Класифікація хімічно небезпечних об’єктів за ступенем небезпеки.

Наслідки аварій на хімічних підприємствах визначаються мірою небезпеки хімічних речовин і їх токсичністю.

За показниками токсичності і небезпеки хімічні речовини ділять на 4 класи:

1. надзвичайно небезпечні (LC50 менше 0,5 г/м3) 1

2. високо небезпечні (LC50 до 5 г/м3) 1

3. помірно небезпечні (LC50 до 50 г/м3) 1

4. мало небезпечні (LC50 більше 50 г/м3) 1

LC50 - концентрація, що викликає загибель 50% тварин, підданих дії.

По характеру дії на організм людини аварійно-хімічні небезпечні речовини або сильнодіючі хімічні речовини діляться на наступні групи:

1. речовини задушливої дії

А) з вираженим припікаючим ефектом (хлор)

Б) із слабо припікаючим ефектом (фосген)

2. речовини загально отруйної дії (синильна кислота, ціаниди, чадний газ)

3. речовини задушливої і загальноотруйної дії

А) з вираженим припікаючим ефектом (азотна кислота, з'єднання фтору)

Б) із слабо припікаючим ефектом (сірководень, оксиди азоту)

4. нейротропні отрути (фосфорорганічні з'єднання, сірковуглець)

5. нейротропної і задушливої дії (аміак, гідразин)

6. метаболічні отрути (дихлоретан, оксид етилену)

7. речовини, що перекручують обмін речовин (діоксин, бензофурали)

Крім того, всі АОХВ діляться на швидкодіючих і повільно діючих. При поразці першими картина отруєння розвивається швидко, а в другому випадку до прояву картини отруєння проходить декілька годин, так званий латентний період (прихований).

Нормування шкідливих речовин;

Шкідливі речовини, що потрапили в організм людини спричинюють порушення здоров'я лише в тому випадку, коли їхня кількість в повітрі перевищує граничну для кожної речовини величину. Під гранично допустимою концентрацією (ГДК) шкідливих речовин в повітрі робочої зони розуміють таку концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі на протязі 8 годин чи іншої тривалості (але не більше 40 годин на тиждень) за час всього трудового стажу не може викликати професійних захворювань або розладів у стані здоров'я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь.

За величиною ГДК в повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):

— 1-й — речовини надзвичайно небезпечні, ГДК менше 0,1 мг/м³ (свинець, ртуть, озон).

— 2-й — речовини високонебезпечні, ГДК 0,1... 1,0 мг/м³ (кислоти сірчана та соляна, хлор, фенол, їдкі луги).

— 3-й — речовини помірно небезпечні, ГДК 1,1...10,0 мг/м³ (вінілацетат, толуол, ксилол, спирт метиловий).

— 4-й — речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м³ (аміак, бензин, ацетон, гас).

Гранично допустимі концентрації деяких шкідливих речовин в повітрі робочої зони та їх характеристики наведені в таблицях 2.3 та 2.4.

Необхідно зазначити, що в списку ГДК; поряд з величиною нормативу, може стояти літера, яка вказує на особливість дії цієї речовини на організм людини:

О — гостронаправленої дії;

А — алергічної дії;

К — канцерогенної дії;

Ф — фіброгенної дії.

Вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони не повинно перевищувати встановлених у ГОСТ 12.1.005-88 гранично допустимих концентрацій (ГДК).

При одночасному вмісті у повітрі робочої зони кількох шкідливих речовин односпрямованої дії (близьких за хімічним складом і характером біологічного впливу) сума відношень фактичних концентрацій кожної з них (С₁, С₂, ... С_n) у повітрі приміщень до їх ГДК (ГДК₁, ГДК₂, ... ГДК_n), не повинна перевищувати одиниці, тобто

С₁/ГДК₁ + С₂/ГДК₂ + … + С_n/ГДК_n ≤ 1

ГДК поширюється на повітря робочої зони всіх робочих місць незалежно від їх розташування.