1.3 Аналіз методів оцінки управління фінансовою діяльністю підприємства

Для управління фінансовою діяльністю фінансовому менеджеру необхідно мати інформацію про діяльність підприємства.

В згоді з різними економічними ознаками, вся звітна інформація групується в окремі збільшені статті, які в міжнародній практиці називаються елементами фінансової звітності. Основними елементами фінансової звітності є активи, зобов'язання, власний капітал, доходи, витрати, прибуток та збитки. Три перших елементи характеризують кошти підприємства та джерела тих коштів на певну дату; інші елементи відображають операції господарського життя, що вплинули на фінансовий стан підприємства протягом звітного періоду та зумовили зміни в перших трьох елементах. Всі елементи фінансової звітності відображаються у формах звітності, серед яких у всіх країнах світу, в тому числі і в Україні, основними є Баланс та Звіт про прибутки та збитки.

Автор Ткачук М.І. [58, с. 114] виділяє наступні методи оцінки управління фінансовою діяльністю підприємства, що базуються на формах фінансової звітності, читання звітності, горизонтальний аналіз, вертикальний аналіз, трендовий аналіз, розрахунок фінансових коефіцієнтів.

Читання звітності - це вивчення абсолютних показників, що присутні в звітності. Завдяки методу читання звітності визначається майновий стан підприємства, його короткострокові та довгострокові інвестиції, вкладення в фізичні активи та фінансові активи, джерела формування власного капіталу та залучених коштів, оцінюють зв'язки підприємства з постачальниками та покупцями, фінансово - кредитними установами, оцінюють виторг від основної діяльності та прибуток поточного року.

Горизонтальний аналіз дозволяє визначити абсолютні та відносні зміни різних статей звітності в порівнянні з попереднім роком, півріччям або кварталом.

Горизонтальний аналіз - це найпростіший з прийомів аналізу, однак, не зважаючи на це, з його допомогою можна отримати достатньо цінну інформацію про фінансовий стан підприємства. Він передбачає порівняння показників одного роду з показниками іншого. Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції зміни окремих статей або їхніх груп, що входять до складу фінансової звітності. В його основі лежить обчислення базисних темпів росту балансових статей та статей звіту про фінансові результати.

При наявності необхідної інформації, бажано аналізувати базові темпи росту за декілька звітних періодів. Це дозволить аналізувати не тільки окремі показники, а й прогнозувати їхнє значення [28, с. 39].

Вертикальний аналіз проводиться з метою виявлення удільної ваги окремих статей звітності в загальному підсумковому показнику, що приймається за 100%. Вертикальний аналіз балансу показує структуру коштів підприємства та їх джерел. Коли суми за окремими статтями беруться у відсотках до валюти балансу. Кононенко О.М. виділяє дві основні причини що зумовлюють необхідність та доцільність проведення вертикального аналізу:

По-перше, це перехід до відносних показників дозволяє проводити

міжгосподарські порівняння результатів діяльності підприємства, що відрізняються за величиною використаних ресурсів та іншими об'ємними показниками;

По-друге, це відносні показники в певній мірі згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які можуть суттєво спотворювати абсолютні показники фінансової звітності чим затрудняють їхнє співставлення в динаміці [29, с. 19].

Методи горизонтального та вертикального аналізу взаємодоповнюють одне одного. Тому на практиці нерідко строять аналітичні таблиці, що характеризують як структуру звітної бухгалтерської форми, так і динаміку окремих її показників. Обидва ці методи особливо цінні при міжгосподарських співставленнях, оскільки дозволяють порівнювати звітність зовсім різних за родом діяльності та обсягам виробництва підприємства [52, с. 117].

Трендовий аналіз заснований на розрахунку відносних відхилень показників звітності за ряд років від рівня базисного року, для якого всі показники приймаються за 100% [49, с. 118].

Трендовий аналіз заснований на виявленні тенденцій кожної кожної позиції звіту за ряд попередніх років за відношенням до самого раннього періоду, служить передумовою прогнозу [41, с. 32].

Західні аналітики вважають трендовий аналіз формою горизонтального аналізу. Він є важливим індикатором напрямку руху бізнесу. Аналізується динаміка відсотків росту в репрезентативному періоді (10-15 років). Найбільш ранній період приймається за базовий. Кожна величина позицій звіту наступних років поділяється на величину базового періоду та виражається у відсотках. Аналіз показників в динаміки при наявності високої інфляції можливий лише після коректування, тобто в грошових одиницях однакової покупної спроможності [36, с. 34].

Фінансові коефіцієнти описують фінансові пропорції між різними статтями звітності. Достоїнствами фінансових коефіцієнтів є простота розрахунків та елімінування впливу інфляції, що особливо актуально при аналізі в довгостроковому аспекті. Суть метода полягає в розрахунку відповідного показника та в порівнянні даного показника з базою, якою можуть бути загально прийняті стандартні параметри, середньо галузеві показники, аналогічні показники попередніх років, показники конкуруючих підприємств, будь - які інші показники фірми.

Вважається якщо рівень фактичних фінансових коефіцієнтів гірше за базу порівняння, то це вказує на найбільш проблемні місця в діяльності підприємства, що потребують додаткового аналізу. Однак і додатковий аналіз може не підтвердити попередню негативну оцінку коефіцієнту, бо величина того чи іншого коефіцієнту може не відповідати стандартній нормі в силу специфічних конкретних умов та особливостей ділової політики окремого підприємства. Фінансові коефіцієнти не уловлюють розходжень в методах бухгалтерського обліку, не відображають якості складових компонентів та мають статичний характер. І все ж таки це не означає, що фінансові коефіцієнти неможливо використовувати в фінансовому управлінні. Необхідно лише розуміти обмеження, які накладає їх використання, та ставитися до них як до інструментів аналізу, а не як до пояснення питань, що вирішуються.

Для фінансового менеджера фінансові коефіцієнти мають особливе значення бо є основою для оцінки його діяльності зовнішніми користувачами звітності, насамперед акціонерами та кредиторами. Тому, приймаючи рішення, фінансовий менеджер оцінює вплив даного рішення на найбільш важливі фінансові коефіцієнти [36, с. 75].

Свій погляд на методи оцінки управління фінансовою діяльністю підприємства має автор Шеремет А.Д. [65, с. 66], який виділяє шість методів управління фінансовою діяльністю підприємства, що дещо відрізняються від трактування попереднього автора.

Окрім вище названих стандартних методів оцінки управління фінансовою діяльністю підприємства (вертикального та горизонтального) він виділяє стандартний метод управління фінансовою діяльністю, що є різновидом вертикального методу. До нього удаються в тих випадках коли порівнюють фірми з різними масштабами бізнесу або до введення корективів в умовах високої інфляції. Стандартний метод можна використовувати в цілому або за окремими фрагментами в залежності від інтересів аналітика. Показники періоду, що аналізується порівнюють з показниками конкурентів, із середніми величинами в галузі.

Порівняльний (просторовий) метод полягає в аналізі сукупності родинних підприємств, в тому числі за відношенням до конкурентів, середнім галузевим показникам. Даний метод часто називають комплексним аналізом та рейтинговою оцінкою емітентів.

Метод факторного аналізу автор пропонує розглядати як вплив окремих факторів на результативний показник [65, с. 69]. Метод факторного аналізу може бути як прямим (власно аналіз), тобто пролягає в роздробленні результативного показника на складові частини, так і зворотнім (синтез), коли окремі елементи з'єднують в загальний результативний показник [41, с. 43].

На даний момент в світовій практиці відомі десятки показників, що використовуються для оцінки фінансово — майнового стану підприємства. Використання набору тих чи інших показників зумовлюється метою аналізу, інформаційними потребами зацікавлених осіб. У зв'язку з цим склався певний підхід до їхньої класифікації.

Кононенко О.М. пропонує наступні групи показників, що описують:

Майновий стан підприємства. Дані показники розраховуються на основі даних активу балансу, до них відносяться: сума господарських потреб, що знаходиться в розпорядженні підприємства (валюта балансу); доля необоротних активів в валюті балансу; доля активної частини основних засобів; коефіцієнт зносу основних засобів, що характеризує долю вартості основних засобів, списану на витрати в попередніх періодах.

Ліквідність та платоспроможність підприємства. Дані показники виражають взаємозв'язок між активом та пасивом балансу підприємства [32, с. 19]. Коефіцієнти ліквідності відображають здатність підприємства вчасно сплатити свою короткострокову заборгованість, мобілізував ліквідні активи.

Коефіцієнти платоспроможності характеризують можливість виконати зобов'язання перед кредиторами та інвесторами, що мають довгострокові

вкладення в підприємство [36, с. 23].

Фінансова стійкість підприємства: доля власного капіталу в загальній сумі джерел; доля залученого капіталу в загальній сумі довгострокових пасивів; коефіцієнти співвідношення залученого та власного капіталу.

Показники ділової активності підприємства, що характеризують ефективність роботи підприємства в використанні активів: показники обернення; фондовіддача.

Рентабельність фінансово - господарської діяльності. Дані показники характеризують прибутковість або доходність діяльності підприємства. Аналіз звітів на основі фінансових коефіцієнтів проводиться менеджерами, кредиторами та інвесторами з метою виявлення небезпечних сигналів майбутньої діяльності, а також прийняття рішень про злиття, покупку або продаж акцій. Кредиторів в першу чергу цікавить стан фінансової стійкості, акціонерів - можливість бізнесу збільшити їхні прибутки.

Треба зазначити, що єдиною величиною, що проходить скрізь всі залежності є рентабельність інвестицій. Зміна в будь - якому приватному коефіцієнті може ввести в оману відносно кращої або гіршої діяльності, бо відхилення може бути зміщено зміною інших коефіцієнтів. Збільшення розміру чистого прибутку вказує на покращення фінансової діяльності підприємства при відсутності компенсую чого росту об'єму продаж або росту інвестицій. Підвищення відсотків валового прибутку констатує поліпшення фінансової діяльності підприємства тоді, коли немає компенсуючого зниження об'єму продаж, росту інвестицій або росту комерційних та управлінських витрат.

В той же час рентабельність інвестицій не дає рішення задачі щодо того, який з скритих чинників може відповідати за його зміну. Щоб виявити чинники неблагополуччя, треба зробити додаткові розрахунки коефіцієнтів ліквідності, довгострокової платоспроможності, обернення та рентабельності.

В управління фінансовою діяльністю підприємства неможливо однозначно судити про добру діяльність по найбільш високому показнику. Висока поточна ліквідність на обов'язково краща за низьку. Так, наприклад, у підприємства коефіцієнт поточної ліквідності дорівнює одне, менше значення.

Через два дні підприємство бере довгостроковий кредит для погашення рахунків постачальників. Баланс, складений після цієї дати, покаже коефіцієнт поточної ліквідності вищий за попередній. Однак, стверджувати, що підприємство мало добрий фінансовий стан неможливо. В інших порівняннях краща зміна очевидна. Так, висока величина рентабельності продаж краща за низьку, висока рентабельність інвестицій також краща за низьку. З іншого боку висока рентабельність інвестицій може констатувати зняття сливок з ринку, а більш інтенсивні маркетингові зусилля можуть призвести до стабільного росту прибутку в майбутньому.

Зміна в рівні цін може серйозно понизити достовірність порівняння коефіцієнтів різних періодів часу. Це також відноситься до тих коефіцієнтів, чисельник та знаменник яких має різну покупну спроможність [32, с. 21].

Існує серйозний різнобій в практиці оцінки поточних активів, поточних зобов'язань, прибутку. Так, прибуток може означати наступне:

чистий прибуток в згоді з прийнятими принципами обліку. Це не одна величина, а діапазон значень в залежності від методів оцінки запасів, нарахування зносу, калькулювання собівартості;

прибуток після уплати податків, засновану на базі повернення податку на даний прибуток;

прибуток, що визначається за правилами податкового відомства;

прибуток, що показаний в звіті тільки для цілей управління фінансовою діяльністю підприємства [18, с.56].

Менеджери та аналітики використовують для порівняння різні типи стандартів: досвідні; бюджетні; історичні; зовнішні.

Досвідні стандарти побудовані на інтуїції, що придбана під час аналізу доброї або поганої діяльності.

Бюджетні стандарти менш складні за історичні та зовнішні, тому що вони отримані відносно переважних умов періоду, що планується.

Історичні стандарти частіше за все не є основою для коректних висновків. Так, наприклад, підприємство, що збільшує рентабельність власного капіталу з 1 до 2%, подвоює показник, однак все одно працює неефективно.

Зовнішні стандарти публікуються службами комп'ютстата та іншими організаціями. Жоден з типів стандартів не є досконалим.