параметрами зов-нього та внутр-нього серед-ща; реалістичність, досяжність — врахування особл-тей фнкц-ня об'єкта, відносно якого розробляються страт-і плани, та можл-ті досягнення певних параметрів; гнучкість, динамічність, реакція на ситуацію — урахування часових хар-к і характеру змін, що відбуваються на п-стві згідно з етапами “життєвих циклів”; еф-ість і соціальна орієнтованість — забезп-ня перевищення рез-тів, з іншого боку —участь у пом'якшенні суспільних проблем *кількісна та якісна визначеність — план-ня має дати певні орієнтири, які відіграватимуть роль контрольних точок;

*довгостр-вість заходів. Головними перевагами стратегічного планування є: орієнтація на пошук альтернативних варіантів досягнення цілей, тобто допустимих цілей у межах визначених цілей та наявних обмежень; визначення можливостей і загроз, сильних та слабких сторін діяльності підприємства, врахування їх при встановленні цілей і формулюванні стратегій для забезпечення впливу на ці аспекти вже сьогодні; свідома підготовка майбутнього і до майбутнього; розподіл відповідальності не лише між напрямками діяльності, а й між поточною та майбутньою діяльністю. Недоліки стратегічного планування є: підміна змісту стратегічної діяльності формою, забюрократизованість процедур розробки стратегій і планів; надвитрати часу для розробки стратегічних планів, що проявляється в запізненні реакцій на зміни в середовищі; розрив між стратегічною та поточною діяльністю, сподівання, що наявність стратегії вже забезпечує її здійснення; завищення очікувань, розробка нереалістичних планів, які не врахову­ють специфіки об’єкта планування та можливостей (у тому числі — швидкості) здійснення змін.