Тема2: Суспільне виробництво. Економічні відносини власності. План:

1. Суспільне виробництво. Суть та структура виробництва.

2. Поняття власності

3. Об`єкти та суб`єкти власності

4. Форми і різновиди власності.

Виробництво - це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства.

Всі види економічної діяльності людей у суспільному виробництві можна згрупувати в три великі блоки галузей:

1. Основне виробництво – це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання і засоби виробництва. Сюди належать – сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, агропромисловий, хіміко-лісовий комплекси, виробництво товарів народного споживання, капітальне будівництво.

2. Виробнича інфраструктура – це комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому. Сюди відносяться : транспорт, зв’язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади, спеціальні галузі ділових послуг.

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в цілому становлять сферу матеріального виробництва.

3. Соціальна інфраструктура – це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку людини, примноженні її розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього та культурного рівня. До неї відносяться : охорона здоров`я і фізична культура, освіта, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв’язок, побутове обслуговування, культура та мистецтво.

Суспільне виробництво за своєю структурою складається із таких елементів :

а) власне виробництво;

б) розподіл.

Буває трьох видів:

1) розподіл засобів виробництва;

2) розподіл трудових ресурсів;

3) розподіл предметів споживання ;

в) обмін.

Буває трьох видів:

1) обмін діяльністю та здібностями;

2) обмін засобами виробництва;

3) обмін предметами споживання;

г) споживання – використання створених благ.

Буває двох видів:

1) виробниче – споживання засобів виробництва і робочої сили працівника при виготовленні суспільно необхідного продукту ;

2) особисте – в процесі якого відбувається відтворення робочої сили.

Виробництво матеріальних благ у кожній суспільно-економічній формації має свої специфічні особливості, характеризується різними знаряддями праці. Водночас йому властиві деякі спільні риси. Так у межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою. Суб’єктом взаємодії є населення, а об’єктом – природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб.

Взаємодія людини з природою означає процес праці, який включає три основні елементи:

1. праця – це свідома, доцільна діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між людьми і природою і водночас змінюють власну природу;

2. предмети праці – це речовина природи на яку людина діє у процесі праці. Вони поділяються на : 1) дані самою природою ; 2) ті, які підлягають попередній обробці (сировина);

3. засоби праці – це річ або сукупність речей, якими людина діє на предмети праці. Вирішальна роль серед них належить механічним засобам.

Разом ці головні елементи суспільного виробництва складають систему продуктивних сил, до складу яких за сучасних умов включають також науку, форми і методи організації виробництва та інформацію.

2

Вивчення господарського ладу тієї чи іншої країни неминуче ставить перед дослідником корінне питання: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів. Тому, щоб з'ясувати природу та економічну структуру того чи іншого суспільства, необхідно передусім розкрити зміст існуючої системи відносин власності.

Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей, як до своїх.

Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство між різними суб'єктами (окремими громадянами, соціальними групами, класами, державою). Правові відносини власності виражаються в закріпленні за різними суб'єктами прав володіння, користування і розпорядження. Стаття 2 Закону України "Про власність" так трактує право власності: "Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном".

Отже, відносини власності втілюються насамперед у певних юридичних нормативних актах. Але власність - це не лише юридична, а й економічна категорія. Причому остання є визначальною: саме економічні відносини власності детермінують їхню юридичну форму. Взаємозв'язок тут такий: економічні відносини - базисні, юридичні - надбудовні.

Власність в економічному сенсі являє собою складну систему господарських відносин, які існують у виробництві. Ця система включає в себе такі групи відносин:

 відносини з приводу привласнення умов виробництва і його результатів;

 відносини господарського використання майна;

 економічні форми реалізації відносин власності.

Розглянемо ці відносини більш конкретно. Насамперед зазначимо, що речовий зміст власності становлять переважно матеріальні блага - предмети природи або продукти людської праці. Проте речі самі по собі - це не власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Благородні метали перетворилися в гроші лише за певних виробничих відносин. Це ж стосується й відносин власності. Звичайно, об'єктом власності є речі. Але власність як економічна категорія - не річ, а система економічних відносин між людьми з приводу привласнення речей.

3

Поняття власності знаходить свій прояв в її об’єктах і суб’єктах. Об’єктами власності є матеріальні блага (засобі виробництва), національне багатство в цілому, навколишня природа.

Об’єктами державної власності є земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, с/г, будівництві, засоби транспорту і зв`язку, комунальні та інші господарства, основний міський житловий фонд, а також інше майно необхідне для здійснення завдань держави.

Об’єктами кооперативної власності є засоби виробництва і майно, необхідне для здійснення кооперативних статутних завдань, кінцевий результат функціонування кооперативів.

Об`єктами індивідуальної власності є матеріальні блага для функціонування виробничої і невиробничої сфери, особистого підсобного господарства, тобто засоби виробництва для ведення індивідуального, партнерського і колективного виробництва, а також предмети споживання, житло, одяг, побутові речі.

Суб’єктами власності є носії відносин власності. Головним носієм цих відносин виступає працівник як господар своєї держави і власник свого капіталу. В цілому суб`єктами власності в Україні є: народ України, громадянин України, юридичні особи, держава, іноземні носії власності.

Суть власності знаходить свій прояв в її функціях:

а) Функція управління суспільним виробництвом;

б) Визначає і фіксує власника;

в) Покладає сувору відповідальність на власника за збереження власності;

г) Викликає інтерес до її ефективного використання задля здобуття прибутку.

4

Вся історія розвитку суспільного виробництва базується на різних модифікаціях двох форм власності: приватної та державної.

Приватна власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення засобів та результатів виробництва окремими людьми – власниками цих засобів.

За характером поєднання робочої сили і засобами виробництва приватна власність поділяється на приватну трудову, нетрудову, рабовласницьку, феодальну та капіталістичну. В сучасних умовах приватна власність розмежовується на індивідуальну, сімейну та колективну власність.

Інша форма власності – державна. За цією формою власником засобів виробництва є держава. Державна власність утворюється за рахунок державного бюджету або націоналізації приватних підприємств (25 – 35 %).

Верховна Рада України прийняла Закон „Про власність” 7.02.92р, який встановлює такі форми власності:

1. Індивідуальна – власність громадян;

2. Колективна – власність трудових колективів;

3. Державна – суб’єктом є Українська держава в особі Верховної Ради України;

4. Змішані форми.

Головним матеріальним елементом у структурі власності завжди дула власність на землю, будівлі, машини та інші засоби виробництва. В сучасних умовах основою власності стає – інформація, тобто утворюється нова форма власності – інтелектуальна власність.