- •1.Найдавніші часи в історії України.
- •2.Трипільська культура.
- •3.Кочові народи на півдні України.
- •4. Утворення Київської Русі
- •5.Історичний розвиток Київської Русі
- •6.Хрещення Русі та його значення.
- •15. Березневі статті: мови і правове значення.
- •16. Постать б.Хмельницького в укр.Історії. Оцінки діяльності.
- •19.Гетьманування Петра Дорошенка
- •20.Гетьманування Івана Мазепи
- •21.Конституція Пилипа Орлика
- •22.Гетьманщина 18ст. Соц.-політ. Рухи на Правобережжі.
- •23. Українська політика Катерини іі. Ліквідація гетьманщини.
- •24. Посилення кризових явищ у соціально-економічному, політичному життіукраїни протягом іі пол. 60-х – і пол. 80-х рр.
- •25. Україна у Першій світовій війні.
- •26. Заснування Української цр, її соціальна база і пограма.
- •27. І і іі Універсали цр.
- •28. Ііі Універсал цр. Проголошення унр.
- •29. Проголошення радянської унр. Війна більшовиків проти цр.
- •33.Союзний договір 30 грудня 1922р та його сучасна оцінка
- •34.Соціально-економічні перетворення в Україні на основі непу
- •35.Сталінська політика індустріалізація.
- •36Колективізація українського села
- •37Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні. Масові репресії
- •43. Соц.-економ. Перетворення та нац. Політика в зх.. Областях Укр. В післявоєнні роки. Політична платформа і тактика боротьби оун-упа в 1945-1953рр.
- •44. Спроби лібералізації суспільно-політичного життя в Укр. У іі пол.. 50-х – і пол. 60-х рр.. Шістдесятники.
- •48.Національне відродження в Україні
- •49. Конституційний процес. Основні положення Конституції України
- •Основні положення Конституції України.
- •50.Українські землі у складі Австрійської та Російської імперій
- •36Колективізація українського села
- •37Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні. Масові репресії
19.Гетьманування Петра Дорошенка
Про підготовку московсько-польського договору Україна не знала, в Андрусів не були запрошені ні — гетьман Лівобережної України, ні Петро Дорошенко, який був обраний представником тогочасного гетьмана Правобережної України (1665-1676 pp.).
Боротьбу національно-патріотичних сил за об’єднання України очолив П.Дорошенко. Розуміючи, що Річ Посполита не надасть допомоги у реалізації його плану, він уклав союз із Кримом, пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Московщиною, але зазнав невдачі.
На початку лютого 1668 р. у Лівобережній Україні вибухнуло анти московське повстання. П.Дорошенко, заручившись підтримкою значної частини населення об’єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька ради обрала його гетьманом об’єднаної України.
З’явилася перспектива відродження возз’єднаної Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігравала і відсутність єдності в діях українських сил.
Московщина і Річ Посполита, не бажаючи втрачати свого впливу в Україні, виступили проти її возз’єднання в одній державі. Гетьман Правобережного козацтва П.Дорошенко опинився у війні на два фронти. Ворожу позицію щодо нього зайняло і Запорожжя, яке висунуло претендентом на гетьманство, підтримуваного Кримом.
Для організації опору Польщі П.Дорошенко рушив на Правобережну Україну, а на Лівобережжі для боротьби з московськими військами залишив наказним гетьманом чернігівського полковника. Відбулося роз’єднання козацьких сил, яке негативно позначилося на розвитку подій.
Лівобережжя опинилось унаслідок наступу московських військ у скрутній ситуації, і перейшло на бік Московщини і за її підтримки тогочасний полковник був обраний гетьманом Лівобережної України.
Українська держава знову розкололася на два гетьманства.
Лівобережжя
Многогрішний, погодившись на входження України до складу Московщини, взяв курс на відновлення прав і кордонів Української держави періоду Б.Хмельницького. Гетьман відновив зв’язки з Дорошенком, надавши йому військову допомогу. Діяльність Многогрішного не узгоджувалася з офіційною політикою московського уряду. Проти гетьмана була сфабрикована справа про “зраду”, і після суду в Москві його заслали до Сибіру.
Правобережжя
Дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочатку із ставлеником кримського хана, представником Польщі, який мав підтримку з боку Правобережної України.
Боротьба П.Дорошенка за збереження єдності України
Під тиском надзвичайно тяжких зовнішніх і внутрішніх обставин П. Дорошенко почав шукати опори у турецького султана.
У 1672 р. гетьман приєднався до Туреччини і розпочатої нею війни проти Польщі. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля 18 жовтня 1672 р. підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України:
Поділля відходило до Туреччини;
Українська держава утворювалася в межах Брацлавського і Київського воєводств.
Порушення територіальної цілісності України не задовольняло П.Дорошенка. Крім того, почалося вимагання виплати данини, роззброєння козаків, зруйнування фортець, українське населення безжалісно грабувалося турецькими і татарськими військами.
У 1673 р. П.Дорошенко пішов на переговори з Москвою. Він погодився повернутися під її протекцію за умов збереження цілісності козацької України, її прав і вольностей, надання надійної допомоги для боротьби з Туреччиною. Оскільки позиції сторін не узгоджувалися, переговори припинилися.
Москва усвідомлювала, що її спроба повернути Правобережжя під свою протекцію призведе до неминучої війни з Туреччиною. Та коли влітку 1674 р. турки і татари вступили на правобережні землі, московсько-українське військо залишило їх без захисту і втекло на Лівобережжя. Похід турецько-татарської армії на Правобережжя мав жахливі наслідки. Потік переселенців у Лівобережну Україну та Слобожанщину набув масового характеру. Правобережне населення звинувачувало П. Дорошенка у всіх лихах і нещастях, які принесли з собою татари і турки.
Після відходу турецько-татарських сил активізував воєнні дії на Правобережжі польський король Ян Собеський.
У грудні 1674 р. П.Дорошенко пішов на переговори з поляками, погодившись на входження до складу Речі Посполитої, але за умови збереження цілісності України та на основі статей Гадяцького договору. Переговори зазнали невдачі.
Капітуляція П.Дорошенка. Поразка визвольної боротьби
Починаючи з 1674 р. становище П.Дорошенка погіршується: право бережне населення, розчарувавшись у можливості виборення незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратники,родичі. Підвладна Дорошенкові територія скоротилася до Чигирина і його округ.
У жовтні 1676 p. П.Дорошенко капітулював, присягнувши на вірність московському цареві.
Падіння гетьманства П.Дорошенка ознаменувало кінець Національно-визвольної війни та її поразку.
Була ліквідована українська державність на Правобережжі, й усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Московщини. Незалежна соборна держава в межах етнічних українських земель існувала лише короткий період.
Від воєнних дій, голоду, епідемій, переселення, зазнали руйнувань міста і села, було завдано надзвичайно великої шкоди господарству.
Національно-визвольна війна 1648-1676 pp., мала велике історичне значення. Вона:
зумовила виникнення ідеї утворення незалежної соборної української держави;
привела до відтворення Української держави, частина якої на території Лівобережної України (гетьманщина) проіснувала на правах автономії у складі Московщини до XVIII ст.;
вплинула на розвиток національної самосвідомості українців;
сформувала нову політичну еліту, яка стала на захист українських національних інтересів;
збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення;
сприяла розвитку української культури, перш за все усної народної творчості, літератури, літописання.
У ході тривалих війн за панування в українських землях між Московщиною, Річчю Посполитою, Туреччиною і Кримом, Україна виявилася роздробленою. Розчленування українських земель було закріплено системою договорів між цими державами.
