53.Лісопромисловий комплекс. Сучасний стан та особливості розміщення лісозаготівельної, деревообробної, целюлозно-паперової промисловості.

Лісна промисловість – вид діяльності народного господарства, що займається заготівлею і переробкою деревини. До її складу входять лісозаготівля, механічна обробка деревини (лісопиляння та деревообробка), хімічна обробка деревини (лісохімія).

Лісозаготівельні підприємства займаються валкою лісу, його доставкою до транспортних магістралей та до місць переробки. У процесі механічної обробки деревини з неї виробляють різні пиломатеріали, фанеру, сірники та іншу продукцію. До лісохімії належить виробництво паперу, картону, целюлози, спирту та ін.

Лісовий фонд (за даними державного обліку лісового фонду на 1 січня 1996 р.) характкризується такими показниками: площа – 10782,2 тис. га, у тому числі вкрита лісовою рослинністю – 9400,2, лисистість, відсотків – 15,6 [11, С. 193] (табл. 3.15).

Для лісної промисловості характерно створення лісопромислових комплексів. Лісопромислові комплекси об’єднують усі стадії обробки деревини, що дозволяє найбільш ефективно використовувати сировину і повністю утилізувати відходи. Розміщення підприємств лісної промисловості залежить від багатьох природних, економічних та історичних факторів.

Лісопильна та деревообробна промисловість розміщується як в лісонадлишкових районах, так і в лісодефіцитних районах. Меблева промисловість виробляє трудомістку і мало транспортабельну продукцію, тому її підприємства (меблеві фабрики) орієнтуються на споживача і через це, як правило, розміщуються в густонаселених районах. Целюлозно-паперові комбінати створюються в районах лісозаготівлі, бобре забезпечених водою, електроенергією та транспортними магістралями.

54.Галузева структура сільського господарства. Особливості розміщення та сучасний стан розвитку. Розміщення виробництва картоплі, овочів, ягід, фруктів і винограду.

Сільськогосподарське виробництво поділяється на: рослинництво та тваринництво. Рослинництво (землеробство) включає: зернове господарство, вирощування технічних культур, картоплярство, овочівництво, садівництво, виноградарство, вирощування субтропічних культур; тваринництво охоплює такі види діяльності як скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво та інші види діяльності (конярство), хутрове звірівництво, кролівництво, бджільництво, оленярство, рибальство).

Рослинництво — провідна галузь сільськогосподарського виробництва, де вирощуються зернові, технічні, кормові, овочеві, баштанні культури, картопля, фрукти, ягоди, виноград та ін.

Найважливішим засобом і базою розвитку рослинництва і всього сільського господарства є земля. Земельний фонд України (всі землі в межах країни незалежно від їх цільового призначення і господарського використання) становить 60,4 млн гектара. З них на сільськогосподарські угіддя — землі, що використовуються в сільському господарстві, — припадає 42 млн гектарів, або 70% усієї площі земельного фонду. Під ріллею перебуває 33,1 млн гектара, під пасовищами — 5,5 млн гектара, під сіножатями — 2,3 млн гектара. У цілому землі України характеризуються високою зораністю (зорано близько половини її території). Найвища зораність у степовій частині країни — 68-80% загальної її площі. Пасовища зосереджені в основному в Карпатах і Кримських горах (близько 900 тис. га). Значні площі пасовищ є в південних і південно-східних степових, а також у північних областях України.

Рілля в Україні в основному зайнята посівними площами (30 млн га), які останнім часом скоротилися. Зменшення площ пояснюється постійним вилученням землі для несільськогосподарських цілей, зокрема для потреб промисловості, житлового, дорожнього будівництва тощо. Робота з освоєння територій, порушених господарською діяльністю, та передача їх для використання у сільському господарстві не компенсує вилучених земель. За цих умов проблема збереження за сільським господарством земельних угідь, зокрема таких, що характеризуються високою природною родючістю, набуває винятково важливого значення.

Площа зрошуваних земель в Україні становить біля 2,5 млн гектара, здебільшого на півдні країни. Більшу частину їх (2 млн га) використовують під посів сільськогосподарських культур: озимої пшениці, кукурудзи на зерно, овочів, ячменю, кормових коренеплодів, баштанових тощо.

У перезволожених і заболочених районах Полісся та північного Лісостепу проводяться осушувальні меліорації. Площа осушених земель становить 3,3 млн гектара. На осушених землях вирощують зернові, картоплю, льон-довгунець, кормові коренеплоди.

Висока врожайність значною мірою залежить від організації агрохімічної служби. Сільське господарство України має значний агрохімічний потенціал. Ефективне використання цього потенціалу, обґрунтований розподіл добрив серед регіонів, раціональна структура та своєчасне внесення їх в ґрунт є дійовими чинниками прискорення розвитку землеробства. При нераціональному використанні мінеральних добрив часто погіршується якість сільськогосподарської продукції.

Частка посівів у загальній площі сільськогосподарських угідь дуже неоднакова в різних регіонах. Найвища вона у Тернопільській, Вінницькій і Кіровоградській областях, де посівні площі займають близько 70% території. Частка посівів у гірських та перезволожених поліських районах значно нижча. У Закарпатській області, наприклад, вона становить 15%, Івано-Франківській — 31%.

За останні роки у структурі посівних площ України відбулися незначні зміни. Вони виражені передусім у підвищенні частки зернових і зниженні частки кормових культур. Дещо знизилася частка посівів технічних культур.

Різна структура посівних площ і в окремих регіонах. У Карпатах і на Поліссі, де є великі масиви лук та пасовищ, частка кормових культур помітно нижча. Зернових культур тут вирощується менше, ніж у цілому по Україні, вища частка площ, зайнятих під картоплею. У південних районах у посівах більшою є частка зернових культур і меншою — картоплі.